19. Політико-правова система і політичні процеси в Республіці Білорусь

15 березня 1994 р. Верховна Рада Білорусії прийняла конституцію незалежної держави. За конституцією, право законодавчої ініціативи належить парламенту і президенту, що обирається всенародно на п’ятирічний термін і є главою держави. На референдумі 24 листопада 1996 р. було внесено зміни до конституції, згідно з якими створено двопалатний парламент - Національні збори, що складається з Ради Республіки (64 місця; президент призначає 8 членів Ради, по 8 членів делегує кожна область і міська громада Мінська) і Палати представників (110 місць). Вибори депутатів Палати представників здійснюються на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Термін повноважень парламенту - 4 роки. Конституція обмежує роботу законодавчого органу влади двома сесіями на рік загальною тривалістю не більше 170 днів. Президентські укази, видані в перервах між сесіями парламенту, мають силу закону, за винятком випадків, визначених конституцією 1996 р.

Виконавчу владу здійснює Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром. Президент за згодою Палати представників призначає прем’єр-міністра і його заступників, визначає структуру уряду, приймає рішення про відставку уряду в цілому і його окремих членів. Також президент призначає керівників виконавчих органів влади на місцях. Столиця - Мінськ є окремою адміністративною одиницею. У кожній області є Рада депутатів, що обирає зі своїх членів президію, яка працює як колективний виконавчий орган, і призначає керівників різних адміністративних установ. Ця схема управління відтворюється на нижчих рівнях - у районах, містах, селищах і селах.

Судова гілка влади представлена Верховним судом, судді якого призначаються президентом, а також Конституційним судом, половина членів якого призначається Президентом, а половина обирається Радою Республіки. Голова Конституційного суду призначається Президентом за згодою Ради Республіки. Термін повноважень членів Конституційного суду - 11 років.

В кінці 1980-х – на початку 1990 –х рр. в Білорусі сформувалася багатопартійна система. У лютому 1992 р. колишні комуністи створили організацію “Рух за демократичні реформи - Демократична Білорусь”, що стала найбільшою фракцією у тодішній Верховній Раді. Разом з різними панслов'янскими групами вона сформувала Народний рух Білорусі - об'єднання, що виступає за збереження державного управління економікою і розвиток більш тісних зв'язків з Росією.

Проти неокомуністичних і панславістських політичних сил виступає Білоруський народний фронт (БНФ), створений у 1988 р. з метою відродження культурних і державотворчих традицій білоруського народу. БНФ і близькі до нього політичні партії, профспілки, професійні і культурні об’єднання - створили базу для опозиції комуністам і їх союзникам у парламенті Білорусі на початку 1990-х рр. Водночас після 1991 р. у самому БНФ виникли суперечки. Білоруська соціал-демократична Громада, найбільша партія в складі БНФ, очолила процес створення блоку партій і груп (Об’єднаної демократичної партії, Національно-демократичної партії Білорусі, Білоруської селянської партії, Спілки підприємців, кількох профспілок та ін.), що займають центристські позиції у сучасному політичному спектрі Білорусі. Зліва від нього перебуває Комуністична партія Білорусії, а праворуч – “Білоруський християнсько-демократичний вибір” і Партія народної згоди.

Іншими політичними партіями, що активно діють у Білорусі, є Партія комуністів Білорусії, Об'єднана громадянська партія, Аграрна партія, Партія Всебілоруської єдності і згоди, Білоруська патріотична партія, Партія зелених Білорусії, Партія Білоруського Народного Фронту та інші. Деякі партії є своєрідними філіями російських партій (ЛДПР, “Яблоко” та ін.).