*** Конституція Франції

Конституція Франції 1958 р. складається з короткої преамбули і 16 розділів, розподілених на 93 статті. В Конституції не має розділу з прав і свобод, що є характерним для сучасних основних законів. Преамбула обмежується відсиланням до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули конституції 1946 р., яка в цій частині з чисто юридичної точки зору залишається в силі. Конституційна рада в своїх рішеннях вказувала на Декларацію і преамбулу конституції 1946 р. як на складові частини діючої конституції і включила їх в той блок законів, відповідність якому він перевіряє. З редакційної точки зору конституція 1958 р. недосить чітко сформована, хоч при першому читанні виявляється досить логічний і простий документ. Так, ст. 89 в перегляді Основного закону допускає декілька тлумачень. Стаття 34 вказує: " Закон встановлює правила", а в наступній фразі в цій же статті: "Закон в рівній мірі встановлює правила". Видається, що це дві редакції одного поняття, що накладаються одне на одне. Одночасно не можна не зауважити, що ряд положень конституції відрізняються чіткістю і якістю. Дане твердження відноситься до основних інститутів держави, до нововведень, що затвердженні цим актом. Наприклад, досить детально окреслена сфера компетенції парламенту, процедура, що застосовується при постановці питання про відповідальності уряду і перед Національними зборами.

Конституція 1958 р. визначила основні параметри держави, закріпила, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою. Принцип республіки: "Правління народу, по волі народу і для народу" (ст. 2) Основний закон встановлює змішану республіканську форму, якщо для її визначення виходити із існуючих в даний час уявлень про форму правління. Ця форма правління республіки визначається: глава держави (президент) обирається позапарламентським методом, а прем'єр-міністр призначається президентом без згоди вищого представницького органу (ознаки президентської республіки); в той же час уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту (ознаки парламентської республіки). З формальної точки зору президент не може відкликати прем'єр-міністра.

В Конституції закріплене надзвичайно важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ост. абзац ст. 89). Основний закон містить важливі, хоч і не дуже обширні положення про характер французької держави. Неподільність республіки - канстанта французької держави. Замах на неподільність на цілісність її території карається згідно статей Кримінального кодексу: такі дії кваліфікуються як злочин проти безпеки держави.

В даний час Франція включаю такі територіальні структури: 101 департамент, з яких 96 знаходяться в метрополії і 5 "за морем" (Гвіана, Гваделупа, Мартиніка, Реюньон і Сен Пьер-з-Мікелон), одна територія зі спеціальним статусом - Майот, чотири заморських території (Нова Каледонія, Полінезія, Валліс з Фютюна, Південні і Арктичні території).

Франція - світська держава, тобто в ній немає офіційної релігії, а громадяни мають певну свободу віросповідати будь-яку конфесію, або жодної не ісповідувати. Однак, твердження, що держава забезпечує свободу совісті ще не означає, що не може мати яких-небудь відносин з церквами, що діють на її території, Ельзас і Лотарінгія завжди мали конкордатний режим відносин з Світським престолом; Гвіана не визнає принципу відокремлення церкви від держави. Кримінальний кодекс містить норму, згідно якої підлягають відповідальності священнослужителі, які дають шлюб до заключення цивільного шлюбу.

Термін "демократична республіка" вперше був включений в Конституцію Франції 1848 р. (п.2 вступу) і означав введення лише для чоловіків всезагального виборчого права. В даний час значення цього терміна у французькій літературі залишається приблизно тим же; відповідно до ст. 3 діючої конституції всезагальне виборче право може бути прямим і непрямим, а також рівним і таємним. Цей термін підтверджує приналежність націаонального суверенітету народу і виявляється у триєдиній формулі: " правління народу з волі народу і для народу".

Термін "соціальна республіка" вперше був введений у конституцію 1946 р. і відновлений у діючому основному законі. Для творців конституції четвертої республіки цей термін означав розвиток політичної, економічної і соціальної демократії. В преамбулі конституції 1946 р. ці принципи були проголошені "особливо необхідними в наш час". Конституція 1958 р. таким чином підтвердила розвиток названих принципів і цілей.

Важливішою нормою акту 1958 р. є положення про джерела державної влади, закріплене в ст. 3: "Національний суверенітет належить народові, який здійснює його через своїх представників і через референдум. Жодна частина народу, жодна окрема особистість не можуть привласнити собі його здійснення". Ця формула була взята з конституції 1946 р. (ст.3) і ще раз підтверджує демократичний характер держави.

Конституція 1958 р. встановила правила взаємодії з міжнародним правом. Жодні положення, що мають конституційну силу, ні преамбула акту 1946 р., ні основний закон 1958 р. не дають права твердити про верховенство міжнародного права по відношенню до контституції. Механізм контролю за таким станом встановлений в ст. 54, яка вказує, що творці конституції не хотіли, щоб існували суперечності між міжнародним правом і основним законом.

Конституція 1958 р. досить пристосована до умов міжнародної інтеграції, що безперевно розвивається в Європі. Зокрема, поправки, включені до конституції на референдумі 1992 р. говорять про добровільну передачу Францією у відання Європейських співтовариств відповідної компетенції (ст. 88-1); на засадах взаємності Франція визнає за Європейським екномічним і фінансовим союзом право встановлювати режим загальних кордонів (ст. 88-2), вона надає знову ж таки на засадах взаємності виборче право громадянам інших держав цього Союзу на виборах в свої муніципальні органи (ст. 88-3)

Процедура перегляду конституції встановила у її ХVІ розділі, що містить лише одну цю статтю. Порядок зміни включає дві стадії: 1) внесення поправок і їх прийняття; 2) ратифікація цих поправок. Ініціатива внесення поправок належить президенту республіки, діючому по пропозиції прем'єр-міністра і парламентарів.