10. “Рухавка” на Хортиці

Унікальна наша запорізька земля притягала незвичайних людей. 1828 року на Хортиці й в Олександрівську побував поет і композитор Тимко Падура (21.12. 1801 – 20.09. 1871). На жаль, небагато відомостей удалося мені зібрати про цю особистість.

Тимко побачив світ у багатій шляхетській родині на Вінниччині у містечку Іллінці. Після домашньої освіти продовжив навчання у Крем’янецькому ліцеї разом із другом – однокашником Северином Гощинським. Юнаки спілкувалися українською мовою, гарно співали рідних пісень. Коли вони познайомилися з творами Байрона та Оссіана, вирішили й собі вивчити історію України, аби описати її в поезії та піснях. Пройдуть літа, зустрінуться друзі, Тимко тоді буде відомим українським поетом, а Северин – представником української школи в польській літературі.

Достатки шляхтича дозволили Падурі не йти на урядову службу, а зайнятися вивченням репертуару мандрівних кобзарів та грі на бандурі. Оселився Тимко на Волині у Саврані, маєтку графа Вацлава Ржевуського. Рід графа багатий і знаний в Україні та Польщі, саме з нього походить Евеліна Ганська – дружина Оноре де Бальзака. Пан Вацлав був великим диваком: багато подорожував країнами Близького Сходу, прийняв мусульманство і титул “золотобородий емір”. У своєму маєтку в Саврані він зібрав музичний гурток, до якого увійшли Тимко Падура, поет Ян Комарницький, композитор Григорій Відорт. 1825 року друзі відкрили тут школу кобзарів і лірників, яку очолив Тимко Падура. Цього ж року на пропозицію онука гетьмана Данила Апостола декабриста Муравйова-Апостола Тимко написав бойову козацьку пісню “Рухавка”. Захоплені сміливими вчинками Кармелюка, який діяв тоді на Волині, Тимко Падура й Ян Комарницький написали вірш “За Сибіром сонце сходить” і подарували його Ржевуському. Цей вірш припав графові до душі і – сама собою народилася мелодія знаменитої пісні.

Із часом друзі включилися у польський революційний рух. Тимко Падура, намагаючись підняти українських селян до повстання за Польщу, убрався бандуристом і від села до села ходив Україною. Відвідуючи усі козацькі січі, 1828 року він побував на Хортиці, співав нашим землякам свої пісні “Січовик”, “Гей, я козак з України”.

14 травня 1831 року загони графа Ржевуського було розбито російськими військами. Емір загинув, Тимко Падура був ув’язнений. Потім він жив безвиїзно у рідній Махнівці, займаючись творчістю для душі. До речі, свої україномовні твори Падура писав латинською транскрипцією. Пісні його були дуже популярними в той час. Більшість творів він сам поклав на музику, деякі (“Дума про Саву Чалого”) покладені на музику торбаністом Григорієм Відортом. 1842 року Яблонський без дозволу автора видрукував у Львові збірку “Пісні Томаша Падури”.

У 40-х роках поет несподівано розбагатів, вигравши у варшавській лотереї десять тисяч і виїхав за кордон. Коли ж гроші закінчилися, він знову повернувся на Волинь. У маєтку Махнівці на Вінниччині Тимко Падура й упокоївся.

11. Правдивий козак

У старому Олександрівську народився відомий історик, дослідник козаччини Кость Гуслистий. Разом із хлопцями він робив набіги на сусідські сади, любив із вудочкою пропадати на Дніпрі, дослідив усі печери й скелі на Хортиці. А ще Кость унадився до хутора глухонімих (нині це територія заводу “Мотор Січ”), де працювали викладачами його старший брат із дружиною. Цілими днями хлопчина пропадав там, він вивчив мову глухонімих, часто виступав тлумачем. Згодом Кость закінчив місцеву педагогічну школу і курси підготовки вчителів для глухонімих.

У перші роки радянської влади Гуслистий викладав українознавчі дисципліни у дитячих будинках і школах Запоріжжя. Душа ж його горнулася до чистої науки, тому Кость Григорович закінчив Катеринославський інститут народної освіти у Дніпропетровську (1926), навчався в аспірантурі у Дмитра Яворницького, потім у Харкові у Дмитра Багалія.

Із часом пов’язав Гуслистий свою долю з Києвом, із Академією наук. Кость Григорович уклав цілу низку досліджень із історії утворення української нації, етнічної історії українців, історії козацтва. Не престижно було тоді досліджувати ці теми, бо легко можна було стати українським буржуазним націоналістом, а він – директор Центрального державного архіву України – не лише сам займався цією справою, а й виплекав учнів, серед яких – Олена Апанович. 1954 року вони разом видали книгу “Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу”. У 1963 році захистив докторську дисертацію “Питання історії України і етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)”. Кость Григорович автор майже 130 наукових і науково-популярних праць з історії України.