10.1.14. Збір до фонду соціального страхування на випадок безробіття

На обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття встановлені такі ставки збору в таких розмірах:

для роботодавців – 1,6 відсотка від об’єкта оподаткування;

для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, та їх кількість становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % сум витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників інвалідів;

для найманих працівників – 0,5 % від об’єкта оподаткування;

роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ та УТОС звільняються від сплати від внесків;

для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому соціальному страхуванні на добровільних засадах – 2,1 %.

Об’єктом оподаткування є:

1) для суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності – фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи із тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян).

2) для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) платників збору – сукупний оподатковуваний доход.

10.2. Способи залучення фінансових ресурсів

10.2.1. Механізм випуску та обігу акцій, облігацій і векселів

Умови і порядок випуску цінних паперів, регулювання посередницької діяльності визначає Закон України "Про цінні папери і фондову біржу".

Цінні папери це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або процентів.

В Україні найбільш випускаються і обертаються такі види цінних паперів, як акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств і векселі.

Акція це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право участі в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції поділяються, на іменні та на пред’явника, привілейовані та прості.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ве­деться товариством. До неї вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного акціонера.

Про акції на пред'явника у книзі реєструється, лише їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Як правило власники таких акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розмірів одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованим акціям проводиться за рахунок резервного фонду. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду акціонерному товаристві .

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, в якому містяться такі основні дані; порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Випуск акцій акціонерного товариства здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість державного підприємства у разі перетворення його в акціонерне товариство на основі рішення засновників або загальних зборів акціонерному товаристві .

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента.

Облігації поділяються на такі види: облігації внутрішніх державних і місцевих позик; облігації підприємств усіх форм власності .

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними або цільовими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред’явника.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом, крім безпроцентних, мають і купонний лист. Купонний лист на виплату процентів по облігації містить такі дані: порядковий номер купона на виплату процентів, номер облігації, по якій виплачуються проценти, найменування емітента і рік виплати процентів.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Кошти від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик направляються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих органів самоврядування. Кошти від реалізації облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Вексель - це письмове зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи: оформлення та облік платіжних документів; проведення заліку взаємної заборгованості; вексельне оформлення прострочених заборгованостей; наступні операції з векселями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань, як наприклад, акредитив. Боржник зобов'язаний оплатити виданий (акцептований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов'язань, пов'язаних з видачею (акцептом) даного векселя.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

За угодами, що обслуговуються векселі бувають фінансові і товарні або комерційні.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

За суб’єктами, що здійснюють оплату буває простий і переказний вексель.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформлюючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант - особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.

Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.

За наявністю застави векселі поділяються на забезпечені і не забезпечені. Забезпечений вексель – це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Незабезпечений вексель немає застави.

За порядком платежу векселі класифікуються на пред’явника і строкові.

Вексель на пред'явника – це такий вексель, що оплачується негайно після прийняття його дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

За можливістю передавання іншій особі вексель буває такий, що індосується і такий, що не індосується, тобто має передаточний надпис.

Вексель може виписуватися як платником, так і постачальником. Якщо вексель виписується постачальником, то платник повинен обов’язково акцептувати такий вексель, і тільки після цього він став виконавчим платіжним документом. Для гарантії оплати векселя в указаний у ньому термін за проханням постачальника або платника за встановлену плату банк може акцептувати вексель.

При настанні строку платежу по векселю він оплачується за рахунок коштів платника з його поточного рахунку. Якщо на цьому рахунку кошти відсутні або їх і недостатньо, тоді акцептований вексель може оплачуватися за рахунок кредиту, який може надаватися постачальнику і банком під вексель.

Застосування векселів сприяє розвитку комерційного кредиту, дотриманню платіжної дисципліни, спрощенню безготівкових розрахунків і скороченню потреби в банківських кредитних ресурсах.

Лізингове кредитування

При переході до ринкової економіки виникає об'єктивна необхідність розвитку нетрадиційних джерел фінансування і кредитування, які дозволяють залучити інвестиції для фінансової підтримки агропромислового виробництва. Одним із таких джерел є лізинг.

Під лізингом розуміють довгострокову оренду машин і обладнання або договір оренди машин і обладнання, куплених лізингодавцем для лізингоодержувача з метою виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк договору. Лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої лізингової компанії, котра здійснює придбання майна для третьої особи і віддає йому в оренду на довгостроковий період. У цьому випадку лізингова компанія фактично кредитує лізингоодержувача. Тому лізинг розглядається як кредит, який надається у товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора -лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

Об'єктами лізингу можуть бути: машини та обладнання; засоби обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі і споруди та інші основні фонди. До об'єктів лізингу не належать: об'єкти оренди державного майна; земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер відносин між лізингодавцем, лізингоодержувачем і постачальником.

Постачальник лізингового майна - це суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини і обладнання і передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Лізингодавець - це суб'єкт підприємницької діяльності, який передає об'єкт лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач - це суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує об'єкт лізингу за договором.

Лізингодавцями можуть бути: лізингові компанії; комерційні банки; виробники машин, устаткування, обладнання; державні і місцеві органи влади.

Лізингоодержувачами можуть бути: юридичні особи; фізичні особи.

До категорії продавців майна належать: виробники машин, устаткування і обладнання; оптово-збутові організації; торгові фірми; власники майна та інші учасники лізингової угоди.

Розрізняються два види лізингу: оперативний лізинг і фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг - це лізингова угода при якій витрати лізингодавця, що пов'язані з придбанням та утриманням об'єктів, що здаються в лізинг не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.

Фінансовий лізинг - це лізингова угода, яка передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, котрі покривають повну вартість обладнання або більшу її частину, додаткові витрати та прибуток лізингодавця.

Лізингові відносини грунтуються на лізинговій угоді. Механізм укладання та реалізації лізингової угоди такий. Агропромислове підприємство з метою одержання необхідних машин чи обладнання в лізингової компанії чи банку подає останнім заявку на лізинг, в якій вказується найменування обладнання, постачальник (підприємство-виробник), тип, марка, ціна, термін користування обладнанням або іншим майном, в якому орендар має потребу. В заявці також повинні бути дані, що характеризують виробничу і фінансову діяльність лізингоодержувача. До них належать: загальні відомості про підприємство (найменування, адреса, обсяг основних і оборотних засобів тощо); характер основної діяльності (вид продукції, що виробляється, дані про експортну діяльність); наявність використовуваного на підприємстві обладнання, у тому числі власного та орендованого; призначення обладнання, в якому лізингоодержувач має потребу.

До заяви додається: бізнес-план (економічне обгрунтування), нотаріально засвідчений; копії установчих документів; бухгалтерський баланс; звіт про використання прибутку; інші документи на вимогу лізингодавця.

Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності агропромислового підприємства. Після позитивного висновку лізингодавець доводить до відома лізингоодержувача, до якого додаються загальні умови лізингового контракту, а постачальник обладнання інформується про її намір придбати обладнання. Далі лізингоодержувач узгоджує ціну з постачальником обладнання, а при необхідності перевіряє надійність та ефективність об'єкта угоди. Лізингоодержувач, ознайомившись із загальними умовами лізингової угоди, висилає листа лізингодавцю з підтвердженням – зобов’язанням з підписаним примірником загальних умов контракту, додавши до нього бланк замовлення на обладнання. Цей документ заповнюється фірмою-постачальником і візується лізингоодержувачем.

Після отримання перерахованих документів, лізингоодержувач підписує замовлення і надсилає його постачальнику обладнання.

Замість бланка замовлення може використовуватись договір купівлі-продажу обладнання, який укладається постачальником і лізинговою фірмою, або наряд на постачання, в якому вказуються загальні умови поставки. Постачальник обладнання відвантажує його лізингоодержувачу, який приймає на себе обов’язки по прийому обладнання. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об’єкта угоди. Після закінчення роботи складається протокол прийому, який засвідчує фактичну поставку обладнання, його монтаж і введення в дію без претензій до постачальника. Протокол прийому підписується всіма учасниками лізингової операції і лізингодавач сплачує вартість об’єкта угоди постачальнику.

Отже лізингова угода оформляється такими документами:

Акт приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію.

Лізинговий договір між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Договір купівлі-продажу або наряд на постачання об’єкта угоди.

Договір на технічне обслуговування майна, якщо воно здійснюється лізингодавцем.

Важливою позицією лізингової угоди є лізингова плата. Лізингова плата це ціна користування об’єктом лізингу. До лізингової плати включається: амортизаційні відрахування; сума відсотків; винагорода лізингодавця; страхові платежі та інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лізингу.

Останнім часом лізингові відносини набувають подальшого розвитку. Створено державний лізинговий фонд, кошти якого спрямовуються переважно в сільськогосподарське машинобудування. Вироблена техніка передається на умовах лізингу машино-технологічним станціям і аграрним підприємствам. Створюються лізингові компанії при деяких комерційних банках. Практика свідчить що значна частина підприємств має необхідність у залученні машин, обладнання та іншої техніки на умовах лізингу це важливо для сільськогосподарські підприємства, котрі мають відчутний дефіцит коштів для фінансування капітальних вкладень, а лізинг може значно покращити оновлення основних фондів. Надання лізингових послуг необхідне селянським (фермерським) господарствам у зв’язку з їх невеликими розмірами та обмеженими фінансовими можливостями.