Рекомендована література Основна

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 92–96.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 4-е вид., стер. – К.: Вища шк., 2003. – С. 126–132.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – 2-е вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – С. 56–63.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – С. 192–210.

Додаткова

1. Бондаренко Т. Г. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні // Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 9. – К., 2002. – С. 106–111.

2. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

3. Мазурик Д. Сучасні тенденції в оновленні лексики української літературної мови // Вісник Львівського ун-ту. – Серія: Філологія. – 2000. – Вип. 29. – С. 177–182.

4. Пономаренко В. Таки ж Лускунчик – і не тільки він // Урок української. – 2003. – № 10. – С. 27–28.

5. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.

6. Радчук В. Плекаємо укрлиш... для кого? // Урок української. – 2003. – № 8–9. – С. 26–30.

7. Сербенська О. А. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа // 125 років Наукового товариства ім. Т. Шевченка: Зб. наук. праць і матеріалів, присвячений Ювілею Товариства / Наук. т-во ім. Шевченка. – Львів, 2002. – С. 158–177.

8. Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Просвіта, 2001. – С. 136–141.

9. Сімонок В. Креол, кузен, кілер... (про запозичені назви осіб) // Урок української. – 2004. – № 2. – С. 28–30.

10. Словник іншомовних слів / Укл.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

11. Стишов О. Лексичні й стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури // Культура слова. – К., 1999. – № 52. – С. 3–12.

12. Стишов О. А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 1. – С. 7–21.

13. Тодор О. Запозичення-англіцизми у мові преси 80 – 90-х рр. // Культура слова. – К., 1999. – № 52. – С. 12–14.

14. Шаповалова Г. Інноваційні процеси в сучасному медіатексті (функціонально-лінгвістичні аспекти): Автореф. дис... канд. філол. наук. – К., 2003. – 20 с.

15. Шаповалова Г. Модерна політична лексика сучасних українських засобів масової інформації (На матеріалі газет “День” (1998 – 2000 рр.) та “Молодь України” (1998 – 2000 рр.) // Вісник Львівського ун-ту. – Серія: Журналістика. – 2001. – Вип. 21. – С. 465–470.

Тема 6. Неологізми Неологізми (від грец. Neos – новий, logos – слово) – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються у мові. Неологізми бувають:

1) загальномовні – називають нове поняття, виконують номінативну функцію, в свою чергу поділяються на:

а) лексичні неологізми – нові слова, утворені за наявними в мові моделями (закордоння, пропрезидентський, пострадянський) або запозичені з інших мов (менталітет, райтер, електораті);

б) семантичні неологізми – нові значення вживаних раніше слів: наші (члени фракції “Наша Україна”), зелені (захисники природи), зелені (долари).

2) індивідуальні (авторські) – дають іншу, емоційно-експресивну назву поняттю.

Напр., неологізми П. Тичини: прометейно, сонцебризно, дощоросно, павутинитися, акордитись, блискотінь, Б. Олійника: владоможець (“Новітні владоможці України Жирують – аж вгинається земля...”), потойсвіт (“І не згледівсь, як зопалу вибрався у потойсвіт...”).