1. Сутність соціалізації

Процес взаємовпливу людини і соціального життя спричинює розвиток і становлення індивіда. Активність індивіда зумовлена потребою людини належати до соціуму, сприймати, оцінювати і осмислювати його, ідентифікувати себе з своїм народом, конкретною соціальною групою.

Соціально-психологічне розуміння соціалізації особистості визначає погляд на неї як на специфічне утворення, продукт соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.

Формування особистості відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, у процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього – і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей.

Соціалізація (лат. socialis – суспільний) – процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Термін «соціалізація», не дивлячись на поширеність, не має однозначного трактування серед представників психологічної науки. У системі вітчизняної психології вживається ще два терміни, які часом пропонують розглядати як синоніми слова «соціалізація»: «розвиток особистості», «виховання».

У процесі соціалізації у людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички. Соціалізація відбувається шляхом стихійного впливу на особистість різних обставин життя і за цілеспрямованого формування особистості.

Людина прилучається до групи, намагаючись стати її частиною, осягнути «Ми» почуття і почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукає до впливу на соціальне життя і групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.

Форми реалізації процесу соціалізації:

– соціальна адаптація (лат. – пристосування) – вид взаємодії особи із соціаль ним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін. Цей процес вказує на пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, спільностей, до умов функціонування різних сфер суспільства.

– інтеріоризація (лат. iterior – внутрішній) – процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я».

Тобто людина не тільки адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, а й завдяки своїй активності перетворює їх на власні цінності, орієнтації, установки.

Джерела сучасної концепції соціалізації містяться у працях американського психолога Альберта Бандури, французького соціолога і юриста Габріеля Тарда, американського соціолога Толкотта Парсонса. Сьогодні процес соціалізації наука розглядає у широкому та вузькому розумінні цього поняття.

Соціалізація (у широкому розумінні

) – це визначення походження і формування родової природи людини (йдеться про філогенез – історичний процес розвитку людства).

Соціалізація (у вузькому розумінні) – це процес включення людини в соціальне життя шляхом активного засвоєння нею норм, цінностей та ідеалів.

З урахуванням цього соціалізацію можна розглядати як типовий і як одиничний процес.

Типовий процес визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей. Він пов’язаний з формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки.

Одиничний процес пов’язаний з індивідуалізацією особистості, виробленням нею власної лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду, тобто зі становленням індивідуальності.

Багато вчених вважають, що соціалізація пов’язана з адаптацією – пристосуванням організму до навколишнього середовища. У цьому випадку, соціалізація – безперервна адаптація живого організму до оточення, його здатність пристосовуватись до реакції інших людей.

За іншою точкою зору, адаптація – складова соціалізації, її механізм.

7Існує взаємозв’язок між соціалізацією та вихованням – цілеспрямованим, свідомо здійснюваним впливом на особистість суспільства та його соціальних інститутів з метою організації та стимулювання активної діяльності особистості. Але ці процеси не можуть біти ідентичними, оскільки соціалізація відбувається як під впливом цілеспрямованих зусиль, так і в результаті безпосереднього впливу середовища, що таїть у собі елементи стихійності, неорганізованості. Тому соціалізація є значно ширшим процесом, ніж виховання, який може бути як організованим, так і стихійним, не завжди усвідомлюваним.

Існують спільні і відмінні риси між соціалізацією та розвитком – процесом, у результаті якого відбувається зміна (перехід до вищого стану) якостей особистості.

Спільне полягає в їх зумовлені соціальними, зовнішніми чинниками, а відмінне – в тому, що розвитку властива і наявність внутрішніх рушійних сил (суперечностей, які виникають на межі внутрішнього та зовнішнього світу індивіда, за невідповідності потреб і можливостей, очікуваного і отриманого, бажаного і реального...) та психофізіологічних змін.

Поняття «соціалізація» і «розвиток» не протиставляються і не ототожнюються, а взаємодоповнюються. Саме психологічні особливості розвитку детермінують процес вибірковості особистості до різних взаємодій з оточенням. Знання цих особливостей забезпечує успішне навчання, виховання та формування соціально зрілої особистості.