12. Типи вимірюв. Шкал. Критерії шкал.

В процесі вимірювання беруть участь два об'єкти: вимірювальний прилад і вимірюється об'єкт. У результаті прилад приходить у якийсь стан, який в Залежно від виду приладу та вимірювальної процедури фіксується тим чи іншим способом: становищем стрілки на фізичній приладової шкалою, кольором лакмусной папірці, цифрами на електронному табло, позитивним чи негативним відповіддю на запитання соціолога і т.д. Потім цей стан приладу відображається в протоколі у вигляді тих чи інших символів - цифр, букв, слів і т.д.

В практиці наукових досліджень набули поширення шкали всього декількох типів.

1. Абсолютна шкала. Допустиме перетворення для шкал даного типу являє собою тотожність, тобто якщо на одній мові в протоколі записано "у", а іншою мовою "х", то між ними має виконуватися просте співвідношення: у = х. Цей тип шкали зручний для запису кількості елементів у деякому кінцевому множині. Якщо, перерахувавши кількість яблук, один запише в протоколі "6", а інший запише "VI", то нам достатньо знати, що "6" і "VI" означають одне й те саме, тобто, що між цими записами існує тотожне ставлення: 6 = VI.

2. Шкала відносин. Між різними протоколами, що фіксують один і той же емпіричний факт на різних мовах, при цьому типі шкали повинно виконуватися співвідношення: у = а * х, де а - будь-яке позитивне число. Один і той же емпіричний сенс мають протоколи "16 кг.", "16000 р.", "0, 016 т." і т.д. Від будь-якому записі можна перейти до будь-якої іншої, підібравши відповідний множник "a". Цей тип шкали зручний для вимірювання ваг, довжин і т.д. Якщо нам не відомо в яких саме одиницях записані ваги тіл у різних протоколах, то ми можемо покладатися тільки на відношення ваг двох тел: наприклад, тіло з вагою 10 одиниць в два рази важче тіла з вагою 5 одиниць незалежно від того, що було взято за одиницю - тонна або грам. Інваріантість відносин відображена у назві шкали даного типу.

3. Шкала інтервалів. Тут між протоколами y і x допустимі лінійні перетворення: y = a * x + b, де а - будь-яке позитивне число, а b може бути як позитивним, так і негативним. Це означає, що в різних протоколах може використовуватися різний масштаб одиниць (a) і різні початку відліку (b). Прикладом шкал цього типу можуть бути шкали для вимірювання температури.

4. Шкала порядку. Допустимими перетвореннями для даного типу шкали є все монотонні перетворення, тобто такі, які не порушують порядок проходження значень вимірюваних величин. Такі протоколи з'являються, наприклад, в результаті порівняння тіл по твердості. Записи "1; 2; 3" і "5,3; 12,5; 109,2 "містять однакову інформацію про те, що перше тіло саме тверде, друге менш тверде, а третій - найбільш м'яке. І ніякої інформації про те, у скільки разів одне твердіше іншого, на скільки одиниць воно твердіше і т.д. в цих записах немає і покладатися на конкретні значення чисел, на їх відносини або різниці не можна.

5. Шкала найменувань. Тут фіксується тільки два відносини: "дорівнює" і "не дорівнює". Отже, допустимі будь-які перетворення, аби в протоколі однакові об'єкти були пойменовані однаковими символами (числами, літерами, словами), а різні об'єкти мали б різні імена. Так фіксуються в протоколах такі характеристики, як власні імена людей, їх національність, назви населених пунктів і т.п.

Критерії і норми оцінки знань

Визначити об'єктивно рівень оволодіння людиною знаннями і способами діяльності, як свідчить педагогічний досвід, дуже важко. Щоб полегшити виконання цього завдання, пропонується розділити два поняття, що перебувають у нерозривному взаємозв'язку, — критерії оцінки і норми оцінки.

1) критерії оцінки — це ті положення, урахування яких є обов'язковим при виставленні тієї чи іншої оцінки;

2) норми оцінки — це опис умов, на які має спиратися педагог, виставляючи студентові оцінку.

Особливо важливо розкрити критерії оцінки, оскільки їх аналіз є аналізом об'єкта перевірки. Виставляючи студентові ту чи іншу оцінку, педагог має ураховувати:

1) характер засвоєння вже відомого знання (рівень усві-домлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повноту і точ-ність знань);

2) якість виявленого студентом знання (логіку мислення, аргументацію, послідовність і самостійність викладу, культу-ру мовлення);

3) ступінь оволодіння вже відомими способами діяль-ності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

4) оволодіння досвідом творчої діяльності;

5) якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, ретельність і т. ін.).