1.4. Прибуток як винагорода за підприємництво
За умов ринку рішення щодо того, що і в яких обсягах виробляти визначає прибуток. Тому кожного виробника товарів і послуг цікавить питання: при якому обсязі виробленого (реалізованого) товару і при якій його ціні можна отримати максимальний прибуток.
Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва на рівні фірми є елементом взаємовідносин всіх учасників виробничого процесу. У кожній фірмі прибуток виконує певні функції, основними з яких є:
інформаційна – прибуток в умовах ринку визначає, що і в яких обсягах виробляти;
розподільча – створення фондів грошових засобів, які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм і стратегій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;
стимулююча – зниження витрат виробництва, впровадження інновацій і технічних вдосконалень.
Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на її виробництво. Як мета і мотив організації підприємництва прибуток створює його матеріальну основу. За рахунок прибутку фірма еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові вкладення, фінансує соціальні потреби.
Розрізняють такі види прибутку:
економічний (чистий) – це сума, що залишається після вирахування із загального доходу (виручки) фірми всіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні нормальний прибуток підприємця);
бухгалтерський – частина доходу фірми, яка залишається від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, тобто плати за ресурси постачальника. Таке тлумачення пов’язане лише з явними витратами і не враховує внутрішні (неявні) витрати;
балансовий – різниця між виручкою від реалізації продукції (доходом) і сумою матеріальних затрат, амортизації і заробітної плати. Іноді балансовий прибуток називають загальним прибутком, оскільки саме він є джерелом розподілу і використання засобів підприємства.
Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюється як різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. Бухгалтерський прибуток – це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на величину неявних (внутрішніх) витрат.
Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття управлінських рішень, а для оподаткування використовується бухгалтерській підхід.
Прибуток в умовах ринкової економіки тісно пов’язаний з підприємницьким доходом, який потрібно розглядати з одного боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства, а з іншого, як винагороду за виявлені підприємницькі здібності. Підприємницький дохід розрізняють за величиною, методами отримання, напрямами використання. Так, на підприємствах різних форм власності формування підприємницького доходу різне у зв’язку з розмежуванням капіталу – функції і капіталу – власності. Коли власник капіталу одночасно є підприємцем свого виробництва, то підприємницький дохід формується за згаданою вище схемою.
Якщо ж власник капіталу і підприємець – різні особи, то можливі два варіанти. Перший – власник капіталу передає функцію управління виробництвом і збутом менеджерам і визначає їм платню. Дохід підприємця виступає як плата за монополію власності на капітал. Менеджер здійснює капітал – функцію і відповідає за функціонування підприємства. Другий – власник капіталу може віддавати капітал під певний процент (зазвичай вищий банківського) підприємцю для організації ним власної справи. Як правило, в такій ситуації підприємницький дохід вищий у зв’язку з реалізацією особистого інтересу підприємця. У цьому випадку він існує у вигляді винагороди за виявлення ініціативи у функціонування виробництва, впровадження інновацій, прийняття рішень щодо управління фірмою і відповідальність за ризик.
Підприємницький дохід складається з нормального та економічного прибутку.
Прибуток в ринковому господарстві є винагородою такого специфічного фактора як підприємництво. Специфічного, по-перше тому, що підприємництво, на відміну капіталу чи землі, непомітне. По-друге, ми не можемо тлумачити прибуток як своєрідну рівноважну ціну, за аналогією з ринками праці, капіталу і землі. Ця специфіка виробництва як фактора виробництва проявляється через його функції: поєднання інших ресурсів – праці, капіталу, землі – для виробництва товарів і послуг; прийняття основних рішень, пов’язаних з діяльністю фірми; здійснення нововведень у виробництві чи збуті продукції; прийняття на себе ризиків, що випливають з виконання підприємницьких функцій. Підприємець в результаті виконання цих функцій може цілком правомірно претендувати на певний дохід – прибуток. Розглянемо поняття прибутку як факторного доходу.
Прибуток зазвичай визначають як різницю між валовим доходом і валовими витратами. Якщо з визначенням валового доходу немає проблем (це добуток кількості реалізованої продукції та ціни одиниці товару), то що потрібно включати у валові витрати?
З точки зору бухгалтера до витрат зараховується явні грошові витрати. Тому бухгалтерський прибуток являє собою різницю між повною виручкою і бухгалтерськими (явними витратами)
Проте в економічні витрати повинна входити вартість послуг всіх факторів виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми. Будь-які затрати, а отже, і витрати виробництва, повинні розглядатися з точки зору цінності альтернативних можливостей якими приходиться жертвувати. Так, кожен підприємець, обираючи сферу застосування своїх підприємницьких здібностей, порівнюючи альтернативні варіанти з точки зору очікуваних вигод і вибирає найбільш ефективний для себе варіант .Вирішивши, наприклад, зайнятися виробництвом меблів, він, по – суті, відмовляється від отримання доходу в сільському господарстві чи страховій справі. Цей втрачений, або альтернативний дохід повинен входити у витрати.
Використовуючи власні ресурси (капітал, землю, підприємницькі здібності),власник цих факторів не несе явних грошових затрат, це неоплачувані, чи неявні витрати.
Коли підприємець організовує процес виробництва, поєднуючи у ньому різні ресурси, управляє фірмою і приймає необхідні економічні рішення, він виступає як різнобічний спеціаліст, являючись одночасно менеджером, інженером, юристом тощо. І лише виконуючи всі ці функції, підприємець тим самим виконує саму підприємницьку функцію. У цьому випадку дохід підприємця буде складатися з двох частин. Одна частина доходу являтиме собою плату за працю підприємця, за організацію і ведення бізнесу, тобто те, що в сучасній економічній науці прийнято називати безумовною заробітною платою. Друга частина доходу підприємця обумовлена тим, що він, як правило, є власником капіталу і вкладає його в бізнес. Дохід на капітал, що належить підприємцеві може бути виражений у вигляді річної процентної ставки, яка, в свою чергу, є кількісним виразом чистої продуктивності капіталу.
Ці дві частини доходу підприємця являтимуть собою прибуток з точки зору бухгалтера, але з точки зору економіста – все це елементи витрат. А в повні витрати, як ми уже знаємо, повинен входити нормальний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення і утримання цього ресурсу в даному виробничому процесі. Економічний прибуток виникає в тому разі, якщо загальна виручка перевищує всі витрати і явні і неявні враховуючи в останніх і нормальний прибуток.
Джерела економічного прибутку. Специфіка власне підприємницької діяльності розкривається не в статичній, а в динамічній економіці, коли фактори, що визначають величину попиту і пропозиції змінюються. Підприємець не просто з’єднує фактори (ресурси) у виробничому процесі, а виявляє ініціативу з’єднуючи їх по-новому. Підприємець не просто керує підприємством, а приймає неординарні рішення щодо управління фірмою. Підприємець впроваджує інновації і несе відповідальність за економічний ризик.
Нульовий економічний або нормальний прибуток є наслідком статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Проте в реальній дійсності вільна конкуренція, повна рівновага ринку, статична економіка існувати не можуть. Завжди є певний ступінь недосконалості конкуренції (монополізації ринку), ринкова нерівновага, неоптимальна поведінка індивідуумів. До того ж економіка завжди перебуває в стані динаміки, оскільки змінюються населення, відкриваються нові джерела сировини, розвивається наука і техніка, виникають нові потреби тощо. Інакше кажучи, будь-яка конкурентна ринкова ситуація характеризується невизначеністю внаслідок динамічності економічної системи і значним контролем над виробництвом та цінами через монополізацію ринків.
Саме невизначеність ринку, з одного боку, і його монополізація, з другого, й породжує економічний прибуток, що отримують окремі підприємці як додатковий, надлишковий дохід, перевищення загальної виручки над валовими витратами.
Можна виділити декілька причин появи цього додаткового доходу. По-перше, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за прийняття підприємцем ризику, пов’язаного з невизначеністю притаманного розвитку ринкової економіки. Водночас необхідно зазначити, що ризики в економічній діяльності мають різний характер. Імовірність деяких подій, що породжують ризики – наприклад, стихійного лиха, пожежі, нещасного випадку тощо – можна розраховувати. Для запобігання таким ризикам, фірми вдаються до страхування і здійснюють певні витрати. При цьому плата за ризик входить до витрат. Проте в ринковій економіці є й інші види ризиків, що виникають внаслідок непередбачуваних змін попиту і пропозиції, які суттєво впливають на стан фірми. Ці зміни можуть бути пов’язані як із загальною зміною кон’юнктури на ринку в ході економічного циклу, так і з наслідками економічної політики держави, яка змінюючи правову базу економіки, а також використовуючи побічні методи регулювання (бюджетно-податковий, грошово-кредитний, зовнішньоекономічний), значною мірою визначає умови господарювання окремих фірм. Крім того, на обсяг доходу фірми впливають також постійні зміни смаків і переваг споживачів, пропозиції ресурсів тощо. Всі ці зміни в економіці (незалежно від того, створюються вони циклічними, структурними чи політичними чинниками) можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Інакше кажучи, підприємець стикається у своїй діяльності з не страховими ризиками. Прийняття на себе цих ризиків є одним з джерел економічного прибутку.
По-друге, економічний прибуток можна розглядати як винагороду за інновації. Однією з найважливіших причин динамічного характеру ринкової економіки є діяльність самих підприємців, спрямована на впровадження нових технологій, освоєння досягнень науки і техніки, удосконалення форм і методів організації виробництва тощо. Стимулом до інноваційної діяльності є прагнення знизити витрати виробництва і таким чином досягнути переваг в конкурентній боротьбі й отримати вищий прибуток. Водночас необхідно враховувати, що розробка і впровадження інновацій також пов’язані із значною невизначеністю. До початку реального процесу виробництва ніхто не може гарантувати, що нові технології виявляться ефективними, а новий вид продукції принесе прибуток. Тому інновації також можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів так і збитків. Отже підприємець, вдаючись до нововведень ризикує, але платою за цей ризик, за умови успіху може стати економічний прибуток.
По-третє, джерелом економічного прибутку може стати володіння монопольною владою на ринку. Адже монополіст має можливість, змінюючи обсяги виробництва, впливати на ринкову ціну і встановлювати її на рівні, який дозволяє йому отримувати надприбуток. Водночас володіння монопольною владою певною мірою знижує для підприємця ступінь невизначеності економічної ситуації і тим самим сприяє зниженню ризику втрат і збитків.
Роль прибутку в системі ринкових відносин. Прагнення отримати економічний прибуток, випередити конкурентів, зміцнити свої позиції на ринку – постійно діючий мотив підприємницької діяльності, який штовхає економіку вперед до постійного розвитку. З одного боку, очікування економічного прибутку стимулює найбільш ефективне використання ресурсів. Розраховуючи на отримання економічного прибутку, підприємець намагається так організувати виробництво і збут продукції, щоб досягнути зниження витрат, підвищення віддачі від задіяних факторів виробництва і з цією метою він здійснює технологічні нововведення, освоює нові виробництва. В кінцевому результаті це сприяє економічному зростанню і більш повному задоволенню потреб.
З другого боку існування економічного прибутку сприяє ефективному розподілу ресурсів між альтернативними способами їх застосування. Наявність в якій-небудь галузі прибутку, що перевищує його нормальний середній рівень, сигналізує про більшу привабливість даної сфери використання ресурсів. Це сигнал про те, що на даний вид продукції існує високий попит, і що суспільство зацікавлене в розширенні її виробництва. У відповідь на отриманий сигнал у цю галузь направляються ресурси з інших галузей, де їх використання дає менший дохід. В результаті такого переливу ресурсів зростає в цілому ефективність функціонування економічної системи. Але прибуток не лише створює стимул для розширення виробництв, продукція яких користується попитом, але й виступає джерелом фінансування такого розширення. Підприємства, що отримують більший прибуток, мають можливість хоча б частину його направити знову у виробництво як інвестиції, - до того ж не тільки на розширення масштабів виробництва, але й на його удосконалення на розробку і впровадження нової техніки тощо. Інакше кажучи, отримання фірмою економічного прибутку сьогодні створює не тільки стимули для підприємця, але й реальні можливості для отримання того прибутку у майбутньому.
Важливо зазначити, що невизначеність, яка приносить економічний прибуток одним підприємствам одночасно породжує збитки для інших. Однак постійна загроза збитку є таким же потужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.
Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).
Маса прибутку - це абсолютний вимір прибутку в грошовому виміру.
Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансового капіталу.
(1.1)
де Пн – норма прибутку, П – маса прибутку, К – величина авансованого капіталу.
Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.
Норма (рівень) рентабельності показує відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках
(1.2)
де R – норма (рівень) рентабельності; П – маса прибутку; Ср – повна собівартість продукції.
Норма рентабельності відображає ефективність поточних витрат і залежить від цін на продукцію, її структури та комерційної (повної) собівартості.