Питання для перевірки засвоєних знань

1.Як змінювалися погляди економістів щодо поняття “підприємництво”?

2.Сутність підприємництва в його сучасному розумінні.

3.Дайте характеристику основних функцій та завдань підприємництва, розкрийте їх зміст:

а) найефективніше використання різноманітних ресурсів;

б) вибір сфери та масштабів діяльності;

в) фінансування та інвестування;

г) продукування нових ідей, створення нових товарів;

д) вибір місця для розташування підприємства.

4. Дайте визначення бізнесу і назвіть його ознаки.

5. Яка стратегія і тактика бізнесу?

6. Розкрийте зміст приватної власності як економічної основи бізнесу.

7. Як, на вашу думку, можна обмежити концентрацію влади в руках окремих людей та яка роль у цьому економічної основи бізнесу?

8. Що ви відносите до рушійних сил бізнесу? Назвіть їх.

9. Яка відмінність між підприємництвом і бізнесом?

10. Розкрийте зміст підприємницького, споживчого, трудового та державного бізнесу.

11. Чи може бути робоча сила товаром? Якщо може, то за яких умов, якщо ні – обґрунтуйте чому.

12. Які ознаки підприємницького середовища ?

13. Хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності?

14. У чому полягає свобода підприємницької діяльності?

15. В якому порядку здійснюється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності?

3. Приватна власність на землю і майно – основа розвитку підприємництва на селі

3.1. Форми власності в агропромисловому комплексі України

Власність складається з сукупності економічних, правових, політичних, соціальних і психологічних відносин. В агропромисловому комплексі тривалий час основою виробничих відносин була суспільна власність – державна і колгоспно-колективна. З переходом до ринкових відносин формується приватна власність на землю та інші засоби виробництва. З цією метою власність державних і колгоспно-кооперативних підприємств була приватизована і трансформована в приватну власність їхніх працівників. Це створило умови для вільного володіння, користування і розпорядження власністю колишніх підприємств безпосередньо в інтересах нових власників.

У сільському господарстві відповідно до Земельного Кодексу України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них. Суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; територіальні громади – на землі комунальної власності; держава – на землі державної власності.

Як відомо, державна власність належить народу, всьому суспільству, а колективна – певному колективу. Колективна власність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення. При цій власності працівник не має прямого інтересу до майна і землі. Нині в колишніх державних і колективних сільськогосподарських підприємствах кожен працюючий приватизував майно і землю. Колективна власність трансформована в приватну власність цих громадян. Як засвідчує світовий досвід та невелика практика роботи господарств в Україні, при приватній власності виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності пов'язані з наявністю визначених юридичних фактів. Необхідність правового регулювання цих питань спричинена вимогами захисту власника свого права власності, тобто забезпечення гарантій захисту економічних інтересів власників.

Первинним способом виникнення права власності та його придбання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Праця людини – основа створення і примноження її власності. Законодавства практично всіх західних країн додержуються принципу римського права, відповідно до якого результати роботи вважаються “об’єднаними” із землею і належать власнику землі. Власність кожного громадянина на землю та майно має бути юридично оформлена. Права власності на землю і права приватної власності гарантуються Конституцією України.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Основним носієм відносин власності, а отже, і суб’єктом приватизації виступають працівники підприємства, асоціація працівників, асоціація підприємців, трудові колективи підрозділів (бригада, цех, ферма, ланка, сім’я тощо), трудові колективи галузей, кооперативів, індивідууми, суспільні організації. Власник стає головним у процесі виробництва, тому має бути господарем засобів виробництва, виробленої продукції та одержаних доходів. Господарюючі суб’єкти повинні мати статус вільних товаровиробників, матеріально зацікавлених і відповідальних за результати своєї діяльності. За наявності таких виробників сільськогосподарської продукції формується підприємницьке середовище і ринкові відносини, які сприяють підвищенню ефективності виробництва. Щодо конкретного сільськогосподарського підприємства суб’єктами власності є:

• працівники підприємства на момент ухвалення загальними зборами рішення про паювання майна;

• пенсіонери господарства незалежно від їхнього віку;

• тимчасово відсутні члени підприємства (призвані на військову службу, направлені на навчання, особи, які перебувають у тривалому відрядженні, зберігають членство в певному господарстві);

• колишні члени господарства, які одержали землю, але не одержали майнові паї;

• особи, звільнені за скорочення штатів, але не більше ніж два роки після звільнення;

• особи, які мають право повернутися на колишнє місце роботи згідно з чинним законодавством;

• особи, які стали інвалідами, працюючи на певному підприємстві, і нині не працюють;

• спадкоємці членів колективних господарств, які мають право на майновий пай.

Особи, не внесені до списку претендентів на майно, звертаються до комісії з реструктуризації з письмовою заявою про внесення їх до списку. Основний критерій одержання майна – участь у роботі підприємства з урахуванням стажу і заробітку, тобто трудового внеску.

Суб’єктами права державної власності на землю є Уряд України і місцеві органи державної влади – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ і міст. Право комунальної власності на землю реалізується територіальними громадами безпосередньо або від їхнього імені органами місцевого самоврядування, а на земельні ділянки, що перебувають у суспільній власності територіальних громад та управлінні районних і обласних рад – відповідними районними й обласними радами.

Право приватної власності громадян на землю засвідчується державним актом на право приватної власності на землю, який видається і реєструється сільською, селищною, міською чи районною радами.

Приватна власність сприяє кращому збереженню і використанню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, що засновані на приватній власності, вища відповідальність, мотивація, активність працівників, ефективніше використовуються капітальні вкладення, інвестиції, кредити і позики. У таких господарствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва, окупність капіталу, у тому числі землі.

Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має стати товаровиробник-власник.

Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основним напрямком аграрної реформи. Затвердивши нові відносини власності, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин в сільському господарстві. Формування виробничих відносин на основі приватної власності найбільш повно відповідає сутності товарно-грошових відносин та інтересам сільгосптоваровиробників.

Правовою основою утвердження нових форм власності в Україні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню власності, створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.

Характерною ознакою державного сільськогосподарського підприємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається майном за своїм розсудом, веде виробництво на принципах повного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробництва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета діяльності – одержання максимального прибутку, досягнення високої окупності авансового капіталу. Це не суперечить вимогам ринку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприємницький характер, особливо відносно реалізації вільної від держзамовлень продукції. Державне підприємство несе повну відповідальність за раціональне використання земель і всього виробничого потенціалу.

Зараз більшість сільськогосподарських підприємств близько 70% працюють на принципах колективної організації виробництва та праці. Практично так само функціонують і фермерські господарства, які орендують цілісні комплекси. Такі агроформування створені за рахунок добровільного об’єднання земельних і майнових паїв товаровиробників. Вони є самостійними суб’єктами господарювання, працюють на принципах підприємництва. При цьому сільськогосподарські підприємства, де сумісно використовується власність, є юридичними особами, які діють на підставі статутів.

Втручання держави та інших органів у господарську та іншу діяльність підприємств не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Нові форми власності та господарювання затверджуються відповідно до вимог Законів України “Про власність”, “Про форми власності на землю”, “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, “Про плату за землю”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, “Про оренду землі”, “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, “Про охорону земель”, “Про внесення змін до Закону України “Про оренду землі”, “Про особисте селянське господарство”, “Про фермерське господарство”, Земельного кодексу України, Указів Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”, “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, “Про захист прав власників земельних часток (паїв)”, “Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках”, “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки”, “Про основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки”, “Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку”, “Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)”, “Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення”, Постанов Верховної Ради України “Про земельну реформу”, “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”, “Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею”, Постанов Кабінету Міністрів України “Декрет “Про приватизацію земельних ділянок”, “Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення”, “Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, “Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)”, ”Про затвердження Порядку та розмірів плати, що справляється за видачу державного акта на право власності на землю”, “Типовий договір оренди земельної частки (паю)”, “Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських)господарств”, “Про затвердження Порядку Державної реєстрації договорів оренди землі”, ”Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)”, “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки”, “Про експертну грошову оцінку земельних ділянок”, “Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки”, “Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою”.

Основна причина реформування державної та колгоспно-кооперативної власності полягає у відсутності зацікавленості працівників у результатах своєї праці. Колективні та державні інтереси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношення ні до власності на землю і майно, ні до одержаної продукції та прибутків.

Водночас вітчизняний і закордонний досвід переконливо засвідчує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке грунтується на приватній власності. Це і визначило необхідність формування дійсного власника, який вільно володіє землею та іншими засобами виробництва, визначає форму господарювання і розпорядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується особистими та фермерськими господарствами. В особистих господарствах земля у населення перебуває у постійному користуванні, а одержаною продукцією власник розпоряджається на власний розсуд. Останніми роками цілеспрямовано такі підсобні господарства підтримувалися. Внаслідок цього збільшилися розміри землекористування, а отже, і виробництво продукції.

Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва продукції (61,6%) припадає на особисті підсобні господарства населення. При цьому їм належить лише 34,2% площі сільськогосподарських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі господарства більш успішно стримують падіння виробництва, ніж суспільний сектор.

Відповідно до Земельного Кодексу України ці господарства можуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 3 грудня 1999 року передбачає подальшу підтримку особистих підсобних господарств населення. З цією метою площа може бути розширена за рахунок частини землі, що відповідає земельному паю. Не створюючи юридичної особи, працівник колективного підприємства має право одержати земельний пай для збільшення особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупити ту частину одержаної в користування землі, яка перевищує безоплатну приватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а не кон’юнктурі ринку.

Вже нині особисті підсобні господарства населення виробляють майже 69,3% продукції тваринництва. Передбачено, що за рахунок земель запасу і резерву поблизу населених пунктів мають створюватися суспільні пасовища для випасу тварин сільських жителів. Особисті підсобні господарства стабілізують виробництво, стримують його падіння, підтримують життєвий рівень населення, забезпечують йому хоч і не великий, але додатковий до заробітної плати та пенсій дохід. Такі господарства можуть використовувати 30-35% землі.

Нині в Україні функціонує понад 43 тис. фермерських господарств. У загальному обсязі виробництва сільськогосподарської продукції їхня частка поки що невелика – близько 3,7%. Відомо, що ефективність роботи фермерських господарств значно залежить від їхніх розмірів. За розрахунками найраціональніший розмір фермерських господарств має становити 300-400 га, тоді як тепер він дорівнює лише 73 га. Передбачається збільшення оптимальних розмірів за рахунок кооперації та оренди земельних ділянок (паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тільки 6,1%. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в одного або кількох власників єдиним масивом.

Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефективного фермерського виробництва на площах, які забезпечують раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.

Пільговий режим оподаткування фермерів дає їм можливість працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги одержаної продукції та економічні результати діяльності.

Основні напрями посилення приватної власності на землю і майно такі:

• завершити закріплення на правовій основі за працівниками і пенсіонерами земельних і майнових паїв;

• визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю члену колективу з усіма правами їх використання і розпорядження;

• визнання права вільного виходу кожного члена з агроформування зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); виділення майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;

• створення різних господарських формувань на основі приватної власності на земельну та майнову частку (пай) – індивідуальних, колективних на принципах кооперації власників;

• утвердження права передавати земельну ділянку в оренду в розмірі частки (паю), майна в розмірі частки (паю) основних фондів;

• розвиток сільськогосподарських підприємств на принципах колективної організації праці, поглиблення спеціалізації, кооперації, інтеграції, диверсифікації та концентрації виробництва, що ґрунтуються на добровільному об’єднанні земельних та майнових паїв товаровиробників – власників;

• розвиток фермерських господарств на принципах раціональної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній власності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;

• розвиток особистих господарств населення на основі розширення виробництва за рахунок власності на земельний пай.

Такий різносторонній порядок утвердження приватної власності сприяє також розвитку індивідуального виробництва, добровільному об’єднанню власників для збереження цілісності великих товарних господарств. Може бути досягнута висока ефективність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, заснованих на приватній власності, орендних відносинах, колективних формах організації праці, розвитку фермерських господарств, оптимального розміру з достатньою концентрацією і спеціалізацією виробництва.

Утвердження приватної власності на землю та майно в Україні дасть змогу забезпечити належну трансформаційну динаміку реформованих агроформувань в напрямі створення різноманітних конкурентоспроможних і рівноправних форм господарювання в поєднанні з колективною та індивідуальною організацією праці.