Запозичена лексика

За ступенем адаптації запозиченої лексики у цій групі розрізняють:

1) засвоєння – слова, які повністю лексично й граматично пристосувалися до української мови: дріт – дроту; колір – кольору (чергування приголосних), пальто – пальта, в пальті (відмінюється);

2) власне запозичення – слова, у яких процес фонетичного та граматичного пристосування ще не завершився: бюро, журі, ательє (фр.), джентльмен, траулер (англ.), бухгалтер, ландшафт (нім.). Такі лексеми мають невластиві українській мові форми та сполучення звуків;

3) словотвірні запозичення – використання іншомовних морфем: побутовизм, сінаж, архімудрий, контрзахід, авіапереліт, склографія, геополітика, телебачення;

4) семантичні запозичення – поява в українському слові або вислові нового значення, яке має його іншомовний відповідник.

Напр., політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови: Там (в Росії – Л. П.) ліві є державниками й разом із правими захищатимуть кожний клапоть російської землі, хоч і мають її дуже багато (Ст. – 2003. – № 42);

5) кальки – слова, в яких копіюється структура іншомовного слова засобами рідної мови (поморфемний переклад слів): багатозначність – грец. polisemiа, півострів – нім. Нalbinsel; виконроб – рос. прораб; доленосний – рос. судьбоносный.

Старослов’янізми

Старослов’янська мова сформувалася в IX ст. на основі македонського діалекту староболгарської мови. Використання старослов’янської мови східними слов’янами пов’язане з прийняттям християнства в Київській Русі.

Старослов’янізми – слова, запозичені зі старослов’янської мови, які мають свої характерні ознаки:

1) сполучення -ра-, -ла-, -ре-, -ле-, що відповідають східнослов’янським -оро-, -оло-, -ере-: град, храм, глас, шлем;

2) сполучення ра- на початку слова на місці східнослов’янського ро-: раб (робота);

3) звукосполучення жд на місці східнослов’янського д: вождь, нужда, страждати;

4) початковий є замість східнослов’янського о: єдиний (один), юнак, юродивий;

5) іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -чия: приязнь, учитель, багатство, гординя;

6) префікси воз-, вос-, пре- пред-, со-: возвеличити, воздвигнути, предтеча, соратник;

7) компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний.

Запозичення із слов’янських мов

В українській мові є запозичення з таких слов’янських мов:

• російської: чиновник, указ, декабрист, кадет, чекіст, гучномовець, виконком, держплан, радіомовлення;

• польської: фігляр, вензель, війт, місто, шати, хвороба, кепський, пильнувати, квапитися, тлумачити;

• білоруської мови: дьоготь, бадьорий;

• чеської: брама, влада тощо.

• Українська мова не лише запозичує з інших слов’янських, а й сама є джерелом поповнення лексичного складу:

• російської мови, до якої в різні періоди її історії увійшли такі українізми: булава, бунчук, рада, веснянка, стерня, делянка, гречка, держава, хата, хутор;

• білоруської мови, у якій простежується помітний український вплив у термінологічній лексиці, зокрема мовознавчій: дзеяслоу, займеннік, узгадненне, чаргаванне;

• польської мови: баламут, розлука, садиба, череда.