*** Конституція Італії

Конституція Італії, прийнята Установчими зборами 22 грудня 1947 року, структурно має класичну форму і включає всі основні питання конституційного регулювання. Основний закон Італії закріпив обширне коло прав і свобод, проголосив народний суверенітет, оголосив антифашизм офіційною політикою держави. В Італії була утворена форма правління парламентської республіки, унітарна форма державного устрою з широкою територіальною автономією областей, як найбільших адміністративно-територіальних одиниць.

Прогресивність конституції також проявилась в установленні демократичного порядку формування палат парламенту, у введенні в державну систему інституту народної ініціативи і референдума у створенні Національної ради економіки і праці, у відміні спеціальних трибуналів.

Демократичні положення конституції не зразу були реалізовані, деякі з них не здійснені до цього часу; наприклад, положення, що відносяться до регламентації багатьох прав і свобод. Деякі важливі норми не проводилсь в життя протягом багатьох років. Так, створення обласного самоврядування розтягувалось більш ніж на 20 років; з різних причин відкладався початок діяльності Конституційного суду; протягом 11-ти років з часу вступу в силу Основного закону не функціонувала Вища рада магістратури. До сьогоднішнього дня не реалізовані положення конституції про створення президії Ради міністрів (ст. 95), не виконана вимога шостого перехідного положення про ліквідації соціальних органів юрисдикції, які дісталися сучасній Італії від фашистської диктатури.

Помітними в Конституції Італії стали міжнародно-правові норми. Конституція закріпила, що внутрішній правовий порядок країни узгоджується з загальновизнаними нормами міжнародного права. Спеціальне положення встановлює миролюбивий характер держави, оскільки "Італія заперечує війну як знаряддя посягання на свободу інших народів і як спосіб вирішення міжнародних конфліктів (ст. 11). Основний закон 1947 року передбачив можливість уступки ряду державних повноважень міжнародним організаціям. В ст. 11 говориться, що Італія погоджується на взаємних умовах з іншими державами на обмеження суверенітету, необхідне для порядку, що забезпечує народам мир і справедливість. Ці норми стали правовою основою для вступу країни в Європейські співтовариства і передачі їм регулювання ряду питань економічного і соціального характеру.

По способу зміни італійська конституція 1947 р. відноситься до числа "жорстких". Процедура перегляду передбачає дві послідовні стадії. При цьому застосовуються такі правила: поправки приймаються двічі в кожній із палат парламента, тобто в палаті депутатів і в Сенаті; між обговореннями повинно пройти не менше трьох місяців, і в другому голосуванні вони повинні бути схвалені абсолютною більшістю членів кожної з палат. Друге голосування є ратифікуючим. Крім того, якщо поправки у другому голосуванні не одержали двох третин голосів у кожній із палат, то можливе проведення референдуму, коли на протязі трьох місяців після опублікування внесених змін такого голосування буде вимагати п'ята частина членів однієї із палат, або 500 тис. виборців, або п'ять обласних рад.

За п'ятидесятирічний термін дії італійської конституції було внесено лише 10 поправок, які небагато змінили, головним чином, організаційні моменти в діяльності центральних органів державної влади (в парламенті, в Конституційному суді, президента республіки) та збільшили число областей з 19 до 20. Практично поправки не торкнулися зміни принципів інститутів італійської держави.