1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Економічна теорія (економіка) – це суспільна наука, що вивчає прийняття рішень людьми, які намагаються задовольнити свої бажання, використовуючи обмежені ресурси.

Головною метою економічної теорії – є дослідження законів, які керують виробництвом, обміном, споживанням та розподілом матеріальних благ в суспільстві.

Галузь економічної науки, яка вивчає засоби ефективного функціонування ринкового господарства визначаються терміном “економікс” (ринкова економіка). Розрізняють два її рівня: макроекономіка та мікроекономіка.

Макроекономіка - це розділ економіки, який вивчає економічні явища, що відображають функціонування економіки як єдиного цілого, зокрема такі, як національний доход, інфляція, безробіття та економічне зростання.

Мікроекономіка – вивчає прийняття рішень та поведінку окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу фірми, ринки окремих благ тощо. Ринковий характер мікроекономіки полягає в тому, що в її межах будь-який вид діяльності виступає як джерело доходу.

Однак, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ.

Наприклад, і мікро-, і макроекономіка вивчають такі поняття, як ціни, попит, пропозиція, рівновага. Але мікроекономіка робить це для окремої галузі, товару або фірми незалежно від територіального масштабу, тоді як макроекономіка вивчає аналогічні сукупні показники на рівні економіки країни.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т.Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

І етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор ана­лізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони наси­чення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), пред­ставники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який модифікував теорію граничної корисності у теорію гранич­ної продуктивності факторів виробництва.

ІІ етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" Представниками дру­гого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визна­чення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами вироб­ництва; сформулював закони попиту та пропозиції;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат матема­тики як інструмент економічних досліджень. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрун­тувала теорію загальної економічної рівноваги.

III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Непі, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Як економічна наука мікроекономіка дає змогу реалізувати, зокрема, такі функції:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Розрізняють:

• Позитивну мікроекономіку, яка втілює факти уже відібрані і перейдені на рівень теорії і дає уявлення економічної поведінки.

• Нормативну мікроекономіку, яка вміщує в собі судження відносно того, якою повинна бути економіка або яку конкретну акцію слід рекомендувати, опираючись на економічні відношення.

Простіше кажучи, позитивна мікроекономіка вивчає те що є, а нормативна дає судження що повинно бути.

Позитивний аналіз – це твердження типу, “якщо…, то…”. Прикладом позитивного аналізу може слугувати твердження: “Якщо на генерального директора трастової компанії буде заведена карна справа, то курс акцій компанії знизиться”. Нормативний аналіз спрямований на вироблення рекомендацій, які сприяють досягненню певної мети. Прикладом нормативного аналізу можуть бути таке твердження: “Для пожвавлення ділової активності в країні потрібно здійстнити приватизацію вугільної промисловості”.