Глава 19

481

мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (при оцінці досягнутого

результату: задоволенні потреби, реалізації наміру).

Відображальну функцію емоцій визнають не всі вчені. Зокрема,

Е.К. Вілюнас вважав, що «емоції виконують функцію не відображення

об’єктивних явищ, а вираження суб’єктивного до них ставлення». І він,

мабуть, правий, оскільки для відображення реальності у тварин і

людини є аналізатори й мислення, котрі виконують роль дзеркала, яке

відображає те, що є.

Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі, чи ні – це не

залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка

(ставлення) залежить від суб’єктивного сприйняття видимого, котре

зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками людини.

Емоційна оцінка як процес. Говорячи про результативно-

оцінкову роль емоцій, Б.І. Додонов зазначає, що психологи розуміють

цю роль занадто вузько, тому що традиційно емоції розглядають не як

процес, а як кінцевий продукт – «афективні хвилювання» і «тілесні__________»

(фізіологічні) зміни, які їх супроводжують. Це вже винесені «оцінки-

вироки». У зв’язку із цим Додонов пише: «Міркуючи про механізм

виникнення емоцій, більшість фізіологів, як правило, визначає емоцію

з погляду ефекту, зробленого зіставленням, неправомірно виносячи

саме зіставлення за межі емоційного процесу». Насправді, вважає

вчений, емоції – це й процес, який є не що інше, як діяльність оцінки

інформації про зовнішній і внутрішній світ, що потрапила в мозок, яку

відчуття і сприйняття кодують у формі суб’єктивних образів. Тому

Додонов говорить про емоційну діяльність, яка полягає в тому, що

відображена мозком дійсність зіставляється з відображеними в ньому

ж постійними або тимчасовими програмами життєдіяльності

організму й особистості.

Мотиваційна роль емоцій. Емоції відіграють помітну роль

на всіх етапах мотиваційного процесу: при оцінці значущості

зовнішнього подразника, при сигналізації потреби, яка виникає, й

оцінці її значимості, при прогнозуванні можливості задоволення

потреби, при виборі мети.

Емоції як оцінка значущості зовнішнього подразника.

На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій –

сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого

стимулу, явища, які позначаються певним знаком (позитивним або

негативним) ще до того, як їх буде усвідомлено, логічно оцінено.

Емоції відображають не лише біологічну, а й особистісну

значущість зовнішніх стимулів, ситуацій, подій для людини, тобто

того, що її хвилює. Про це пише О.В. Вальдман: «Емоція – це така

форма відображуючої психічної діяльності, де на перший план

виходить ставлення до навколишньої інформації...». Проте

А.В. Запорожець та Я.З. Неверович вважають, що емоції

випереджають усвідомлення людиною ситуації, сигналізуючи про

можливий приємний або неприємний її результат, і у зв’язку із цим

кажуть про функцію передбачення. Виконуючи цю відображально-

Загальна характеристика емоцій та почуттів

482

оцінкову роль, визначаючи, що для людини значуще, а що ні, емоції

таким чином сприяють орієнтуванню людини в різних ситуаціях,

тобто виконують орієнтувальну функцію.

Емоції як сигнал про потребу, що виникла.

Відображально-оцінна роль емоцій виявляється й у їхньому зв’язку з

потребами, які є внутрішніми стимулами. Тісний зв’язок емоцій з

потребами очевидний, і не дивно, що П.В. Симонов розробив теорію

емоцій, яка багато в чому базується на зумовленні емоцій потребами й

імовірністю задоволення останніх, а Б.І. Додонов створив

класифікацію емоцій, яка ґрунтується на видах потреб.

Емоції маркують значущі цілі. Інакше кажучи, для того

щоб психічний образ як поле потенційних дій міг бути основою для

побудови й регуляції діяльності, його має бути «забезпечено»

спеціальним механізмом, який порушував би рівновагу між однаково

можливими діями й спрямовував би індивіда до вибору і переваги

деяких із них.

Цю роль виокремлення в образі значущих явищ і спонукання до

них людини виконують численні різновиди упередженого, емоційного

переживання.

Емоції як механізм ухвалення рішення. Емоції, вказуючи

на предмети та дії з ними, що здатні зумовити таким чином

задоволення потреби, сприяють ухваленню рішення. Дуже часто,

однак, досягнення бажаного не забезпечується інформацією,

необхідною для ухвалення рішення. Тоді виявляється компенсаторна

функція емоцій, яка за П.В. Симоновим, полягає в заміщенні

інформації, якої бракує для ухвалення рішення або винесення

судження про щось. Емоція, яка виникає при зіткненні з незнайомим

об’єктом, надає йому відповідного забарвлення (подобається він чи ні,

поганий він або гарний), зокрема, у зв’язку з його схожістю з

об’єктами, що раніше траплялися. Хоча за допомогою емоції людина

виносить узагальнену й не завжди обґрунтовану оцінку об’єкта й

ситуації, вона все-таки допомагає їй вийти з безвиході, коли вона не

знає, що їй робити в даній ситуації.

Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції

допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли

людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після

іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто

виконують прогностичну функцію.

Прийняте людиною рішення пов’язане із санкціонуючою (у тому

числі такою, що змінює напрям та інтенсивність активності) функцією

емоцій (іти на контакт з об’єктом чи ні, максимізувати свої зусилля або

перервати стан, що виник).

Здійснення емоціями санкціонуючої функції може базуватися на

захисній функції емоції страху. Вона попереджає людину про реальну

(або уявну) небезпеку, сприяючи цим найкращому продумуванню

ситуації, яка виникла, більш ретельному визначенню ймовірності