Тема 1. Предмет лексикології. Лексичне значення слова. Багатозначність

Лексика (від грец. lexis – слово) – 1) це сукупність уживаних у мові слів; 2) група слів, об’єднаних спільною ознакою.

Лексикологія (від грец. lexikos – словниковий, logos – учення) – розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови.

Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. Слово має подвійну природу: звукову оболонку – форму, значення – зміст. Таким чином, слово існує завдяки єдності форми та змісту.

Основна функція слова – називна, або номінативна. Слово називає не лише конкретний предмет чи явище, а й поняття.

Поняття – це відображення у свідомості людини істотних ознак, явищ чи предметів дійсності. Поняття називають тільки повнозначні слова: іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники.

Напр.: преса – “друковані періодичні або, рідше, неперіодичні видання” – узагальнене поняття; журнал “Політика і культура”, газета “Дзеркало тижня” – конкретні назви.

Значення слова – це співвіднесеність, зв’язок слова з певними явищами дійсності.

Напр.: заголовок – “назва словесного твору”, псевдоандронім – “псевдонім у вигляді чоловічого імені або прізвища, обраного жінкою”.

Лексичне значення слова – це реальний зміст слова, який передається його основою.

Напр.: журналіст – “професіональний літературний працівник газет, журналів, радіо та інших органів інформації й пропаганди”.

Граматичне значення слова – значення формальної належності, виражене його елементами.

Напр.: журналіст_ (нульове закінчення – ім. чол. роду наз. відм. одн.), журналістові (ім. чол. роду дав. відм. одн.), журналісти (ім. наз. відм. мн.).

Багатозначність слова або полісемія (від грец. poly – багато, sema – значення) – здатність слова мати кілька значень.

Напр.: талант – 1) у Стародавній Греції вагова й грошово-вагова одиниця; 2) видатні природні здібності, обдарованість; 3) людина з видатними природними здібностями.

Однозначні або моносемічні лексичні одиниці – слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності.

Напр.: постскриптум – приписка до закінченого листа після підпису, звичайно позначається P.S.

Пряме значення слова – основне, вихідне значення.

Напр.: династія – кілька монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного на троні за правом успадкування; портфель – чотирикутна сумка із застібкою для ділових паперів.

Переносне значення слова – решта значень того самого слова.

Напр.: династія – кілька поколінь однієї родини, що передають від батьків до дітей фах, майстерність; портфель – 1) запас рукописів для опублікування або замовлень, прийнятих для виконання якоюсь організацією; 2) посада міністра.

Суть полісемії полягає в перенесенні назви на інший предмет. Залежно від того, на якій основі відбувається перенесення назви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: метафора, метонімія, синекдоха.

Метафора – це перенесення назви з предмета на предмет за схожістю. Подібність предметів та явищ при метафоризації слід розуміти максимально широко. В основі метафори лежить подібність:

1) за кольором: зелений туризм, чорний піар;

2) за формою: гірський хребет, круглий стіл;

3) за розташуванням: ніс корабля, хвіст потягу;

4) за виконуваною функцією: місто-супутник, причепа (череда) тощо.

Метонімія – це перенесення назви з одного предмета на інший за суміжністю. Суміжність предметів слід розуміти максимально широко.

При метонімії простежується зв’язок між:

1) автором та його твором: читати М. Хвильового (замість: твори М. Хвильового), слухати М. Лисенка (замість: оперу М. Лисенка);

2) предметом і матеріалом: спортсмен узяв золото (замість: золоту медаль), продається порцеляна (замість: порцеляновий посуд);

3) посудиною і вмістом: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив склянку (замість: сік зі склянки);

4) місцевістю й людьми, які в ній перебувають: Запоріжжя аплодує (замість: мешканці Запоріжжя); об’єднана Європа заявила (замість: європейські країни, що об’єдналися).

5) дією та її виконавцями: ревізія виявила (замість: члени ревізійної комісії), студентська рада розглянула проект (замість: члени студентської ради).

Синекдоха – це перенесення назви з одного предмета на інший за кількісним співвідношенням між ними; є різновидом метонімії.

При синекдосі називається:

1) частина замість цілого: носа не показувати (замість: не з’являтися), сто голів худоби (замість: сто тварин);

2) однина замість множини: карась добре ловиться (замість: карасі добре ловляться), соняшник у полі (замість: соняшники в полі);

3) множина замість однини: буде вас і по Туреччинах, і по Німеччинах (замість: будете ви і в Туреччині, і в Німеччині).

Особливості вживання в ЗМК

Мовлення сучасних ЗМК багате на метафори, які мають публіцистичне забарвлення. Сьогодні метафору розглядають як спосіб мислення й один із способів пізнання дійсності в усіх сферах діяльності.

Особлива роль метафори в сучасному політичному дискурсі. Бурхливе політичне життя держави, боротьба різних політичних сил за владу, багатопартійність політичної системи призвели до появи численних метафоричних висловів із компонентом політичний: політичний ландшафт, політичний притулок, політичні спекулянти, політичні дивіденди, політичне сміття, політична цнотливість, політичний крам, політична мариністика.

Напр.: 1. Відмова від армії не є демократизмом. Це політична сліпота (Ст. – 2003. – № 11). 2. Причини зміни політичних декорацій у Грузії, на думку українців, універсальні: низький рівень життя, невдоволення владою і неспроможність старої еліти керувати країною (Ст. – 2004. – № 4).

У газетно-публіцистичному мовленні виділяють такі активні семантичні типи метафори:

1) воєнна метафора: поле для політичного маневру, творчий полігон кіномитців з Росії, масований обстріл критики, нова стратегія відносин, неоголошена блокада з боку західних держав.

Напр.: 1. Надто багато сил використовуватимуть широкий арсенал засобів, щоб порозуміння не відбулося (Ст. – 2003. – № 11). 2. Але уряд пішов на українське книговидання в атаку з іншого боку (Ст. – 2004. – № 2). 3. Подвійні стандарти тріумфують, і становище на російському олігархічному фронті залишається незрозумілим... (Ст. – 2003. – № 46).