Білет 1:
Агрокліматичні ресурси і їх вплив на спеціалізацію сільського господарства
Агрокліматичні ресурси оцінюються Переважно за сумою активних температур та зволоженістю территории . Середньодобові температури , что перевіщують 10 ° С , назівають активність. Їхню величину за рік підсумовують . Найбільша сума активних температур спостерігається на Південному березі Криму ( 3600 ° С). На рівнінах вона зменшується до 2400 ° С на півночі и до 1600 ° С - у верхів'ях Карпат. Отже , рівнінні территории України є Достатньо тепло для вирощування більшості культур помірного поясу. Середньо -і пізньостіглі сорти соняшнику , кукурудзи , винограду могут достігаті позбав у південніх районах країни и на Закарпатті .
Щодо зволоження территории , то воно надмірне у Карпатах та Західному Поліссі , де плоскорівнінній рельєф зумовлює потребу в осушенні земель. Територія решті Полісся та більшості Лісостепу Достатньо зволожена и сприятливі для вирощування льону , картоплі , Цукрове буряків . Східна частина Лісостепу та Степу мают недостатнє зволоження и потребуються зрошення .
Найбільша величина Сонячної радіації и кількість Сонячних днів в Україні характерна для Кримського півострова . Тому тут ресурси Сонячної ЕНЕРГІЇ могут використовуват для виробництва електроенергії . У Криму та Карпатах спостерігається найбільше вітрів , что часто характеризуються великою швідкістю ( 40 м / с) , Використання ЕНЕРГІЇ вітру у гірськіх та Деяк рівнінніх районах ( будівництво вітряніх двигунів , електростанцій ) має значний возбудить уголовное для господарства .
Білет 2:
Агропромисловий комплекс Поліського економічного району, його галузева структура та проблеми розвитку.
Склад: Волинська, Рівнен., Житом., Черніг. обл.
Галузі АПК переважно визначають спеціалізацію ПодЕР.
АПК р-ну включає до свого складу галузі с/г і харчову промисловість.
У галузевій структурі харчової промисловості виділяються хлібопекарська, плодоовочеконсервна, м’ясна, молочна, маслосироробна та борошномельно-круп’яна.
Основу АПК складає с/г, яке базується на родючих ґрунтах (чорноземах та сірих лісових). У територіальному поділі праці ця галузь спеціалізується на виробництві продукції тваринництва, зокрема на молочно-м’ясному скотарстві, свинарстві; у р-ні добре розвинуте птахівництво. З рослинництва поширене вирощування зернових, зернобобових, цукрових буряків, овочевих культур, картоплі, льону-довгунця, плодів, культурних грибів. Навколо міст добре розвинуті приміські АПК з потужними переробними галузями АПК. Експортне значення мають крохмальна, комбікормова, виноробна, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних та безалкогольних напоїв, мінеральні води.
Економічна криза, яка ще більше загострилась нині, призвела до зниження яка розмірів с/г в-ва, так і обсягів продукції харчової промисловості.
Агропромисловий комплекс Подільського економічного району, його галузева структура та проблеми розвитку
Вінницька, хмельницька, тернопільська обл АПК р-ну включає до свого складу галузі, що забезпечують АПК засобами в-ва, с/г і харчову промисловість. Перша з названих сфер включає, в основному, тракторне і с/г машинобудування, машинобудування для харчової і комбікормової промисловості. У галузевій структурі харчової промисловості, яка є однією із провідних галузей спеціалізації АПК, виділяються цукрова, плодоовочеконсервна, м’ясна, молочна та борошномельно-круп’яна.
Основу АПК складає с/г, яке базується на родючих ґрунтах (чорноземах та сірих лісових). У територіальному поділі праці ця галузь спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, зокрема зернових (озимої пшениці, кукурудзи, зернобобових, ярого ячменю, проса, гречки), що є основною галуззю спеціалізації землеробства, вирощуванні технічних (соняшнику, цукрових буряків), овочевих культур. Основними галузями спеціалізації тваринництва є молочно-м’ясне скотарство, свинарство, ставкове рибальство, бджільництво і птахівництво.
Велика увага приділяється картоплярству та садівництву. Специфіка розміщення даних галузей та спеціалізації АПК ПодЕР пов’язані, в першу чергу, з кліматичними умовами, які склалися в даній місцевості. Зміни в галузевій структурі с/г хоча й призвели до поглиблення його спеціалізації на виробництві рослинництва, зокрема зернових, проте не змогли змінити основних тенденцій, які зумовлені природно-економічними передумовами господарювання.
Проблеми й перспективи розвитку. Основними проблемами району є відносно низький порівняно з іншими регіонами рівень розвитку промислового виробництва. Це призводить до того, що в Тернопільській та Хмельницькій областях дуже високий рівень безробіття і низький рівень життя населення, особливо в сільській місцевості.
Білет 3:
Агропромисловий комплекс Причорноморського економічного району, його галузева структура та проблеми розвитку
Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська адміністративні області. Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комплексом Причорноморського економічного району. В загальноукраїнському поділі праці район виділяється виробництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни. Сільське господарство району характеризується багатогалузевою структурою як землеробства, так і тваринництва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре розвинутим садівництвом, виноградарством і овочівництвом. Питома вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також кукурудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняшник, зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гірських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської області та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжрайонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).У районі розвинуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні підприємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж культивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму. Причорноморський економічний район спеціалізується на садівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в Криму. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі. У Причорноморському економічному районі можна виокремити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму. Харчова пром.. Провідна роль (за випуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморському районі зосереджений найбільший у країні рибопереробний комплекс. Найбільші центри рибної промисловості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністровський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Одеса, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Котовськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Вознесенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчисарай, Алушта, Судак. Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель
Білет 4:
Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.
Значення АПК
Агропромисловий комплекс України є складовою національного господарства та виступає єдиною цілісною виробничо-економічною системою, що об'єднує низку сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих і навчальних галузей, спрямованих на одержання, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. За своїм складом та структурою він відрізняється від інших міжгалузевих комплексів і визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, продовольчу безпеку та забезпечення промисловості сільськогосподарською сировиною. Для АПК головним засобом виробництва є земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.
Проте на сьогодні суттєво порушена адміністративно-організаційна структура агропромислового комплексу. Відтак найважливішим завданням державної аграрної політики є О.' трансформація та оптимізація з урахуванням сучасних ринкових умов та світових тенденцій.
Головним завданням, що стоїть перед галузями АПК, є зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об'єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих економічних показників і вихід на світовий ринок.
Агропромисловий комплекс використовує 90—95 % сільськогосподарських угідь, 50 % водних і ЗО % трудових ресурсів, в ньому зосереджено 25—30 % основних фондів, використовується 10—15 % загальнонаціональних інвестицій [7, 13]. В експортному потенціалі країни його частка становить близько 25 %. Виробничий потенціал аграрної сфери на початок 2007 р. охоплював 41,7 млн га сільськогосподарських угідь, з них 32,4 млн га ріллі.
За обсягами продукції та часткою у ВВП України АПК поступається лише металургійному та паливно-енергетичному комплексам, а за кількістю зайнятих у ньому працівників і соціальною значущістю займає провідне місце.
Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:
-
Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.
-
Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.
-
Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром).
Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.
За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий.
Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження.
До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.
Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:
-
агропромисловий пункт;
-
агропромисловий центр;
-
агропромисловий кущ;
-
агропромисловий вузол.
Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.
В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.
Білет 5:
Альтернативні джерела енергії та можливість використання їх в Україні
Альтернативні джерела енергії - відновлювані джерела енергії , до якіх належати енергія сонячна , вітрова , геотермальна , енергія ХВИЛЮ та пріплівів , гідроенергія , енергія біомасі , газу з органічніх відходів , газу каналізаційно - очисних станцій , біогазів , та вторинні енергетичні ресурси , до якіх належати доменний та коксівній газів , газ метан дегазації вугільніх Родовище , Перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів .
Розвиток та Використання альтернативних та відновлювальних джерела енергії ( вітрової і Сонячної ЕНЕРГІЇ , біопаліва , тощо ) є Вагом фактором для Зміцнення енергетічної безпеки та Зменшення негативного техногенного впліву на Навколишнє природньо середовище . Важлівість розвітку альтернатівної енергетики є очевидною , Аджея вона відіграє вірішальну роль у зменшенні парникових вікідів , зніжені негативного впліву на довкілля , підвіщує БЕЗПЕКУ енергопостачання , допомагає Зменшити залежність від імпорту ЕНЕРГІЇ . Використання альтернативних джерел енергії є важливим як в національному, так і міжнародному масштабі – з точки зору реакції на глобальні кліматичні зміни та покращення енергетичної безпеки в Європі. Енергетична стратегія України визначає такі перспективні напрямки розвитку альтернативних та відновлювальних джерел енергії: біоенергетика, видобуток та утилізація шахтного метану, використання вторинних енергетичних ресурсів, вітрової і сонячної енергії, теплової енергії довкілля, освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок України.
Для вироблення і втілення в життя національної стратегії розвитку альтернативної енергетики в Україні є все: сировина, досвід, технічні і технологічні напрацювання, підготовка відповідних кваліфікованих кадрів у системі вищої освіти. Справа залишається за наданням галузі ефективної державної підтримки, що дозволить привернути так необхідні енергетиці інвестиції. Потрібна програма, яка б на державному рівні координувала участь всіх зацікавлених сторін: окремих громадян, бізнес структури, урядові установи, наукові, промислові та громадські організації.
По аналогії з досвідом провідних держав особлива увага має бути приділена наступним питанням:
•пріоритетній державній підтримці проведенню науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, технічних і маркетингових досліджень в галузі альтернативної енергетики;
•сприянню в доступі до пільгових кредитів, безвідсоткових позик та інших інструментів фінансового стимулювання галузі;
•навчанню і розповсюдженню інформації про наявний досвід інших країн у виконанні аналогічних програм;
•об'єднанню зусиль щодо розвитку галузі з іншими екологічними і соціальними програмами, а також підтримці програми на загальнодержавному рівні.
Ці та інші заходи, безумовно, будуть сприяти збереженню та розвитку відповідного вітчизняного академічного, університетського та галузевого науково-технологічного потенціалу, розширенню міжнародного співробітництва в галузі альтернативної енергетики, зміцненню міжнародного іміджу нашої держави, зменшенню залежності України від найбільших світових постачальників енергетичної сировини, підвищенню рівня її енергетичної безпеки.
Білет 6:
Будівельний комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації
Структура і значення
Сучасна будівельна індустрія нашої країни багатогалузева. Вона складається з цементної промисловості, виробництва стінових матеріалів, збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій і деталей, в'яжучих та оздоблювальних матеріалів, будівельного скла, покрівельних матеріалів, будівельної кераміки і фаянсу, санітарно-технічних виробів тощо. З кожним роком ця структура ускладнюється, розширюються її зв'язки з іншими галузями промисловості.
Зростає і значення будівельного комплексу. Це пов'язано з тим, шо від цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлового фонду, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Отже, сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Він підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.
Нині найбільше значення будівельного комплексу у сфері приватного сектору економіки та індивідуального будівництва громадян. Зменшення державного оподаткування будівництва привело до перерозподілу основних фондів галузі. Приватне будівництво відрізняється також високими темпами виконання робіт та підвищеною комфортністю житла та інших будівель.
Чинники розвитку і розміщення
Рівень та особливості розвитку будівельного комплексу визначаються рівнем і структурою господарського комплексу країни, потребами в будівництві, загальним станом економіки тощо.
Велике значення має також наявність природної сировинної бази та відходів різних галузей господарства, які можуть бути використані як вторинна сировина. На розвиток будівельної індустрії може впливати і спорудження великих господарських об'єктів — електростанцій, металургійних і машинобудівних гігантів тощо.
Сучасне розміщення підприємств промисловості будівельних матеріалів склалося переважно під впливом двох чинників: сировинного і споживчого. На сировину орієнтуються в розміщенні видобувні виробництва. Вони зайняті видобутком і первинною переробкою піску, щебеню, гравію, виробництвом цементу, вапна, гіпсу і стінових матеріалів. На споживача зорієнтоване виробництво залізобетонних конструкцій, будівельного і віконного скла, шиферу тощо. Переважно у великих містах знаходяться і значні будівельні організації, які будують житло, промислові об'єкти, дороги, школи, лікарні, торгові центри, спортивні споруди.
Білет 7:
Виробничий та науково-технічний потенціал регіонів України, їхня суть та складові
Виробничий та науково-технічний потенціал є важливою складовою економ.потенціалу суспільства. Вироб. І наук.-техн. Потенціал знаходить своє відбиття у сукупній спроможності галузей народ.господарства та регіонів виробляти промислову і с/г продукцію, здійснювати інвестиційну та інноваційну діял. І надавати послуги населенню та виробництву. Виробничий потенціал України визначає можливості виробництва щодо вирішення комплексних завдань соц.-ек р-ку країни. Частиною виробничого потенціалу України є основні виробничі фонди, які включають засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і використовуються у виробництві матеріальних благ. Кількісний та якісний рівень основних виробничих фондів характеризують виробничий потенціал господарства країни. Виробничі фонди нині становлять дві третини вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства країни.
Одним з головних показників, що характеризує основні виробничі фонди, є виробнича потужність – здатність засобів праці виробляти максимальну к-ть продукції. Виробничий потенціал територіально розподіляється у вигляді заводів, фабрик, транспортних засобів, с/г підприємств, що є важливою умовою р-ку й РПС. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої с-ми ефективно вирішувати завдання соц.-ек р-ку країни та її регіонів. Науково-технічний потенціал включає: 1) матеріально-технічну базу науки; 2) кадри наукової системи; 3) інформаційну систему; 4) організаційно-управлінську підсистему. Важливою складовою наукового потенціалу, від якої залежить виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, є матеріально технічна база – основні фонди, що знаходяться в розпорядженні наукових та науково-технічних організацій, у тому числі наукове обладнання, машини, устаткування, за допомогою яких здійснюються дослідження та розробки.
Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші. Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень
Білет 8:
Вугільна промисловість Донецького економічного району, особливості розміщення та основні центри
Донецька і Луганська Це єдиний р-н країни, у структурі промисловості якого частка паливної галузі вища, ніж машинобудування. У кам’яновугільній галузі функціонує більше 200 підприємств з видобутку та близько 60 підприємств зі збагачення вугілля. Багато шахт практично відпрацьовані, вугледобування ведеться на економічно неефективних великих глибинах. Чинник розміщення – сировина (Донецький кам’яновугільний басейн). Коксівне вугілля видобувається в Донецькій обл., а енергетичне – в Луганській
Великими промисловими центрами Донбасу є Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Слов'янськ, Свердловськ, Єнакієве. У районі сформувалися великі промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Краматорсько-Слов'янський, Горлівсько-Єнакіївський. Індустріально розвинута центральна частина Донбасу — найбільша в Україні та одна з великих у світі промислова і міська агломерація, де індустріальні центри та вузли зливаються і становлять єдине територіальне ціле — стрижневу ланку великого територіально-виробничого комплексу Донбасу.
Білет 9:
Глобальні та регіональні екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення
Проблема забруднення природного середовища стає такою гострою як черезчерез зростання обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, так іу зв'язку з якісною зміною виробництва під впливом науково -технічного прогресу.
1) Забруднення літосфери.
Величезна шкода грунтам наносить вирубка лісів. Так, якщо під вологимитропічними лісами внаслідок ерозії втрачається щорічно 1 кг грунту згектара, то після вирубки цей показник збільшується в 34 рази.
З вирубкою лісів, а також з вкрай неефективними методами веденнясільського господарства пов'язано таке загрозливе явище як опустелювання.
2) Забруднення гідросфери.
Погіршення якості води обумовлено, насамперед, недостатністю танедосконалістю очищення забруднених природних вод у зв'язку із зростанням обсягівпромислових, сільськогосподарських, господарсько - побутових стоків. Загальнанестача, що збільшується забруднення, поступове знищення джерелпрісної води особливо актуальні в умовах зростаючого населення світу ірозширюється виробництва. Зростаючий дефіцит прісної води пов'язаний із забрудненням водойм стічнимиводами промислових і комунальних підприємств, водами шахт, рудників,нафтопромислів, при заготівлі, обробки і сплаві матеріалів, викидамиводного, залізничного та автомобільного транспорту, підприємств шкіряної,текстильної харчової промисловості.