1. Віденський конгрес

Віденським конгресом закінчено війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І і встановлено нову - Віденську систему міжнародних відносин. По розгромі наполеонівської імперії, ЗО травня 1814 року підписано Паризький мир між Францією і країнами-учасниками 6-ої антифранцузької коаліції. Він передба­чав скликання у Відні конгресу усіх європейських держав. Офіційні його засідання почалися 1 листопада 1814 р. й закінчилися 9 червня 1815 р. У Відні зібралося 216 представників усіх європейських держав (за винятком Туреччини) на чолі з переможцями Наполе-она - Росією, Великою Британією, Пруссією й Австрією.

Задля участі у конгресові прибули два імператори (російський та австрійський), чотири королі (Пруссії, Данії, Вюртембергу й Баварії), два спадкових принця, три герцоги, 215 князів, не рахуючи міністрів, канцлерів, інших політичних діячів.

Провідну роль на конгресі відігравали імператор Росії Олек­сандр І, австрійський канцлер К.Меттерніх та Ш.Ф.Талейран, що презентував переможену Францію.

Таких блискучих і багатолюдних дипломатичних зборів в Європі доти не відбувалося. Ясна річ, що кожний представник волів отримати якнайбільше, не зважаючи на права і прагнення інших учасників.

Відень був обраний місцем засідань конгресу через цен­тральне положення Австрії в Європі. Канцлер Австрії К.Меттерніх виступив у ролі посередника між Францією і Росією.

Попередні домовленості передбачали вирішення основних питань у вузькому колі та подальші консультації з Францією й Іспанією. Однак завдяки зусиллям французької дипломатії, яка вдало маневрувала на суперечностях між союзниками, їй дозво­лили фактично нарівні з державами-переможницями брати участь у переговорах.

Усі питання обговорювалися на раді п'яти держав, на не­офіційних прийомах, а також у спеціальних комітетах і комісіях.

Були утворені комітет з італійських проблем, німецький комітет, комітет у швейцарських справах, комісії про свободу навігації, про відміну работоргівлі, статистична та ін.

Переговори велися в обстановці свят, балів, урочистих прийомів та інших розваг, що дало привід князю де Лин назвати Ш збори дипломатів і государів “танцюючим конгресом”; 1000 ліврів у день офіційно було асигновано на втіхи та свята для учасників. Однак за усім цим велася складна дипломатична гра.

Внаслідок роботи конгресу укладено ряд договорів про державні кордони, прийнято численні декларації' й постанови, значна частина яких увійшла до заключного генерального акту Віденського конгресу і додатків до нього.

Однією з найважливіших особливостей Віденського конгресу було охо­плення ним усіх європейських держав єдиною системою міжнародних дого­ворів і^год. Росія, Велика Британія, Франція і німецькі держави доти школи не були зв'язані подібною системою. Система відносин, створена на Віденському конгресі, в основних рисах проіснувала до 50-х років XIX ст.

Головними результатами Віденського конгресу були:

а відновлення засад державного устрою, що існував в Європі до Великої французької революції;

о реставрація феодальних порядків з поверненням правля­чих династій у монархіях, що були підкорені Наполеоном;

а затвердження військової поразки Франції', ії дипломатич­не послаблення, створення стійких гарантій проти відновлення наполеонівської імперії' та інших спроб завоювання Європи;

а закріплення переділу територій Європи і колоній в інтересах держав-переможниць.

У більшості цих питань представники держав дійшли зго­ди, але у питанні територіальних вимог їх позиції розійшлися.