Рекомендована література Основна

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 77–90.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-е вид., стер. – К.: Вища шк., 2003. – С. 116–122.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2-е вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 38–42.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – С. 149–169.

Додаткова

1. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.

3. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С. 136–141.

4. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.

5. Кузнецова О. Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. – Львів: Вид. центр ун-ту ім. Івана Франка, 2003. – С. 169–171.

6. Стишов О. А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 1. – С. 7–21.

7. Сербенська О. А. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа // 125 років Наукового товариства ім. Шевченка: Зб. наук. праць і матеріалів, присвячений Ювілею Товариства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка. – Львів, 2002. – С. 158–177.

8. Шаповал О. Явище вторинної номінації в газетно-журнальній публіцистиці // Стиль і текст. – Вип. 3. – К., 2002. – С. 232–235.

9. Ільченко В. Особливості тропеїчного вживання імен у ЗМІ: Монографія. – К., 2003. – 64 с.

10. Ільченко В. Експресія імені в засобах масової інформації. – К.: Інститут журналістики, 2003. – 64 с.

11. Шаповалова Г. Експресивні словосполучення як інструмент образного мовлення журналіста // Урок української. – 2003. – № 12. – С. 21 –26.

12. Шаповалова Г. Інноваційні процеси в сучасному медіатексті (функціонально-лінгвістичні аспекти): Автореф. дис... канд. філол. наук. – К., 2003. – 20 с.

13. Залізняк Б. Мовні інновації на службі можливої трансформації політичного дискурсу в Україні // Вісник Львівського ун-ту. – Серія: Журналістика. – 2003. – Вип. 23. – С. 48–53.

14. Дацишин Х. Транспортна метафора в українському політичному дискурсі: конотативний аспект // Вісник Львівського ун-ту. – Серія: Журналістика. – 2003. – Вип. 23. – С. 108–116.

15. Мельник І. П. Нове метафоричне мислення в газетній спортивній журналістиці // Стиль і текст. – Вип. 3. – К., 2002. – С. 195–205.

16. Хом’як О. Національна модель світу як об’єкт метафоричного мислення // Урок української – 2004. – № 3. – С. 15–18.

Тема 2. Антоніми

Антоніми (від грец. аnti – проти та оnymа – ім’я) – слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття.

Напр.: безсмертя – забуття, тиша – шум, талановитий – бездарний, ствердний – заперечний, всі – ніхто, пригадувати – забувати, втомлювати – підбадьорювати, агресивно – мирно, всюди – ніде.

В антонімічні стосунки вступають лише ті лексичні одиниці, які об’єднані змістом на основі їх протилежності, протиставлення. Це передусім слова, що мають значення 1) якості: сумний – веселий, передбачливий – недалекоглядний; 2) кількості: багато – мало, одномовний – багатомовний; 3) простору: захід – схід, тут – там; 4) часу: весна – осінь, раненько – пізненько; 5) дії: хвалити – сварити, говоріння – мовчанка; 6) стану: стояти – лежати, замерзлий – розталий; 7) почуття: любов – ненависть; 8) стосунків між людьми: подруга – ворог, приятель – недруг.

Не мають антонімів слова з чітко закріпленим конкретним значенням: вода, будинок, чай, книга, журнал, верстка, інтерв’ю, стальний, ситцевий.

Значення антонімічних пар звуться протилежними, бо вони взаємно виключають одне одного: не може бути одночасно водойма природна і штучна, пісня тиха і голосна, поверхня блискуча і матова.

Загальномовні антоніми – слова, антонімічні стосунки яких не зумовлені жодним контекстом. Вони зафіксовані у словниках української мови й відтворюються в подібних або однакових умовах.

Напр.: перемога – поразка, натуральний – підроблений, біліти – чорніти, щиро – нещиро.

Контекстуальні антоніми – слова, що набувають антонімічних стосунків лише в певному контексті.

Напр.: І кожного разу після спалаху національної свідомості суспільство потрапляло в пітьму духовного спустошення (ШП. – 2003. – № 49).

Мезонім – середнє, проміжне поняття між антонімами.

Напр.: початок – середина – кінець, минуле – сучасне – майбутнє, минулий – теперішній – майбутній (час).

За структурою антоніми бувають:

1) різнокореневі (власне лексичні): різниця – тотожність, просторий – тісний, звільняти – поневолювати, людяно – жорстоко;

2) однокореневі (лексико-граматичні):

а) антонімія префіксальних морфем: зав’язка – розв’язка, виникати – зникати, екстрамодний – немодний, бездіяльний – діяльний;

б) антонімія суфіксальних морфем: козачок – козарлюга, вітерець – вітрище, величенький – величезний, отакісінький – отакенний;

в) антонімія компонентів складних слів: легкоатлет – важкоатлет, різноманітність – одноманітність, вищезазначений – нижчезазначений, південно-західноукраїнський – північно-східноукраїнський.

Антонімічні пари, як правило, належать до однієї частини мови: прогрес – регрес (імен.), рідний – чужий (прикм.), багато – мало (числ.), оцей – отой (займ.), обвинувачувати – захистити (дієсл.), розділений – об’єднаний (дієприкм.), мирно – агресивно (присл.), за – проти (прийм.).

Винятки: серйозний (прикм.) – жартівник (імен.), свій (займ.) – чужий (прикм.), перший (числ.) – останній (прикм.). Належність компонентів антонімічної пари до різних частин мови пояснюється здатністю однієї частини мови вживатися в значенні іншої.

Одним із компонентів антонімічної пари може бути фразеологічний зворот: серйозний – вітер у голові, ридати – аж за живіт братися, неуважно – з розкритим ротом.

Зв’язок антонімії з полісемією полягає в тому, що багатозначні слова можуть мати не один, а кілька антонімів (до кожного із значень чи до їх частини).

Напр.: повний театр – порожній театр, повне зібрання творів – неповне зібрання творів, повна непрацездатність – часткова непрацездатність, повний келих – пустий келих, повний чоловік – худий чоловік; світло – морок, світло – темрява, світло – тінь; хвалити – сварити, хвалити – лаяти, хвалити – висміювати, хвалити – гудити.

Зв’язок антонімії з полісемією простежується також у спільності сполучуваності антонімів, тобто здатності поєднуватися з одними й тими самими словами.

Напр.: постійні (відвідування, захоплення, морози, клопоти, спокуси) – тимчасові (відвідування, захоплення, морози, клопоти, спокуси); ввічливий (адміністратор, вчинок, питання, погляд, ставлення) – нечемний (адміністратор, вчинок, питання, погляд, ставлення).

Зв’язок антонімії з синонімією полягає в тому, що члени синонімічного ряду можуть мати співвідносні антоніми.

Напр.: сміятися – плакати, реготати – ридати, хіхікати – рюмсати.

Антонімія лежить в основі таких художньо-зображальних прийомів, як антитеза, епітет-оксиморон, антонімічна іронія.

Антитеза – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. У її основі лежить антонімічна пара.

Напр.: Дурні гроші на розумне не йдуть (Ст. – 2003. – № 46).

Антитеза буває:

1) проста, напр.: Наша історія, наша боротьба, наші витоки й “затоки” описані у багатьох художніх та документальних творах (Ст. – 2003. – № 7);

2) складна (виражена низкою антонімічних пар), напр.: Слово зцілює і завдає болю, слово розбещує й очищає, животворить і вбиває... (Ст. – 2003. – № 7).

Епітет-оксиморон – мовна фігура, в якій поєднуються два протилежних за змістом слова, що в сукупності дають нове поняття.

Напр.: Підступні “миротворці” (ШП. – 2003. – № 49).

Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному розумінні, тобто стає самоантонімом.

Напр.: “Нам було дуже непросто визначити найкращу серед кращих”, – “поскаржилася” голова журі Світлана Уфінцева (Ст. – 2003. – № 11).