Тема 7. Застаріла лексика. Діалектизми Застаріла лексика

Застаріла лексика – слова, які вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові.

За ступенем архаїзації застаріла лексика поділяється на дві групи:

1) слова, що зовсім вийшли з ужитку й незрозумілі носіям мови на сучасному етапі її розвитку: ужанція – звичай, дарабчик – шматочок, дзиндзоокий – короткозорий, одесную – праворуч, сиріч – тобто.

2) слова, які зрідка вживаються в сучасній літературній мові та, як правило, зрозумілі носіям української мови: чумак, виборний, дукат, жупан, отверзати, воздвигнути.

Історизми – застарілі слова, що вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням тих реалій, які вони називали (внаслідок дії позамовних чинників).

Напр.: кріпак, мушкет, війт, фунт, ратуша.

Історизми репрезентують мову певної історичної доби: імператор, патрицій, плебей. Історизми не мають і не можуть мати синонімів у сучасній мові.

Серед історизмів виділяють такі семантичні групи:

1) назви давніх суспільно-політичних реалій: князь, вельможа, бунчужний, подушне, волость, партком;

2) назви зниклих народів, племен: печеніги, торки, ятвяги, кривичі, радимичі, угличі;

3) назви колишніх професій: кожум’яка, гутник, лучник, камердинер, лакей, козачок;

4) назви застарілих знарядь праці, зброї: рало, соха, ступа, мушкет, рогатина, пістоль;

5) назви не вживаних тепер предметів одягу: кирея, кунтуш, чумарка, ліврея, кацавейка, каптур;

6) назви старовинних грошових одиниць й одиниць міри: гривеник, крейцер, шаг, лікоть, корець, копа.

Архаїзми – застарілі для певної епохи назви предметів і явищ, звороти, форми слів, афікси, що вийшли з активного вжитку або витіснені сучасними відповідниками (внаслідок дії внутрішньомовних причин).

Архаїзми бувають:

1) лексичні: гайник (лісник), дмухач (вітер), жиця (ложка), умонятися (втомитися), утропі (слідом);

2) словотворчі: дариця (дарунок), діленина (поділ), демократній (демократичний), днешній (сьогоднішній), живіття (життя);

3) лексико-фонетичні: дерво (дерево), жалнощі (жалощі), марнотравець (марнотратець), цвітень (квітень), тлунок (шлунок);

4) фонетичні: братік (братик), збірати (збирати), зіма (зима), крівавий, кровавий (кривавий);

5) семантичні (застарілі в одному значенні, сучасні в інших): безе: суч. – “легке тістечко із збитих та запечених яєчних білків із цукром”, заст. – “поцілунок”, дебаркадер: суч. – “пристань”, заст. – “платформа на залізничній станції”, будник: діал. – “сторож”, заст. – “робітник на поташному заводі, на буді”.

Діалектизми

Діалектизми – це слова, функціонування яких обмежується територією певного наріччя (діалекту).

Діалект – великий підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам.

Діалектизми бувають:

1) лексичні – слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви.

Напр.: бараболя, когут, блават (волошка), нецьки (ночви), тайстра (торба), мешти (черевики), банітувати (лаяти), ачей (може).

2) етнографічні – назви місцевих реалій, які невідомі або не використовуються за межами певного говору.

Напр.: – назви одягу – гуня (жіноча свитка), каптур (очіпок), черес (широкий шкіряний пояс);

а) назви страв – жур (страва з вівсяного борошна), каварма (страва з баранини), будз (овечий сир зі свіжого молока у формі кулі);

б) назви помешкань – колиба (чабанська або лісорубська хатина); стая (постійне або тимчасове житло на полонині, де живуть пастухи влітку і переробляють молоко);

в) назви музичних інструментів – трембіта, флояра;

г) назви демонологічних істот – мольфар (чаклун), арідник (злий дух), мавка (лісова русалка), босоркун (відьмак, чаклун).

3) семантичні діалектизми – слова загальнонародної мови, які в говорах відрізняються значенням.

Напр.: картоплянка (жоржина, сорт дині), бовтатися (блукати, тинятися); вино (виноград).