Міністерство освіти України Львівський державний університет ім. І.Франка. юридичний факультет кафедра державного та адміністративного права Конституції і конституціоналізм у зарубіжних країнах. Випуск 1 Львів 1997
Посібник містить теоретичний матеріал з конституцій і конституціоналізму зарубіжних країн, в якому дається визначення конституції, конституціоналізму, етапів розвитку конституцій. В посібнику містяться характеристики конституцій: Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Італії та Франції, а також основних законів цих країн.
Для студентів юридичного факультету. Посібник може бути використаний для пропаганди правових знань серед населення.
Посібник підготували: Гураль П.Ф., Левицька Г.Р.
Конституції і конституціоналізм у зарубіжних країнах.
Посібник. За загальною редакцією кандидата юридичних наук доц. Гураля П.Ф. Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка, 1997 р. ...с
Друкується за рішенням виконавчої комісії юридичного факультету Львівського державного університету ім. І.Франка
Авторські права застережені.
Конституції і конституціоналізм у зарубіжних країнах.
Український народ протягом століть, керуючись національною ідеєю, вів постійну боротьбу проти національного гніту, політики ополячення, русифікації, асиміляції українців, за незалежність, національну самовизначеність, утворення суверенної Української держави.
У цій боротьбі формувалася традиція українського конституціоналізму, елементи якої появились ще в часи княжої України - Руси у "Руській Правді" Перша Конституція України - Конституція Пилипа Орлика була схвалена 5 квітня 1710 року. У ХVIIІ ст. були прийняті: Конституція Сполучених Штатів Америки - 1787 р., Конституція Франції й Польщі - 1791 р. І тут, як підкреслює академік НАН України Омелян Пріцак, - ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела у цьому перед.
Цей віколомний документ української політичної думки склався як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким"(1)
Як і польська конституція 3 травня 1791 р., Конституція гетьмана Пилипа Орлика була сзвалена у часи боротьби за незалежність: польська конституція постала поміж першим (1772) та другим (1793) поділами Польщі, що в той час не обіймала усіх польських територій. Влада гетьмана П.Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці Карла ХІІ. Обидві конституції діяли досить короткий час: українська 1710-1714 р.р., а польська - 1791-1795 (до третього кінцевого поділу Польщі).
Однак це не применшує значення цих унікальних документів.
В Російській історії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті ХІХ ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р.
Ідея конституції як основного закону держави, що установлює основи її організації і правового становища особи, зародилася лише в епоху боротьби буржуазії і народних мас проти феодалізму.
Ідеологи цієї боротьби розглядали конституцію як основний закон в системі діючого законодавства, що повинен перш за все обмежити рамки державної влади і забезпечити захист прав і свобод особи. Ця ідея була сформована у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. :"Суспільство, де не забезпечена гармонія прав і немає розподілу влади, не має Конституції" 2 (ст. 16)
В процесі державотворення, як показує світовий досвід, особливу роль відіграє конституція, як основа системи законодавства. Процес розвитку української державності і конституціоналізму відбувається з урахуванням прогресивної теорії і практики зарубіжного конституціоналізму. Виходячи з цього, нинішнім студентам-юристам, а завтрашнім державознавцям і законотворцям конче потрібно вивчати теорію і практику зарубіжного конституціоналізму.
Наука конституційного права виходить з розуміння конституціоналізму, як теоретичного знання, ідейно-політичних рухів і державно-правової практики, генеза яких пов'язана з епохою становлення і розвитку держави у кожній країні світу зокрема. Для конституціоналізму як політико-правової практики істотне значення має сам факт наявності конституцій і їх активного впливу на політичне життя країни, реальне функціонування конституцій в системі діючого законодавства. Крім цього, конституціоналізм передбачає конституційно-правову регламентацію державного ладу і політичного режиму, конституційний захист прав і свобод особи та її взаємовідносини з державою. Конституціоналізм також включає в себе правову регламентацію компетенції і діяльності системи органів держави.
Український конституціоналіст В.Ф.Мелащенко вважає, що "Конституціоналізм - це особлива система конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм, таким чином, поняття значно ширше, ніж сама конституція. У відповідності з цим розрізняють кілька рівнів, складових частин конституціоналізму. Це, насамперед, - теорія, доктрина, у відповідності з якою проводиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути. Як специфічна форма відображення об'єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а вітдак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних, і перш за все, конституційних відносин". (3)
Він також підкреслює, що "конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза будь-якого суспільства - це, перш за всерозходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною". (3)
Основною функцією конституціоналізму є процес удосконалення конституцій. Що ж являє собою конституція?
В сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. В їх основу кладеться одна або декілька ознак, що відносяться до предмета констиутційного регулювання, місця, яке займає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі.
Так, французький політолог і державознавець Ж.Бюрдо визначає конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонуванню політичних властей". (4)
Нігерійський вчений-юрист Б.Нвабуезе дав ширше визначення конституції: " Конституція є формальним документом, що має силу закону, при допомозі якого суспільство встановлює для себе управління, визначає і обмежує його повноваження, закріплює відносини між його різними органами і відносини останніх з громадянами". (5)
Німецький конституціоналізм Конрад Кессе дав досить розгорнуте визначення конституції: "Конституція є основний правопорядок життя суспільства. Вона визначає керівні принципи, у відповідності з якими формується політична єдність і повинні бути правильно зрозумілі завдання, що стоять перед державою. Вона регулює подолання конфліктів у суспільстві, впорядковує організацію і процес формування політичної єдності та діяльності держави. Вона створює основу і нормує основи загальноправового режиму. В загальному вона є основоположним, що базується на відповідно -продуманих принципах, структурним планом правового оформлення життя суспільства". (6)
Важливим для розкриття поняття конституції є питання про її сутність. Воно стало предметом дискусій, що велися з моменту зародження самої їдеї конституції.
Представники багаточисельних шкіл і напрямів, в першу чергу, країн Західної Європи по різному визначали сутність конституції. Наприклад, представники природничої школи права розглядали конституцію як свого роду суспільний договір, виявлення загальної волі народу (нації), нормативісти - як виявлення вищої правової норми, інституціоналісти - як статут не тільки держави, але й нації і.т.д.
При всій батоманітності, що має місце у західній конституційній доктрині визначень поняття конституції в ній підкреслюється суттєва риса - конституція призвана обмежити державну владу. Так, М.Оріу, визначаючи конституцію як статут держави і нації, вказував, що він "повинен поставити перепону захопленням уряду шляхом всемогутньої сили встановлюючого права" (7) На думку Б.Шантебу, конституція - це "хартія, котра обмежує владу в рамках держави і владу держави в рамках суспільства". (8)
Для того, щоби повніше розкрити сучасне поняття конституції, необхідно хоч би коротко розглянути розвиток світового конституційного процесу, обумовлений еволюцією суспільства і держави в нові і новіші часи. В цьому розвитку можна виділити чотири основні етапи.
Перший охоплює період з кінця ХVIII ст. до закінчення першої світової війни; другий - період між двома світовими війнами; третій - період від закінчення другої світової війни до кінця 80-х років; четвертий - сучасний етап, який почався на рубежі 80-90 років.
Перший етап конституційного розвитку
Перший етап конституційного розвитку це період становлення і утвердження буржуазного суспільства в передових країнах Європи і Америки. Саме тут появляються перші конституції Сполучених штатів Америки -1787 р., Франції - 1791 р., Польщі - 1791 р., які поряд з деклараціями, що їм передували ( Декларація Незалежності 1776 р. І Декларація прав людини і громадянина 1789 р.) мали великий вплив на світовий конституційний розвиток. В цей період американська конституційна модель стала зразком для конституцій країн Латинської Америки (першою з них була конституція Венесуели 1811 р.), французька - для конституцій європейських країн. На європейські конституції також мала відповідний вплив і неписана конституція Великобратанії. А ще більший вплив вона мала на конституції перших домінонів Великобританії: Канади 1867 р., Австалії 1900 р., Південно-Африканського Союзу 1909 р.
Рамки конституційного процесу в цей період були досить обмеженими - перехід до конституційної державності здійснювався переважно в країнах Європи і Америки. Тільки в кінці цього періоду появляються перші конституції в країнах Азії (Японії 1889 р., Китаю 1912 р., Ірану 1906 р.) На африканському констиненті, крім Південно-Африканського Союзу лише Ліберія мала конституцію, прийняту в 1847 р. (скопійовану з Конституції США).
Конституції окремих країн, як і процес їх конституційного розвитку мали свої національно специфічні риси і особливості. Однак більшості із них були властиві деякі загальні, принципові риси, що характеризують пануючу в цей період конституційну модель.
В основі цієї моделі лежали Ліберальна концепція конституції як законодавчого акту, що призваний максимально відмежувати втручання держави в життя громадянського суспільства і окремого громадянина. Такий підхід визначав правовий зміст конституції, який зводився до норм, що регулюють організацію державної влади і правове становище особи. Організація державної влади будувалася у відповідності з конституційно визнаним принципом розподілу влади в його двох основних варіантах: жорсткому (американська система) і більш м'ягкому (континентальна система). В інституті прав і свобод, що признаються і захищаються конституцією, втілена ідея про природні права людини, що належать ій від народження. При цьому конкретний зміст і обсяг окремих прав і свобод були далеко не однаковими в різних країнах. Загальним, однак, було включення до конституції лише політичних і громадянських прав, що об'єктивно обумовлювалося досягнутим рівнем соціально-економічного і політичного розвитку суспільства.
Поряд з цим необхідно відзначити, що вже в цей період була спроба конституційно закріпити соціальну роль держави. Так, при розробці конституції Франції 1848 р. пропонувалось кваліфікувати республіку як "соціальну", але цю пропозицію було відхилено. (9)
Другий етап конституційного розвитку
Другий етап конституційного розвитку характеризується тим, що охоплює відрізок часу, коли єдиний до того світовий процес виявися розділеним, внаслідок створення в Росії "соціалістичної держави".
Конституційний розвиток країн світової співдружності (за винятком колишніх країн Союзу РСР) на цьому етапі характеризувався такими основними рисами. По-перше, високим ступенем активності конституційної правотворчості (особливо на початку цього періоду), що було обумовлено двома факторами: утворенням великої кількості нових держав (наприклад, в Європі внаслідок розвалу Австро-угорської і Російської імперій, в Азії - кризою колоніальної системи) і демократизацією політичних режимів як в старих конституційних державах (Німеччина, Іспанія, Мексика) такі в деяких країнах, що не мали раніше конституцій (Тайланд, Ефіопія, Египет та ін.)
Було прийнято десятки нових конституцій, хоча багато з них перестали діяти в кінці періоду, модернізовані деякі старі.
По-друге, пануюча на першому етапі конституційна модель не зазнала якихось суттєвих змін. В її основі осталась все та ж ліберальна концепція. Однак, розроблені її конституційні принципи, що визначають демократичну організацію державної влади і правове становище особи, набувають в цей період нову якість. Вони все більше одержують признання як загальнолюдські цінності, що мають універсальний характер. Про це свідчить їх широке сприйняття конституціями країн, що відрізняються своїм рівнем соціально-економічного розвитку, своєю культурою, національними традиціями.
По-третє, починають формуватися нові тенденції конституційного розвитку, виникнення яких обумовлювалось об'єктивними факторами - якісними змінами, що відбулися в соціально-економічних і політичних структурах суспільства (перш за все в країнах парламентської демократії).
До них відносяться: включення в предмет конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин, перш за все економічних і соціальних; розширення конституційно встановлюючих меж втручання держави в життя суспільства та ідивідів, признання його економічної і соціальної ролі; надання конституційного статусу новим інститутам політичної системи, зокрема політичним партіям і профспілкам; поява нової категорії прав і свобод людини (соціально-економічних); конституційне визначення принципів миролюбної зовнішньої політики.
Найбільш чітко ці тенденції одержали виявлення ( хоч і не в однаковій мірі) у Веймарській конституції Німеччини 1919 р., конституціях Чехословаччини 1920 р., Югославії 1921 р., Ірландії 1937 р., Мексіки 1917 р., Іспанії 1931 р. Зокрема Веймарська конституція містила такі розділи як "суспільне життя", "релігія і релігійні громади", "освіта і школа", положення які досить детально регулювали економічні і соціальні відносини різні сторони духовного життя суспільства. (10)
Конституція Югославії передбачала право і обов'язок держави втручатися в економічне життя суспільства: "Держава в інтересах всього суспільного цілого і на основі законів має право і обов'язок втручатися в економічні відносини громадян в дусі справедливості і у видах усунення соціальних конфліктів, (10) Широке втручання держави в економічні відносини передбачала і конституція Мексики (закріплення державної власності, принципу планування національного розвитку, обмеження вільної конкуренції і т.д.). (10) Конституція Ірландії у розділі "Міжнародні відносини" проголосила прихильність ідеалам миру і дружнього співробітництва націй, принципу мирного вирішення міжнародних спорів, загальновизнаним принципам міжнародного права. В конституції Чехословаччини вперше була признана роль політичних партій в формуванні і діяльності державних органів. (10)
Однак ці конституції були винятком із загального процесу конституційного розвитку в цей період. Нові тенденції, що в них проявилися в цілому не торкнулися конституційної моделі, що склалася в ХІХ ст. І як справедливо підкреслюють сучасні російські вчені: "повний розрив з цією моделлю характеризує конституційний розвиток Росії, а згодом і СРСР у період, що розглядається. На базі концепції, що виходить із постулатів марксистської теорії про закономірності розвитку суспільства і держави, їх природу, була створена принципово нова "соціалістична" конституційна модель, що знайшла своє втілення в Конституції РРФСР 1918 р. і Конституціях СРСР 1924 і 1936 р. (10)
Принципи організації державної влади, що закріплювалися цими конституціями докорінно відрізнялися від конституційних принципів, відпрацьованих до цього часу світовим конституційним розвитком. Принцип народного суверенітету був замінений принципом приналежності державної влади тільки трудящим, керованих робітничим класом, принципи політичного, економічного та ідеологічного плюралізму -принципом монізму як основи політичної, економічної організації суспільства і його духовного життя. (однопартійність, всевладність Рад, безроздільне панування соціалістичної власності і марксистсько-ленінської ідеології); принцип свободи і автономності особи - її підпорядкованості суспільству і державі, надання її прав і свобод в "інтересах соціалістичного будівництва". В подібному виді ці ідеї одержали відображення у конституціях Угорщини 1919 р., Монголії 1940 р.