Рекомендована література Основна

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 131–135.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-е вид., стер. – К.: Вища шк., 2003. – С. 122–124.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2-е вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 42–47.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – С. 185–191.

Додаткова

1. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

2. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996.

3. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. школа, 1986. – 222 с.

4. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.

5. Кузнецова О. Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. – Львів: Вид. центр ун-ту ім. Івана Франка, 2003. – С. 175–176.

6. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик, С. Я. Єрмоленко та ін. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 2002. – 169 с.

8. Головащук С. І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. – К.: Вища школа, 1995. – 319 с.

9. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської: Посібник. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

10. Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практичний словничок-довідник. – Львів: Манускрипт, 2003. – 68 с.

11. Волощак М. Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. – К.: Просвіта, 2003. – 160 с.

12. Колоїз Ж. Задля художньої виразності // Урок української. – 2003. – № 1 – С. 28–29.

Тема 5. Лексика сучасної української мови за походженням

За походженням лексика української мови поділяється на дві групи: успадковану та запозичену.

Успадкована лексика

До успадкованої лексики належать:

1) індоєвропейська, спільна для багатьох індоєвропейських мов, зокрема санскриту, грецької, латинської, романських, слов’янських, напр.: мати, син, серце, корова, м’ясо, дерево, сонце, знати, новий, один;

2) спільнослов’янська, напр.: чоловік, внук, палець, кінь, пшениця, буря, сало, відвага, дума, гнів;

3) спільносхіднослов’янська, представлена в українській, російській та білоруській мовах, напр.: батько, племінник, митник, снігур, урожай, сінокіс, дешевий, куций, сорок, дев’яносто.

4) власне українська, що з’явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови, напр.: громада, власність, промовець, справочинство, садиба, одвірок, куліш, капелюх, рядно, пасічник, поступ, мрія, підручник, іспит, вистрибом, навпростець, обмаль, горілиць, віч-на-віч.

До власне української належать також слова, утворені від спільних з іншими слов’янськими мовами коренів та основ, напр.: крут- – крутанина, крутивус, закрутка.