2.Основні сфери соціалізації

Соціалізація людини розгортається у конкретних умовах її життєдіяльності. Успішній соціалізації сприяють: зміна поведінки, очікування і прагнення відповідати їм. У процесі історичної практики індивід виявляє свою соціальну сутність, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об’єктивно формуючи та розвиваючи власне «Я», особа не може існувати без спілкування та поза діяльністю.

Процес соціалізації відбувається у конкретному середовищі, тобто у сфері соціалізації.

Сфера соціалізації – середовище дії, в якому відбувається процес розширення та примноження соціальних зв’язків індивіда із зовнішнім світом.

Основні сфери соціалізації: діяльність, спілкування, самосвідомість.

У діяльності людина виражає себе як соціальний індивід, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціатив, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності.

У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного.

Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації.

3. Стадії процесу соціалізації

Соціалізація є тривалим процесом. У своєму розвитку вона долає кілька стадій.

Стадії соціалізації – етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду.

Єдиної класифікації стадій соціалізації ще не вироблено, оскільки різні вчені беруть за основу різні критерії.

Соціологічний підхід

Г.Андреєва за критерієм участі у трудовій діяльності, виокремлює: дотрудову, трудову і післятрудову стадії соціалізації.

Дотрудова стадія (дитячий, підлітковий, юнацький вік) включає два самостійні етапи: ранньої соціалізації (імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих; ігрової діяльності, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; групових ігор, піл час яких діти вчаться розуміти, чого від них чекає група людей) та навчання.

Трудова стадія соціалізації пов’язана зі зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням соціального досвіду.

Післятрудова стадія соціалізації полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку. Саме в поглядах на цю стадію найчастіше виникають дискусії. Одні вчені вважають, що поняття «соціалізація особистості» несумісне з періодом життя індивіда, коли його соціальні функції згортаються. Інші, навпаки. Переконані в тому, що в пенсійний період життя людина продовжує відтворювати соціальний досвід.

Психоаналітичний підхід

Особливе значення в соціалізації індивіда має період раннього дитинства. Психоаналіз пов’язує стадії соціалізації з виявом біологічних потягів, інстинктів і підсвідомих мотивів людини.

Компромісний підхід

Враховує як соціологічні, так і психоаналітичні погляди. Згідно з цим підходом виокремлюють такі етапи соціалізації:

– первинна соціалізація – охоплює дві стадії: від народження до початку навчання; від початку навчання у школі до початку соціальної зрілості та вибору професії;

– вторинна соціалізація – засвоєння соціальних ролей дорослою людиною у процесі парці, пізнання, спілкування.

Змістовний і процесуальний аспекти соціалізації характеризуються яскраво вираженими віковими особливостями. З огляду на це можна виокремити такі ознаки, за допомогою яких визначають стадії соціалізації:

– залучення індивіда до діяльності (міра засвоєння знань, умінь і навичок та способи їх відтворення);

– рівень розвитку самосвідомості особистості;

– провідні інститути соціалізації, що здійснюють домінуючий вплив на процес становлення та розвитку індивіда на цій стадії;

– способи соціалізації (опосередковані провідною діяльністю стосунки з іншими людьми, котрі вивчають соціальний розвиток особистості на відповідному віковому етапі);

– соціально-психологічні механізми соціалізації.