Причинами появи неологізмів є:

1) потреба називати нові предмети, явища, поняття: сканер, таймшит, ксерокс, серфінг, тендер, таймер, кіднепінг, лістинг;

2) потреба замінити назви точнішими, зрозумілішими, які б більше відповідали нормам сучасної української мови (лексичні неологізми): екземпляр – примірник, процент – відсоток, покликання – виноска;

3) набуття словами, що вже існують у мові, нових значень (семантичні неологізми): акцептувати (прийняти рахунок, вексель до платежу) – акцептувати (перен. схвалювати); амброзія (у давньогрецькій міфології “їжа богів”, що давала їм безсмертя) – амброзія (перен. надзвичайно смачна страва);

4) бажання дати предметові чи явищу свіжу образну назву, яка більше відповідає світосприйманню автора (індивідуальні чи авторські неологізми): бистроплин, яблуневоцвітно, зашовковитися – у П. Тичини; бджолиність, сніговерть, знедуховніти – в О. Гончара.

Неологізми – історична категорія. Вони сприймаються як нові слова доти, поки названі ними поняття не стануть загальновживаними. Авторські неологізми, як правило, не функціонують поза межами твору й тому не втрачають відтінку новизни, зберігають своє експресивне забарвлення:

“Народе із трипільських запорогів, Древніших за святий Єрусалим, – Та скільки ж можна на чужих пророків Молитися, не вірячи своїм?” (Б. Олійник).

Абревіатури – досить нове явище в лексичному розвитку мов. Позитивна риса їх використання – значний обсяг інформації передається за допомогою меншої кількості знаків.

Негативна риса – надуживання абревіатур призводить до штучності, незрозумілості мовлення. Газетні ж тексти насичені, як правило, абревіатурами.

Напр.: ЄС – Європейський союз, ВР – Верховна Рада, КС – Конституційний суд.

Оказіоналізми – слова, що утворюються за наявними у мові моделями, але не використовуються в загальновживаному словнику. Оказіоналізми мають індивідуальний характер, вживаються тільки в умовах певного контексту, який дає змогу розкрити їхнє значення.

Напр.: віровикрадач, скандалотворець, Зевсоюпітер, комплексант, фрейдомарксизм.

Особливості вживання в змк

Неологічна лексика, що функціонує у мові сучасних ЗМІ, за походженням поділяється на дві групи:

1. Неологізми іншомовного походження, які відповідно до сфер уживання поділяються на такі групи:

1) суспільно-політична лексика: мас-медіа, моніторинг, паблік рилейшнз, саміт, прайм-тайм, харизма;

2) економічна: бонус, бренд, ґрант, євро, консалтинг, тендер;

3) спеціальна лексика зі сфери інформатики, високих технологій: банер, провайдер, сервер, роумінг, транкінг;

4) новації з галузі культури і мистецтва: блокбастер, карооке, промоушн, ремікс, саундтрек, сейшен;

5) спортивні неологізми: боулінг, дайвінг, плеймейкер, сноубордінг, трансфер;

6) побутова інноваційна лексика: бутик, паркінг, лейбл, степлер, ноутбук, банкомат.

2. Новотвори, що виникли на власне українському ґрунті.

Серед них можна виділити такі тематичні групи:

1) характеристика людей за родом занять: посадовець, державотворець;

2) назви суспільних явищ, процесів, реалій: роздержавлення, україновиховання;

3) назви дій, процесів: розтаємничити, унезалежитися;

4) опредмечені дії, процеси: капіталовкладення, оспільнення;

5) абстрактні поняття: самоприниженість, трисуття;

6) якості, ознаки, прикмети: сумновідомий, двонаціональний;

7) слова релігійної тематики: РУНвіра, рідновір;

8) назви механізмів, пристроїв: стогомет, сосисковарка.

У зв’язку із процесами державотворення та зміцнення державності сьогодні активно функціонують у пресі неологізми, в основі яких лежить слово Україна: українство, українськість, українофони, українофоби, україноненависники, українонімий. Слово лівий також сьогодні об’єднує низку утворень: лівіти, полівішати, лівоцентристський, ліваки, неоліваки, лівацький.

Для мови ЗМІ другої половини 80 – 90-х рр. XX ст. характерний процес реактивації (актуалізації) лексики, яка сприймається як новітні утворення, хоч насправді була вже відома українській мовно-літературній практиці. Ці новотвори називають вторинними неологізмами.

До них належать:

1) слова, не зафіксовані у жодній із найбільших лексикографічних праць (СУМ, РУС, УРС): співтовариство, спільнота, тризуб, мазепинець, берегиня, першосвятитель, рівноапостольний;

2) слова, які були введені до українських словників з обмежувальними стилістичними позначками (розм., діал., заст., дорев., іст., арх., рідко), які зазнали переоцінки й сприймаються тепер позитивно чи нейтрально: благодійник (дорев.), стародрук (іст.), українофоб (іст.), доброчинний (рідко), послуговуватися (рідко);

3) слова, зафіксовані українськими словниками як нормативні, але багатьом незвичні й невідомі, оскільки у мовній практиці, орієнтованій на зближення з російською мовою, вживання таких лексем не заохочувалося. Це така питомо українська лексика, як: загал (громадськість, товариство), чинник (фактор), відсоток (процент);

4) давні безпосередні чи опосередковані запозичення: валіза (чемодан), гелікоптер (вертоліт), вакації (канікули). Однак не всі такі запозичення, на думку дослідників, витримали випробування часом.

З метою увиразнення висловлювання в сучасних ЗМІ активно продукуються оказіоналізми, які відзначаються яскравою експресивністю.

Напр.: пивоманія, кличкоманія, іракгейт, гонгадзегейт, мафіонізація.