Пароніми

Пароніми (від грец. раrа – біля, коло та оnymа – ім’я) – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням: вид – краєвид, експонат – експонент, заснований – оснований, кореневий – корінний, таємно – таємничо.

За лексичним значенням пароніми бувають:

1) синонімічні: крапля – капля, привабливий – принадливий, рипіти – скрипіти;

2) антонімічні: еміграція – імміграція, регрес – прогрес, густо – пусто;

3) семантично близькі: дійовий – діючий – діяльний, книжковий – книжний;

4) семантично різні: класичний – класовий – класний, кювет – бювет.

Звукова відмінність між паронімами можлива:

– на початку слова: виклик – заклик – поклик, афективний – ефективний;

– всередині слова: лірик – лірник, розбещений – розпещений;

– в кінці слова: мимохідь – мимохіть, рейд – рейс.

Пароніми бувають:

1) однокореневі: норма – норматив, припис – пропис, стінний – стіновий;

2) різнокореневі: плутати – путати, промінь – пломінь, варта – вахта.

Пароніми можуть характеризуватися відсутністю одного чи кількох звуків у одного з членів паронімічної групи: фабрикант – фабрикат, цезура – цензура, запитання – питання, анотація – нотація.

Причини семантичних помилок у вживанні паронімів:

1) звукова близькість паронімів української мови: зумовити (“спричинити”) – обумовити (“зробити застереження”); виборний (“обирається голосуванням”) – виборчий (“стосується виборів, їх організації та проведення”); веліти (“наказувати”) – воліти (“бажати”).

2) звукова близькість міжмовних паронімів (особливо, належних до близькоспоріднених мов): укр. письмо (“система графічних знаків”) – рос. письмо (“лист”); укр. дурний (“нерозумний, некмітливий”) – рос. дурной (“поганий, лихий”).

Парономазія – стилістична фігура, побудована на комічному або образному зближенні паронімів чи співзвучних слів і словосполучень.

Напр.: На Миколи та й ніколи.

Особливості вживання в ЗМК

У мові засобів масової інформації омоніми вживаються в заголовках, у гострих, полемічних, сатиричних, яскраво експресивних текстах.

Напр., заголовок: Голуб і Заєць рятують гусей (депутати Олександр Голуб та Іван Заєць виступили за прийняття закону про заборону весняного полювання) (Ст. – 2004. – № 9).

Пароніми в ЗМК використовуються для надання фразі сатиричного, іронічного чи гумористичного колориту.

Напр.: Українці мають ще дві риси характеру – терпимість і терплячість (Ст. – 2003. – № 34).

Особлива роль належить паронімам й омонімам у газетних заголовках.

Напр.: 1) Опозиція змінює позиції (Ст. – 2003. – № 14). 2) Життя не проживаю, а живу (Ст. – 2004. – № 4). 3) Людиною року не став ні Леонід Данилович, ні Данилко (Ст. – 2004 – № 4).

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість іншого, зокрема це часто трапляється у мові засобів масової інформації.

Напр.: прояв рівня наукової публіцистики (замість вияв), особистий склад військової частини (замість особовий).

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає подібність і відмінність між омонімами та паронімами?

2. Чи з однаковим правом омонімами можна назвати омофони, омоформи й омографи?

3. Чим відрізняються морфологічні омоніми від словотворчих?

4. Поясніть, чому люкс (міжнародна одиниця освітленості) – люкс (щось надзвичайно розкішне, доброякісне) є омонімами, а змагання (зустріч для здобуття першості з якогось виду спорту) – змагання (сутичка, боротьба двох сил) – різні значення багатозначного слова.

5. Яке значення мають міжмовні омоніми при сприйманні та перекладі чужомовного тексту?

6. На які групи поділяються пароніми за лексичним значенням?

7. У чому полягає відмінність між паронімами за звучанням?

8. Які причини значеннєвих помилок у вживанні паронімів?

9. У чому полягає зв’язок між паронімією як лексичним явищем і парономазією – стилістичною фігурою?

10. З якою метою вживаються омоніми та пароніми у мові ЗМК?