2.2.5. Економічна основа та елементи системи бізнесу

Власність – це відносини, які складаються між її суб'єктами з приводу присвоєння засобів виробництва і результатів праці. Вони покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання і охоплюють:

присвоєння – повна економічна влада суб'єкта над об'єктом і повна відповідальність суб'єкта за результати користування;

володіння – відносини фактичного панування, але розпорядження і привласнення обмежене існуванням і правами власника;

розпорядження – фактичне здійснення влади власника над об'єктами власності, фактичне управління нею;

користування – процес фактичного вилучення корисних властивостей з об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності – "основна конструкція" економіки, охоплює увесь господарський процес. Це дає підставу для стверджування, що економічні епохи відрізняються за типами власності.

Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли внаслідок розвитку приватної власності, вийшли з неї і прийшли їй на заміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність.

Економічною основою бізнесу є приватна власність. У системі бізнесу вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність є приватною. Володіння власністю – це також володіння владою. Ті, хто контролює власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу розширювати володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках небагатьох, а історія показує, що концентрація влади призводить до зловживання цією владою.

Приватна власність сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник має право:

– вирішувати, як використовувати свою власність;

– передавати, продавати свою власність будь-кому; користуватися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Отже, власність – це багатство. Коли власність втрачає свою вартість, її власник втрачає частину свого багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що, в свою чергу, веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою бізнесу і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

Економічна свобода – основна умова розвитку бізнесу. На практиці це означає право розпочати або припинити свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Такі права-свободи не забезпечують гарантованого успіху для кожного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати за неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких гарантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців взаємозв'язані. Коли підприємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу – це фактично зазіхання на свободу особи – володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи економічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємовідносин, яка є обов'язковою для участі в бізнесі. Це насамперед дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відносин та консенсус інтересів.

Суверенітет ділових відносин – елемент економічної свободи, його не можна ототожнювати із свободою.

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність суб'єктів перебуває під захистом державних органів влади та управління і жоден суб'єкт не має права втручатися в неї та нав'язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб'єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контрагентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожного із суб'єктів ділових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Консенсус інтересів – взаємні зобов'язання всіх учасників ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов'язання не приймаються безпосередньо учасниками угод при укладанні, їх вони формуються у процесі розвитку і постійного відтворення ділових відносин на засадах взаємної вигоди сторін і є обов'язковою умовою системи бізнесу.

Елементами системи бізнесу є підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес.

Підприємницький бізнес – один з найдинамічніших видів бізнесу. Його суб'єктами виступають як фізичні так і юридичні особи. Їх діловий інтерес – одержання прибутку (доходу) – реалізується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на виробництво, споживання товарів і послуг – це виробничі підприємства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво – обмін, розподіл і споживання това-рів. Це торгові заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засоби виробництва.

Споживчий бізнес є масовим явищем в ринкових відносинах, оскільки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу підприємницькому бізнесу, відображає загальну участь людей у системі ділових відносин; по-друге, показує зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва; по-третє, є одночасно і силою, яка врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи підприємців не тільки враховувати запити споживачів, а і сприймати їх як партнерів по ділових зв'язках; по-четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці – як споживачі продукції інших фірм. Це є важливим фактором, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових людей. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предмети споживання.

Трудовий бізнес – це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес найманих працівників (одержання доходів) реалізується працею у підприємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є остаточний доход фірми після збуту продукції, то для найманих працівників – особистий доход, який вони одержують за виконання своїх посадових обов'язків. Основою трудового бізнесу є приватна власність на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому вони є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може відрізнятися від ділових інтересів інших суб'єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих (як правило, наукові капіталомістких) та інших програм, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами: підприємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програмах, бо сама держава не має змоги реалізувати їх. Основою державного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди.