1. Що таке генеральна сукупність і вибірка. Способи їх формування. Вибірка — це множина об'єктів, подій, зразків або сукупність вимірів, за допомогою визначеної процедури вибраних з статистичної популяції або генеральної сукупності для участі в дослідженні. Зазвичай, розміри популяції дуже великі, що робить прийняття до уваги всіх членів популяції непрактичним або неможливим. Вибірка представляє собою множину або сукупність певного обсягу, члени якої збираються і статистичні характеристики обчислюється таким чином, що в результаті можна зробити висновки або екстраполяцію із вибірки на всю популяцію або генеральну сукупність.

Обcяг вибірки — число випадків, включених у вибіркову сукупність. Із статистичних міркувань рекомендується, щоб число випадків складало не менше 30—35. Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну су­купність ще називають популяцією. Одиницею генеральної сукупності наз. елементарна подія і значення випадкової величини, що їй відповідає.

Вибіркою об’єму n називають послідовність х1,х2,…хn, n незалежних однаково розподілених випадкових величин, розподіл кожної з яких співпадає з розподілом досліджуваної випадкової величини Х.

Тобто випадкова вибірка – це результат n послідовних і незалежих спостережень над випадковою величиною Х, що представляє генеральну сукупність.

Для кінцевої генеральної сукупності випадковий рівноможливий вибір на кожному кроці приводить до залежності окремих спостережень, випадковий рівноможливий вибір з поверненням до незалежності спостережень.

Конкретний набір вибіркових значень х1,х2,…хn слід розглядати як реалізацію (одну з багатьох) багатовимірної випадкової величини х1,х2,…хn, компоненти якої незалежні і мають одну і ту ж функцію розподілу F(x), що відповідає генеральній сукупності. Формування вибірки — не безладний процес. Ця дія виконується за певними правилами. Передусім визначається основа вибірки. У сукупностях, які складаються з «фізичних» елементів, одиниця основи може репрезентувати або окремий елемент сукуп­ності, або певне їх угруповання. Найпростішою основою вибірки є перелік елементів генеральної сукупності, пронумерований від 1 до N. Простими вважаються також набори звітів, анкет, карток тощо.

На практиці досліджувані сукупності мають, як правило, не одну, а низку альтернативних основ для вибірки. Наукове обґрунтування та правильний вибір основи — перша передумова забезпечення репрезентативності результатів вибіркового спостереження.

Від основи вибірки залежить спосіб добору елементів сукупності для обстеження. Найчастіше використовують способи добору: простий випадковий, механічний, розшарований (районований), серійний.

Простий випадковий добір провадиться жеребкуванням або за допомогою таблиць випадкових чисел. Це класичний спосіб формування вибіркової сукупності, який передбачає попередню досить складну підготовку до формування вибірки. Для жеребкування на кожну одиницю генеральної сукупності необхідно заготувати відповідну фішку; при використанні таблиць випадкових чисел усі елементи цієї сукупності мають бути пронумеровані. У великих за обсягом сукупностях така робота здебільшого недоцільна, а часом і неможлива. Тому на практиці застосовуються інші різновиди випадкових вибірок.

Механічний добір. Основа вибірки — упорядкована множина елементів сукупності. Добір елементів здійснюється через рівні інтервали. Крок інтервалу обчислюється діленням обсягу сукупності N на передбачений обсяг вибірки n. Початковий елемент вибірки визначається як випадкове число всередині першого інтервалу, другий елемент залежить від початкового числа й кроку інтервалу. Так, для частки вибірки  кроком інтервалу є число =, тобто у вибірку має потрапити кожний двад­цятий елемент. Якщо початковий елемент — випадкове число 7, то другим елементом буде 7 + 20 = 27, третім — 27 + 20 = 47 і т. д.

Розшарований (районований, типовий) добір — це спосіб формування вибірки з урахуванням структури генеральної сукупності. На відміну від простого випадкового та механічного добору, які проводяться в цілому по генеральній сукупності, розшарований передбачає її попередню структуризацію й незалеж­ний добір елементів у кожній складовій. Обсягом розшарованої вибірки є сума частинних вибірок , тобто , де m — число складових (груп, типових районів тощо).

2. Фази пд процесу. Його компоненти.

Діагностична діяльність психолога може бути представлена у вигляді різних етапів процесу переробки інформації, ведучих до ухвалення рішення, — діагнозу і прогнозу. Основні етапи діагностичного процесу зводяться до збору даних відповідно до завдання дослідження, їх переробці, інтерпретації і, нарешті, винесенню ухвали (діагноз і прогноз). Розглянемо найбільш істотні питання, що виникають на цих етапах.

Етап збору даних

Збору даних за допомогою діагностичних методик передує період ознайомлення з деяким комплексом об'єктивних і суб'єктивних показників (бесіда, історія хвороби, висновку інших фахівців і т. д.) про обстежуваний, в ході якого формується дослідницьке завдання. Автори всіх відомих діагностичних методик звертають особливу увагу на ретельне попереднє вивчення випробовуваного, необхідність обліку його минулого і сьогодення. Цим створюється основний фон дослідження, намічаються елементи робочої картини особи, необхідної для діагнозу і прогнозу.

Етап переробки і інтерпретації

Більшість фахівців в області психодіагностики згодна з тим, що кількісна оцінка отриманих результатів (у вигляді стандартних величин, профілів) вельми корисна. Проте існують суперечливі думки про те, яка дорога узагальнення даних дослідження веде до надійнішого прогнозу: клінічний, більш орієнтований на суб'єктивний досвід, інтуїцію, або статистичний, заснований на об'єктивних, формалізованих критеріях.

Клінічний підхід спирається на аналіз в основному якісних показників, прагнучи охопити їх у всій облиште. Його істотною особливістю є довіра до «суб'єктивної думки» і професійного досвіду. У «чистому» вигляді клінічний підхід недалеко вирушає від думок здорового глузду.

Статистичний підхід передбачає облік об'єктивних (кількісних) показників, їх статистичну обробку у вигляді, наприклад, рівняння регресії або факторного аналізу. Роль суб'єктивної думки зводиться до мінімуму.

Етап ухвалення рішення

Н. Сандберг і л. Тайлер виділяють три рівні діагностичних висновків.

На першому рівні діагностичний висновок виробляється безпосередньо з тих, що є про обстежуваний даних.

Наприклад, встановлено, що успішність виконання завдань методики дозволяє зробити вивід про відсутність розладів мислення. Це і служить основою для відбору. При такому «селекційному» підході психолога не цікавить, чому окремий випробовуваний не зміг виконати завдань тесту.

Другий рівень передбачає створення свого роду посередників між результатами окремих досліджень і діагнозом. Як такі посередники Н. Сандберг і л. Тайлер вказують на описове узагальнення і гіпотетичний конструкт. Це означає, що, встановивши зниження рівня узагальнення, сповільненість темпу психічних процесів, узагальнюють ці дані як розлад мислення. Як гіпотетичного конструкта може виступати розкриття психологічної структури розладу. На цьому рівні дослідник дістає можливість планерування подальших етапів діагностичної роботи, вибору конкретних методів дії.

На третьому, вищому, рівні повинен статися перехід від описового узагальнення, гіпотетичних конструктов до теорії особи. Створюється робоча модель випадку, що вивчається, в якій конкретні особливості даного індивіда представлені в цілісності і сформульовані в поняттях, що дозволяють найточніше і обгрунтовано розкрити психологічне єство явища, його структуру.