2. Українська колискова...

На народній творчості тримається культура держави. Українська пісня – це колосальний скарб, своєрідний захист нації від проникнення чужорідного й негативного до духовного середовища народу. Переважно це стосується підростаючого покоління. Українська народна пісня має світове визнання. Так, Галину Хоткевич, доньку відомого фольклориста й літератора Гната Хоткевича, яка живе в Греноблі, запрошують на французьке телебачення співати колискових українською мовою для французьких дітей на прохання їхніх матерів. Виявляється, наші колискові мають стійку позитивну ауру на генетичному рівні. Малюки краще сплять, збуджені стають спокійними та лагідними.

В Україні колискові здавна були не просто піснями, а й оберегами. Уві сні дитина чула материнський задушевний, лагідний, мелодійний голос. Це сприяло покращенню здоров’я, насамперед психологічного. Свого часу угорський музичний педагог Золтан Кодаї відзначив, що дитину в музичній сфері треба виховувати не тільки за дев’ять місяців до народження, а й за дев’ять місяців до народження її матері, щоб вона була освіченою, берегла в душі музичну культуру свого народу і передавала її через спів та мову (Ст. – 2004. – № 1).

3. Атака шістьох

Високопрофесійних вокальних ансамблів, що обходяться без сопрано-альтової, тобто жіночої, основи у співучій країні небагато. А на гладеньку поверхню пристойного сценічного майданчика попадають одиниці... Важко пригадати, коли востаннє можна було спостерігати біля концертної зали прифрікованих “студиків”, що тримали в руках напис: “Куплю зайвий квиток”. Картина дивувала. Бо ж непереборне бажання потрапити на концерт не якоїсь-там “зірки світового масштабу”, а на вітчизняну джазову формацію деякі й досі прирівнюють до естетично-смакової патології. Але факт залишається фактом. На концерт “Піккардійської терції”, що відбувся 22 листопада (2003 року – Л. П.) у МЦКМ, потрапити було майже неможливо – квитки розкупили задовго до акції. Знали б професійні перекупники, де того дня можна було наварити...

“Піккардійці” презентували програму “Антологія”, намагаючись у три години концерту впхнути все найкраще, що було зроблено за одинадцять років існування колективу. І їм це майже вдалося...

Чесний артистизм, свобода, вміння оригінально почати і, що найголовніше, з несподіваною легкістю завершити композицію – на натреноване вухо завжди чекала несподіванка. Де, за всіма законами (в імпровізації таки є певні правила, інакше б її не існувало взагалі), має звучати багатоповерховий “класичний” кодансовий акорд, раптом звучало неочікуване гліссандо. Музичні жарти для “піккардійців” – норма, яку можуть собі дозволити лише професіонали своїх гортаней... (ПіК. – 2003. – № 46. – С. 37).

4. “Каноніри” спричинили відставку Баля

Звітний тур вітчизняної першості відбувся після єврокубкового мід-венду. З огляду на стовідсотковий результат наших повпредів (переконливі перемоги “Динамо” та “Шахтаря” та вимучену “Дніпра”), цікаво було, як лідери українського футболу виступатимуть на внутрішній арені. І без відносної сенсації не обійшлося – десятиразові чемпіони України не втримали переможного рахунку в Запоріжжі. Відтак відставання “Динамо” від “Шахтаря” зросло вже до п’яти очок.

Хоча початок матчу не віщував підопічним Олексія Михайличенка нічого поганого. Не минуло й третини першого тайму, а гості вже вели в рахунку – фантастичного удару Гіоане у праву від Глущенка “дев’ятку” не потяг би, напевно, жоден голкіпер у світі. Втім, чи то сподіваючись здобути перемогу “малою кров’ю”, чи то “розслабившись” після вдалого початку матчу, надалі кияни зменшили оберти. Щоправда, “металурги” з цього скористалися лише в другій половині зустрічі. Не менш ефектно за Гіоане зняв павутиння з протилежної “дев’ятки” тих самих воріт Пестряков ударом зі штрафного, призначеним за порушення правил Несмачним проти Зайця. Але раділи переповнені трибуни запорізького стадіону недовго – вже за сім хвилин Гусєв “розписався” у воротах Глущенка. Олег – найвдаліше придбання “Динамо”, який вже встиг відзначитися за нову команду і в чемпіонаті, і в розіграші національного Кубка, і в матчі Ліги чемпіонів проти загребського “Динамо”. Потужна гра Гусєва на старті сезону заслужила навіть на виклик до розташування головної команди країни на товариський матч із румунами... (Ст. – 2003. – № 34).

5. TERRA INCOGNITA...

Поширена думка, що Україна володіє 25% чорноземів планети, 30% її населення обробляють чорноземний клин. Це і робить нашу державу аграрною, і, схоже, надовго. Земля – наше національне багатство, і не лише в прямому значенні. Українська земля багата пам’яттю як ніяка інша. Швейцарські, італійські, англійські пейзажі можуть виявитись кращими, але для нас, українців, писав великий Кобзар, вона краща, наймиліша від усіх швейцарій.

Запорозьке козацтво, його військова, політична і духовна твердиня – Січ до 1775 року вело впертий супротив політичній, правовій і духовній колонізації козацької вотчини – Вольностей Війська Запорозького низового з лукавим і підступним супостатом – російським царатом. Після анексії запорозьких земель розпочалося пограбування не лише природних багатств і доробку праці, але й історико-культурних та духовних цінностей...

З часів Катерини II до 1971 року з української землі вигрібали і вивозили цінності, частіше дорожчі золота. Раритети із золота, срібла, заліза, каменю і смальти осідали в фондосховищах Кремля, Ермітажу, Спецхрані...

Московські і ленінградські вузівські експедиції в буквальному розумінні вигрібали Крим, Причорномор’я, Скіфський степ. І як результат такої “братської” політики в російських музеях і спецхранах опинилися не лише ваза з Чортомлицького кургану, Золотий гребінь з запорозького кургану Солоха, корона Данила Галицького, козацькі клейноди: прапори, хоругви, значки, зброя, пам’ятки мистецтва. Мільйони одниць історичних, художніх цінностей відторгнуті насильницьки в України... (СП. – 2003. – № 20).