Рекомендована література Основна

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 97–101.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-е вид., стер. – К.: Вища шк., 2003. – С. 135–136.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2-е вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 68–75.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – С. 210–215.

Додаткова

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994.–152 с.

2. Бондаренко Т. Г. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні // Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 9. – К., 2002. – С. 106–111.

3. Василенко Ю. Молодіжний сленг // Вісник Львівського ун-ту. – Серія: Журналістика. – 2001. – Вип. 21. – С. 501–505.

4. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

5. Мартос С. Молодіжний сленг: міф чи реальність? // Культура слова. – К., 2003. – № 62. – С. 39–44.

6. Масько Д. Український сленг та міжмовна інтерференція // Культура слова. – К., 2003. – № 62. – С. 34–39.

7. Перший словник українського молодіжного сленгу / Укл. С. Пиркало. – К.: АТ “Віпол”. – 1998.

8. Сербенська О. А. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа // 125 років Наукового товариства ім. Т. Шевченка: Зб. наук. праць і матеріалів, присвячений Ювілею Товариства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка. – Львів, 2002. – С. 158–177.

9. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С. 142–143.

10. Стишов О. Лексичні й стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури // Культура слова. – К., 1999. – № 52. – С. 3–12.

11. Стишов О. А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 1. – С. 7–21.

12. Яремко О. Бур’ян на мовному полі // Урок української. – 2003. – № 2. – С. 35.

Тема 10. Фразеологія Фразеологія (грец. Phrasis – вислів, logos – поняття, вчення) – 1) розділ мовознавства, що вивчає сталі звороти мовлення; 2) сукупність фразеологічних одиниць і висловів мови.

Фразеологічна одиниця (фразеологізм) – стійке сполучення слів, граматично організоване за моделлю словосполучення чи речення.

Напр.: багатіти думкою, камінь спотикання, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді.

Характерні риси фразеологізмів:

1) семантична злитість компонентів,

2) цілісність значення,

3) автоматичне відтворення у мові.

До фразеологізмів за ознакою відтворюваності у мовленні й усталеності компонентного складу відносять:

1) прислів’я – це образний вислів повчального змісту, що передає узагальнений суспільний досвід або формулює життєву закономірність. Прислів’я втілюють народну мудрість.

Напр.: Згаяного часу і конем не доженеш. Не все те золото, що блищить. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду.

2) приказка – це стійкий вислів, який відзначається лаконічною будовою й використанням образної виразності, але не формулює певної закономірності чи правила. Приказки, як правило, є принагідними зауваженнями, що констатують предмет чи явище. На відміну від прислів’їв, вони не мають повчального характеру.

Напр.: Серце – не камінь. Набалакав – і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто. Як котові сало.

3) крилаті вислови – часто повторювані влучні словесні формули, джерело яких може бути встановлене.

Джерелами крилатих висловів можуть бути:

а) Біблія: ноїв ковчег, ієрихонська труба, обітована земля, блудний син, терновий вінок;

б) антична література: сізіфова праця, гомеричний сміх, піррова перемога, гордіїв вузол, перейти Рубікон;

в) зарубіжна література: переоцінка цінностей (Ф. Ніцше); бути чи не бути (В. Шекспір); а король голий (Г.-К. Андерсен); останній з могікан (Ф. Купер); людина у футлярі (А. Чехов);

г) українська література: розтікатися мислію по древу (“Слово о полку Ігоревім”); всякому городу нрав і права (Г. Сковорода); караюсь, мучуся, але... не каюсь (Т. Шевченко); коні не винні (Коцюбинський); той, що греблі рве (Леся Українка).

В. В. Виноградов є автором класифікації фразеологізмів за семантичною злитістю компонентів:

1) фразеологічні зрощення – сталі словосполучення, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів.

Напр.: байдики бити – ледарювати, глек розбити – посваритися, собаку з’їсти – мати досвід, підбивати клинці – залицятися, ні в сих ні в тих – незручно.

2) фразеологічні єдності – це семантично неподільні фразеологізми, в яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням їхніх компонентів.

Напр.: грати першу скрипку – бути головним, вивести на чисту воду – викрити непорядність, давати волю ногам – тікати, пропускати повз вуха – не звертати уваги, хоч до рани прикладай – лагідний.

3) фразеологічні сполучення – це семантично подільні фразеологізми, до складу яких входять слова з вільним і фразеологічно зв’язаним значенням. У них цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів.

Напр.: взяти слово, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, вжити заходів.

Один з компонентів фразеологічного сполучення має самостійне значення, яке конкретизується в поєднанні з іншими словами, наприклад, дієслово брати: брати гору (перемагати), брати близько до серця (болісно переживати щось), брати рушники (свататися), нічого в рот не брати (нічого не їсти).

Оскільки чіткої межі між цими групами немає, часом важко визначити, до якого розряду віднести фразеологізм.

Напр.: кирпу гнути (зазнаватися) – це фразеологічне зрощення чи єдність, тернистий шлях – це фразеологічна єдність чи сполучення.

Фразеологізм подібний до слова і словосполучення за такими ознаками:

1. Значення фразеологізму не випливає безпосередньо із значень слів, з котрих він складається, як це має місце у вільному словосполученні. Зв’язок значення і форми у фразеологізмів, як і у слів, невмотивований.

Напр.: собаку з’їсти – набути досвіду, нечистий на руку – нечесний.

2. Фразеологізм існує у мові в готовому вигляді й автоматично відтворюється як єдине ціле. Вільне словосполучення у мові щоразу конструюється заново.

Напр.: пекти раків – пекти коржі, пекти картоплю.

3. У реченні фразеологізм, як і слово, виступає одним членом.

Напр.: Він пік раків (присудок). Тугий на вухо дід (означення). Гула горобина ніч (підмет). Він зігнувся у три погибелі (обставина).

4. Як і словам, фразеологізмам характерні багатозначність, синонімія, омонімія, антонімія.

4.1. Багатозначними можуть бути фразеологізми:

Напр.: гнути спину – 1) тяжко працювати; 2) принижуватися перед кимсь; роззявити рота – 1) говорити що-небудь; 2) уважно слухати; 3) бути дуже враженим чимось; 4) бути неуважним; 5) посягати на що-небудь; 6) рватися – про взуття.

У багатозначному фразеологізмі може поєднуватися пряме значення з переносним.

Фразеологізм ставати дибки може мати:

1) пряме значення (коли йдеться про тварин) – “ставати на задні ноги”.

Напр.: Коні стали дибки;

2) певною мірою переносне значення (коли йдеться про предмети) – “ставати вертикально”.

Напр.: Стіл став дибки;

3) цілком переносне значення (коли йдеться про людей) – “чинити опір, рішуче протестувати”.

Напр.: Брат став дибки, бо це було йому не до вподоби;

4.2. Омонімічними можна вважати такі значення фразеологізмів, які не мають між собою асоціативного зв’язку.

Напр.: закрити очі – умерти; закрити очі – не звернути на щось уваги.

4.3. Фразеологічні синоніми – це ряд фразеологічних висловів, які, виражаючи одне й те саме поняття, відрізняються експресивно-змістовими відтінками або приналежністю до різних функціональних стилів мовлення.

Напр., ледарювати – байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки м’яти, клеїти дурня, ганяти вітер по вулицях, лежні справляти, тинятися з кутка в куток, і за холодну воду не братися; бувала людина – був на коні і під конем, перейшов крізь сито й решето, не з одного колодязя воду пив, тертий калач, стріляний горобець, бував у бувальцях.

Синонімічні фразеологізми, як і звичайні слова-синоніми, відрізняються один від одного експресивно-змістовими відтінками лексичного значення.

Напр.: бути несамостійним – танцювати під чиюсь дудку (“беззаперечно виконувати”), співати з чийогось голосу (“сліпо повторювати”), дивитися чиїмись очима (“оцінювати факти з позицій іншої людини”).

Фразеологізми-синоніми розрізняються сферою вживання: заснути вічним сном (книжн.) і врізати дуба (розм.); до останнього подиху (книжн.) і до гробової дошки (розм.).

Синонімічні фразеологізми можуть мати у своєму складі той самий компонент.

Напр.: розумний – голова варить, мати голову на плечах, з головою, держати розум у голові; лукавити, лицемірити – виляти хвостом, крутити хвостом.

Фразеологічні синоніми слід відрізняти від фразеологічних варіантів.

Фразеологічні варіанти – це тотожні за значенням, стилістичними й синтаксичними функціями фразеологізми, які частково відрізняються лексичним складом або порядком слів.

Напр.: взяти гору (верх); кров пити (смоктати); тоді, як мертвий оживе (з гробу підніметься); в одну дудку грати (під одну дудку грати).

4.4. Антонімами є фразеологізми, що протиставляються за значенням.

Напр.: співати дифірамби – поливати помиями; ні пари з вуст – розпустити язика; кури не клюють – як кіт наплакав, хоч греблю гати – як кіт наплакав, набитий гаманець – вітер у кишенях свистить.