Третій етап конституційного розвитку

Третій етап конституційного розвитку характеризується розширенням масштабів конституційного процесу і суттєвими змінами його змісту. Вперше цей процес став дійсно світовим, поширившись практично на всі країни. До нього включались більше 130 нових держав в Африці, Азії, Латинській Америці і Оксанії, які виникли внаслідок ліквідації колоніальної системи. Для народів колишніх колоній прийняті конституції стали символом не тільки набутої державності, але й приналежності до світового співтовариства в якості його рівноправних членів.

Конституційному процесу на цьому етапі властива багатоманітність основних конституційних моделей та їх різновидів. Основними були: західна конституційна модель, що склалася на попередніх етапах; "соціалістична", раніше представлена лише радянськими конституціями, а згодом й конституціями інших соціалістичних держав (Албанія, Болгарія, Угорщина, В'єтнам, НДР, КНДР, Китай, Куба, Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія, Монголія); нова конституційна модель, втілена в конституціях країн що розвиваються. Кожна із названих моделей мала свої різновиди, свої тенденції розвитку.

Розвиток західної конституційної моделі відзначено в період, що розглядається рядом нових моментів, що свідчать про певні якісні зміни. Необхідно підкреслити, що ці моменти далеко не в рівній мірі характеризують всі конституції, що до них відносяться. В зв'язку з цим ці конституції можна поділити на дві групи: конституції "другої хвилі" (або нового покоління) і "старі" конституції.

До першої групи відносяться конституції, прийняті в різних країнах, де після другої світової війни були ліквідовані тоталітарні режими (ФРН, Греція, Італія, Іспанія, Португалія, Японія). До неї можна віднести і конституції Франції 1946 і 1958 р.р. До другої групи відносяться конституції інших розвинутих країн незалежно від дат їх прийняття.

Конституції "другої хвилі" найбільш повно відобразили ті нові тенденції, котрі зародились на попередньому етапі. Головна з них - включення до предмету конституційного регулювання нового блоку суспільних відносин, перш за все економічних і соціальних. Внаслідок конституція набуває нової якості - стає основним законом не тільки держави, але й в повній мірі й суспільства. В зв'язку з цим змінилось і конституційне ррегулювання відносин між державою, суспільством та індивідами. Нові конституції значно розширили межі втручання держави в економічну, соціальну і духовну сфери життя суспільства, покладаючи разом з цим на нього відповідні обов'язки перед суспільством в цілому і його членами.

Всі ці явища одержали теоретичне осмислення в західній науці конституційного права. Зокрема змінюється саме поняття конституції, збагачується його зміст. Конституція стала розглядатися як основний закон, що регулює поряд з економічними також й соціально-економічні відносини, що виявляється в новому понятті "соціальна конституція". Так, на думку Ф.Ардана, соціальна конституція - це принципи економічної і соціальної організації, включення їх в текст основного закону стало "звичайним явищем новійшого часу" (12) Конрад Хессе, розглядаючи конституцію як "основний порядок життя суспільства", підкреслює, що вона "не обмежується встановленням державного ладу", а охоплює також "основи устрою недержавного життя". (6)

Конституції "другої хвилі" розширюють і сферу регулювання політичних відносин, що виявилось у конституалізації таких важливих інститутів політичної системи, як політичні партії та громадські об'єднання. На думку французького конституціоналіста П.Авріля, це "очевидно, найбльш цікаве явище в розвитку нового конституційного права". (13)

В конституціях "другої хвилі" відображена й тенденція до демократизації суспільно-політичного життя, особливо в країнах, демократичний розвиток яких був перерваний на попередньому етапі, встановленням фашистських режимів. Вони не обмежувались відновленням демократичної державності, а пішли значно дальше, перш за все в регулюванні прав і свобод людини, їх правового захисту, зміцнення конституційної законності. В цьому відношенні, які відзначається в західній літературі, вони явились "реакцією на минулі диктатуру і терор". (14) Говорячи, наприклад, про Основний закон ФРН, К.Сауехеймер називає його "історичною відповіддю на поразку демократії в 1933 р. і нацистську диктатуру". Саме цим пояснюється, на його думку, те становище котре в ньому займає інститут прав людини, а також суворе застосування до всіх інститутів зобов'язального принципу планування права". (14)

Одною з характерних рис конституції "другої хвилі" є регулювання ними в значному обсязі зовнішньополітичної діяльності держави. В минулому конституції, що відносились до західної моделі, обмежились як правило, визначенням компетенції, державних органів в сфері міжнародних відносин (порядок оголошення війни і закріплення миру, заключення, ратифікації і денонсації міжнародних договорів). Тепер важливе місце в них займають положення, що визначають принципи миролюбової політики держави, її участь в загальносвітових і регіональних інтеграційних процесах (останнє, зокрема, обумовило появу комплексу конституційних норм, що торкаються обмеження національного суверенітету, компетенції вищих державних органів, регламентації співвідношення міжнародного і внутрідержавного права).

До другої різновидності західної конституційної моделі відносяться конституції, в котрих вказані тенденції або зовсім не знайшли відображення, або відображені лише частково і не так повно як в конституціях "другої хвилі". Або іншими словами, пануюча в значній групі розвинутих країн конституційна модель, представлена "старими" конституціями не зазнала тут якісних змін. Саме в цьому сенсі розглянуті конституції (або конституційні закони є "старими", хоч більшість з них дійсно були прийняті в минулому - початку нинішнього століття (але деякі - в 70-80-х роках, наприклад, закон про форму правління 1974 р. в Швеції, Конституційний акт 1982 р. в Канаді, Конституція Південно-Африканської Республіки 1983 р.) Поряд з цим ці конституції також піддавались відповідній модифікації шляхом внесення змін і доповнень, котрі відображали нові явища в розвитку окремих країн і всього світового співтовариства. Ця модернізація торкнулася двох об'єктів конституційного регулювання: прав і свобод людини і зовнішньо-політичної діяльності держави по змісту і напрямку подібне з відповідними положеннями конституцій "другої хвилі", особливо в тому, що торкається проблеми співвідношення внутрідержавного і міжнародного права, участі в інтеграційних процесах і принципів зовнішньої політики. В меншій мірі така схожість характерна для регулювання інституту основних прав і свобод. Зміни, що вносились торкались головним чином політичних і громадянських прав (включення деяких нових, демократизація традиційних). На відміну від конституцій "другої хвилі" інститут основних прав не був доповнений соціально-економічними і культурними правами, а якщо деякі з них і включались в конституції окремих країн (наприклад, Бельгії, Канади, Швейцарії, Фінляндії), то в значно меншому обсязі.

Говорячи про федеральну конституцію Австрії, С.Морсшер підкреслив, що вона містить лише "основні права ліберального і політичного характеру ..., а широкий спектр соціальних прав ... відноситься до сфери звичайного законодавства". (15)

Однак головна відмінність цих конститутцій від конституцій "другої хвилі" полягає в тому, що вони, як і раніше ігнорували питання економічної і соціальної організації громадянського суспільства. В них не одержала адекватного відображення зростаюча роль сучасної держави, тобто по суті залишились незмінними встановлені у відповідності з ліберальними концепціями ХІХ ст. межі втручання держави в життя громадянського суспільства і окремих індивідів.

Такі в загальних рисах особливості розвитку західної конституційної моделі на третьому етапі. Поза цим розвитком залишилась лише Конституція США - жодна з відзначених нових тенденцій не знайшла в ній відображення. Прийняття п'яти конститутційних поправок не торкалися змісту конституції: дві з них носили процедурний характер, а три передбачали розширення виборних прав громадян (відміна виборчого податку і зниження вікового цензу).

Друга конституційна модель третього етапу була представлена "соціалістичними" конституціями. Основу її складали радянські конституції і перш за все конституція СРСР 1936 р. Принципові положення котрих відтворювались основними законами соціалістичних держав, які виникли після другої світової війни. Поряд з цим ці держави мали ряд особливостей. Виходячи з цього, можна говорити про два різновиди "соціалістичної" конституційної моделі: одну представляла радянська конституція, другу - всі інші соціалістичні конституції. (10)

Необхідно відзначити, що в умовах зростаючої кризи соціалістичної системи у 80-х роках в конституційному розвитку ряду країн (Польща, СРСР, Угорщина, Югославія) намітилися тенденції до демократизації. Зокрема декларувалися деякі нові політичні і громадянські права, вперше вводяться їх юридичні гарантії (судовий захист, інститути парламентського уповноваженого з прав людини, судового контролю). Однак ці новели не зачіпали самої основи "соціалістичної" моделі, а часто й не мали практичного застосування (наприклад, ст. 58 Конституції СРСР 1977 р., що передбачала судовий захист прав, не діяла більше 10 років).

По своїх властивостях конституції "другого покоління" були не стільки основним законом, що має вищу юридичну силу (в деяких країнах це навіть офіційно не визнавалось за ними), скільки політичним та ідеологічним документом. В західній літературі ці конституції визначались як маніфест, що "встановлюють цілі, котрі повинні бути досягнуті нацією, що формують програму дій по створенню суспільства згідно зробленого вибору. (10)

Відзначені риси були властиві не в рівній мірі конституціям окремих країн. Найбільш повне виявлення вони одержали в конституціях так званих країн соціалістичної орієнтації (наприклад, конституції Алжиру 1976 р., Беніна 1977 р., Конго 1979 р., Мозамбіка 1975 р., Ефіопії 1987 р.) Ці конституції створювались при участі радників із соціалістичних країн і сприйняли основні ідеї, принципи та інститути "соціалістичного" конституціоналізму. (10) Наприклад, такі принципи як: керівна роль єдиної політичної партії; панування суспільної власності; примат соціально-економічних прав (при обмеженні політичних і громадянських); єдність державної влади і демократичний централізм. Як і соціалістичні конституції, основні закони вище згаданих країн були надзвичайно ідеологізовані. Така ідеологізація проявлялась не тільки в закріплені ідеології правлячої партії в якості державної, але й у визначенні природи інститутів політичної і економічної систем (соціалістична або народно-демократична держава, соціалістична, загально-народна власність), в характеристиці принципів зовнішньої політики (боротьба проти імпералізму і неоколоніалізму і т.п.)

Поряд з цим необхідно відзначити, що при всій специфічності кожної із розглянутих конституційних моделей, суперечливості їх розвитку можна все ж таки виділити ряд загальних тенденцій, котрі на даному етапі світового конститутційного процесу все більш утверджуються як панівні.

По-перше, розширення предмету конституційного регулювання, в результаті якого змінюється сама природа конституції - вона стає основним законом не тільки держави, але й певній мірі й суспільства. По-друге, розширення конституційно визначених меж втручання держав в життя суспільства і покладення на державу ряду обов'язків по відношенню до громадян. По-третє, універсалізація деяких важливіших конституційних принципів та інститутів, зокрема, прав і свобод людини, котрі в цей період набирають характеру міжнародних стандартів, визначених міжнародними документами, що акумулювали накопичений за два століття досвід світового конституціоналізму.

Цілком природньо, що загальні тенденції ро-різному були виявлені в тих чи інших конституційних моделях. Наприклад, розширення предмету конституційного регулювання і меж державного втручання, здійсненого конституціями соціалістичних і багатьох країн, що розвиваються, приводило до етатизації суспільства і повного підпорядкування індивіда державі. І, навпаки, в конституціях західних держав "першого покоління" ці тенденції або взагалі не були виявлені або були виявлені лише частково.