12. Теорія війни к. Клаузевіца як теоретична передумова виникнення класичної геополітичної думки.

Геополітичні ідеї в їх класичному розумінні виникли наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Виникнення геополітики було зумовлене наступними чинниками (Гаджиєв):

- поступове формування глобального ринку, ущільнення ойкумени і закриття світового простору;

- сповільнення європейської суто просторово-територіальної експансії в наслідок завершення фактичного поділу світу і посилення боротьби за переділ поділеного світу;

- перенесення нестійкого балансу між європейськими Державами на інші континенти світу, який закрився;

- перетворення історії на справді всесвітню історію

Головним серед цих чинників є завершення територіального поділу світу, і можливість лише його перерозподілу, що є характерним для монополістичної стадії капіталізму. Адольф Грабовський – “Для щоб геополітика могла з’явитися на світ, повинна була наступити епоха імперіалізму, для якої як в економіці так і політиці характерне прагнення до простору”.

До теоретичних передумов виникнення класичної геополітики належать:

1. цивілізаційний підхід до вивчення людської історії.

2. військово-стратегічні концепції.

3. теорії географічного детермінізму

Військово-стратегічні концепції представляють наступні автори – Клаузевіц, Жоміні, Мілютін, Снєсарєв, Вандам (Ядвігін).Гол праця Клаузевіца „Про війну”. Війна – акт насилля, що має за мету змусити противника виконати нашу волю/(випробування воль (могутностей). Розрізняє:

- політичну мету війни – залежить від стосунків між двома державами

- мету воєнних дій – передбачає роззброєння противника та позбавлення його можливості чинити опір через знищення військових сил противника, оволодіння матеріальними засобами боротьби та іншими джерелами його армії та схиляння на свій бік громадської думки, узагальнюється "законом крайнощів" (фізичне знищення противника)

Співвідношення політичної та суто воєнної мети війни, яка, розкривається К. Клаузевіцом за допомогою тези про те, що війна завжди є продовженням державної політики іншими засобами.

Три основні положення теорії війни Клаузевіца:

- війна не є ізольованим актом, тобто противники ніколи не існують один для одного в якості суто абстрактних осіб. Це означає, що війна ніколи не виникає раптово і несподівано, її підготовка не є справою однієї миті, а „завтра” тієї волі яка бере участь у війні, робиться сьогодні.

- війна не зводиться до одного удару, бо засоби для її ведення не можуть бути виставлені одразу; окрім збройних сил і союзників до таких засобів ведення війни належ і країна з її поверхнею. Остання є не лише джерелом усіх військових сил, а й основною величиною, що визнач хід війни

- кінець війни ніколи не є чимось абстрактним.

Територія – країна з її поверхнею – є фактором війни, який впливає на її стратегію та тактику. Про стратегічне значення території свідчить двоїстий метод ведення війни: метою війни може бути як знищення ворога, так і завоювання біля кордонів своєї держави з тим, щоб утримати їх за собою або ж використати їх під час підписання мирних угод. Територія, а саме: її розмір і фізичні характеристики мають бути враховані під час оцінки сил противника і його здатності чинити опір висунутим вимогам. Територія, будучи складовою стратегії, зумовлює її основні закони: Тримати свої сили зосереджено, щоб бути максимально сильними взагалі, а потім і на вирішальному пункті воєн дій. (або зосередження сил у просторі - це норма, а будь-яке їх розрідження – це виключення).

У тактичному відношенні:

1– територія існує як театр війни, тобто частина всього охопленого війною простору, межі якого є прикритими за допомогою різного роду рубежів. Театр війни є деякою цілісністю, завдяки чому, зміни, що відбув на решті простору, можуть вплив на театр війни лише опосередковано.

2– територія існує як місцевість -це територія, що характеризується(види місцевості):

а-певним оформленням рельєфу (наявність висот і впадин- гористість: утруднений доступ);

б- лісами, болотами, озерами (слабкооброблена: утруднений огляд);

в-тим, що привнесла в неї культура (місцевість інтенсивної культури: утруднений і доступ і огляд).

Як місцевість – територія чинить вирішальний вплив і на перебіг бою і на його підготовку.Такий вплив здійснюється у 3 напрямках: - перешкоджання доступу;- перешкода огляду;- захист від вогню. Місцевість визначає характер зброї – у погано доступній місцевості, численна кавалерія є непотрібною, у лісистій – такою є артилерія, для використання якої більш сприятливими є райони інтенсивної культури, і особливо гори, де повільність просування противника посилює її дієвість.

«Ключ країни» – якщо існує такий район без володіння яким не можна зважитися на вторгнення до країни-неприятеля, то він може бути названим „Ключ країни”: зручний прохід у країну, зручний центральний пункт тощо. Цей термін не позначає пункти, які мають першочергове значення для володіння країною в цілому. Ключ країни означ, що не можливо мислити володіння країною без володіння ключем. Але в той же час він не означ, що володіння ключем країни автоматично тягне за собою володіння всією країною. Висновок: Справжнім ключем країни є армія.

13. Культурологічні витоки класичної геополітики.

Географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав, сфер їх життєвих інтересів та територій військово-політичного контролю. Основоположник цивілізаційного підходу до історичного процесу М. Данилевський, «Росія та Європа». Органічна теорія: єдність життя у світі, де все лише моменти всезагального універсуму, що пронизаний всезагальною життєвою силою.

В кінці XIX на поч. XX ст. концепція Данилевського отримала розвиток у роботах рос. філософа К. Леонтьєва та нім. філософа О. Шпенглера. Найбільш повно англ. історик Тойнбі, Осягнення історії детальна класифікація цивілізацій (природні і штучні класифікації). А. Тойнбі у своїй статті Зіткнення цивілізацій зазначає, що найбільш значною подією XX ст. був вплив західної цивілізації на всі інші суспільства того часу.

Сьогодні представником цивілізаційного підходу до вивчення міжнародних відносин є американський вчений С. Хантінгтон, «Зіткнення цивілізацій» (1993). Зіткнення цивілізацій стане у XXI ст. вирішальним фактором світової політики, а розломи між ними окреслюють лінії майбутніх фронтів. Цей конфлікт замінить конфлікт правителів у ХVІ-ХVII ст., націй-держав у ХVIII-ХІХ ст. та конфлікт ідеологій у XX ст. Це пояснюється тим, що народи та уряди незахідних цивілізацій більше не будуть залишатися виключно об'єктами історії, а разом із Заходом стануть рушійними силами, що визначають історію. Змістом конфлікту цивілізацій є взаємодія між Заходом та незахідними цивілізаціями, а також останніх між собою. Посилення конфліктності цивілізаційних ідентичностей С. Хантінгтон пояснює такими причинами: 1) цивілізаційні розбіжності мають глибокі корені, а тому не зникнуть у найближчий час; 2) взаємозалежний світ та взаємодія між цивілізаціями призводять до посилення цивілізаційної самосвідомості, усвідомлення розбіжностей між цивілізаціями та народами усередині цивілізацій; 3) процеси глобалізації несуть загрозу споконвічним джерелам цивілізаційної самобутності й поси люють претензії на роль таких джерел із боку різних релігійно-фундаментальних рухів; 4) подвійна роль Заходу, який, знаходячись на вершині своєї могутності, спричиняє зростання у незахідних країнах неприйняття західних цінностей, яким протиставляється повернення до витоків власної національної самобутності; 5) конфлікт цивілізаційних ідентичностей майже не піддається компромісному вирішенню; 6) економічний регіоналізм, який, з одного боку, посилює цивілізаційну самосвідомість, з іншого сам є успішним за умови укорінення у спільній цивілізації.

Згідно з цивілізаційним підходом географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав. Основоположником цього підходу є Данилевський (“Росія і Європа”). Його ідеї:

- поділ світу на частини це штучний поділ; єдиним критерієм поділом є поділ між морем і сушею, а частини світу не є тим, що можна було б протиставити.

- Європа частина Азії і не є відокремленою від інших її частин

- у всіх частинах світу є країни “дуже дрібні”, “менш дрібні” і “зовсім дрібні”.

Європейський півострів добре наділений рисами, які дають можливість бути здібними країнами розвивати людські суспільства. АЛЕ Азія має більше більш придатних для культури країн, ніж її західний півострів і лише у відносному сенсі має поступитись йому (примітка - Китай).