4. Ісламський фактор в міжнародних відносинах

Іслам є найбільш динамічною та прогресуючою релігією ос­танньої третини XX ст., який представлений на 5 континентах. У 1800 р. на весь світ мусульман нараховувалося 105 млн. чол., у 1954 р. їхня кількість перевищувала 365 млн. чол., у 1975 р. їх бу­ло понад 800 млн. чол., а вже в 1991-му р. за даними 00Н кількість мусульман складала 1325 млн. чол. Згідно з деякими прогнозами, в 2020 році їхня кількість має зрости до 2 млрд. чол.

Значні темпи зростання мусульман обумовлені не тільки демографічним чинником азійських і африканських країн, але й відбувається за рахунок прийняття мусульманства громадянами інших держав.

Мусульманський світ є досить різнобарвним. Послідовники ісламу становлять 19% людства, з них понад 90% - суніти, 10% — шиїти і 1% — харіджити. Він характеризується також етнічним та лінгвістичним різноманіттям. 29% мусульманської общини скла­дають індійці (Індія, Пакистан, Бангладеш), 19 % - малайці (Індонезія, Малайзія), 17% - араби, 12% - тюркські народи (Ту­реччина, Центральна Азія), 8% - перси.

У міжнародній політиці "ісламський фактор" може прояв­лятися як в прямій, так і в опосередкованій формі. Прямий вплив

ісламу на політику притаманний насамперед мусульманським державам. Але й тут прояви його можуть відрізнятися. Деякі країни використовують іслам як засіб реалізації зовнішньополітичних амбіцій, д.уя реалізації претензій на регіональне та субрегіональне лідерство. Інші пов'язують при­належність до ісламського світу передусім з можливістю отри­мання фінансової допомоги з боку інших країн мусульманського світу. У деяких випадках ісламські гасла служать для виправдання агресивних дій проти тієї чи іншої країни.

Опосередковано ісламський фактор впливає на політику немусульманських держав.

Ідейні течії ісламу можна поділити на два типи: традиціонсишти, які виступають проти будь-яких нововведень та течії реформаторського типу. Реформаторський тип може виступати у двох формах: фунда-менталізм та модернізм.

Традиціоналізм як офіційна ідеологія існує у країнах Перської затоки. Прихильники ісламського модернізму вважають іслам сис­темою, здатною до саморозвитку у змінених умовах. Вони не тільки не наполягають на відособленні мусульманського світу, але й виступають за співробітництво з неісламськими країнами, припускаючи можливість синтезу ісламської і неісламської куль­тур. .

Найактивнішим із сучасних ідейних течій в ісламі є фунда-менталізм. З посиленням цієї течії пов'язане "ісламське відродженні. Фундаменталісти проголошують необхідність відновлення інститутів • та норм раннього ісламу, закликають очистити іслам від пізніших нашарувань, відновити його у первісній чистоті.

У багатьох арабських та інших мусульманських країнах зміцнюються позиції' ісламських фундаменталістів. Ісламський фактор відігравав значну роль у подіях в Лівані, де з 1975-го р. відбувалась громадянська війна. Він впливає на генезу регіональних конфліктів на Близькому та Середньому Сході. Значний вплив має цей фактор на проблему близькосхідного врегулювання, її "серцевину" - палестинську проблему. Осеред­ки палестинської еміграції, розкидані по багатьох країнах світу, є важливим джерелом поповнення фундаменталістських ор­ганізацій.

Ще у 1870-х рр. було висунуто доктрину панісламізму. В її ос­нові - теза відносно керівної ролі ісламу в духовному та світському житп суспільства, єдності, солідарності всіх членів мусульманської общини незалежно від державної, расової,

національної або соціальної приналежності, необхідності об'єднання всіх мусульман у межах єдиної держави. Панісламізм вважається альтернативою панарабізму — руху за єдність та неза­лежність арабської нації на базі відокремлення ісламу від держа­ви. Ірано-іракську війну розглядали як війну двох ідеологій -панісламізму та панарабізму.

Вплив "ісламського фактору" на світову політику просте­жується на декількох рівнях:

а у взаємовідносинах між мусульманськими державами;

О у взаємовідносинах між мусульманськими та немусуль-манськими країнами;

а у політиці немусульманських держав по відношенню до країн розповсюдження ісламу.

Сюди входять як двосторонні відносини мусульманських країн з зовнішнім світом, так і спільна лінія в межах Організації Ісламська Конференція.

П'ятдесят п'ять мусульманських країн з населенням 1,2 млрд. чоловік входять до утвореної в 1972 р. Організації' Ісламська Конференція (ОІК) — міжнародної організації' урядо­вого рівня. Згідно зі статутом, вона ставить за мету зміїщення солідарності й співробітництва держав-членів у економічній, соціальній, культурній, науковій та інших найважлившіих галу­зях і спільну діяльність на міжнародній арені, налагодження кон­сультації' між державами-членами в межах міжнародних ор­ганізацій. її завданням є вживати всіх необхідних засобів до підтримання міжнародного миру і безпеки на основі справедли­вості, координувати всі зусилля для захисту святих місць і підтримувати боротьбу народу Палестини за свої права та виз­волення своєї країни". Значне місце в діяльності ОІК займає пропаганда ісламського вчення.

Країни-члени ОІК можна класифікувати відповідно до типу їхніх політичних систем на наступні категорії':

•> Теократичні держави, що претендують на роль лідерів мусульманського світу (Саудівська Аравія, Іран);

•:• Держави, де іслам є державною реліїією, але життя суспільства регламентується переважно світськими законами (Алжир, Єгипет, Сирія).

•:• Офіційно світські держави.

Ісламська тотожність складається з трьох головних вимірів:

передачі принципів релігії майбутнім поколінням, солідарності для захисту ісламських цінностей і розвитку цих цінностей в не­мусульманських суспільствах.

^а час існування ОІК було проведено вісім саммітів, ос­танній відбувся в Тегерані (Іран) у грудні 1997 р.. Головні про­блеми, що розглядалися — палестинська (з цього приводу було прийнято 50 з 142 резолюцій, тобто одна третина всіх резо­люцій самміту), проблема міжнародного, тероризму. Учасники самміту підкреслювали, що терористи, що діють під ісламськими гаслами, створюють ісламу негативний імідж, їх діяльність не має нічого спільного з ісламом. Генеральний сек­ретар 00Н Кофі Анан сказав, що екстремісти створюють вик­ривлену уяву ісламу, при тому, що сама назва релігії походить від слова "мир". Генеральний секретар ЛАД Ісмат Абдель Мегід підкреслив, що деякі західні країни роблять спроби невірно ви­значити мусульман як терористів та невірно використовують на­зву "іслам", пов'язуючи ії з тероризмом, однак це релігія миру та віротерпіння.

Учасники самміту підкреслювали необхідність подальшого зростання ролі мусульманських країн та ОІК в світових міжнародних відносинах.

Було схвалене рішення відносно створення мусульмансько­го спільного ринку як важливий крок на шляху підтримки му­сульманської солідарності та зростання ролі мусульманського світу.

Учасники самміту засудили концепцію зіткнення цивілізацій, підкресливши важливість підтримання відносин та діалогу між культурами та релігіями.

Було прийняте рішення, що наступна конференція відбудеться у 2000 р. в Катарі.

Ісламський фактор відіграє важливу роль також у незалеж­них державах, що утворилися після розпаду СРСР. У республіках Середньої Азії' відбувається справжній вибух ісламського фунда-менталізму. До мусульманського світу тяжіють народи Північного Кавказу, зокрема Чечня. Є мусульманська меншість в Грузії, а також і в Україні. Активізація політичної ролі ісламу в цих країнах може призвести до подальшого зміцнення фунда-менталізму.

Розділ 8 Геополітика України

1. Геополітика як наука

В зв'язку з фундаментальними зрушеннями, які відбуваються в сучасному світі, посилюється увага до гео-.політичних концепцій. Формування і розвиток геополітичних ідей в Україні тісно пов'язане з пошуками визначення ці\ей ук­раїнської держави, її місця в світовому геополітичному просторі.

Незавершеність самоіндентифікації пояснюється наявністю довгих етапів в її історії, коли була відсутня власна державність, належністю окремих частин території України до різних гео­політичних просторів (зокрема, середземноморського, західноєвропейського та євразійського).

При дослідженні світової політики та міжнародних відносин в межах політичної науки особливого значення набуває такий її напрям, як геополітика. Геополітика має предметом сво­го дослідження глобальні та національні інтереси, пріоритети та методи зовнішньої політики держав, як суб'єктів міжнародних відносин та світової політики, спираючись на демографічні імперативи, а також силові потенціали країни.

В колективній праці вчених Національного інституту стра­тегічних досліджень та Національного інституту українсько-російських відносин "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії" зазначається, що традиційно геополітику розглядали як дисципліну, що вивчає просторово-географічні аспекти міжнародних відносин та питання зовнішньополітичної експансії держави за допомогою сили, насамперед військової. Однак сьо­годні цілком очевидною є необхідність розробки нової гео­політики, яка 6 позбулася комплексу географічного детермінізму. В такому розширеному розумінні геополітику можна визначити як цілеспрямовану діяльність суб'єкта міжнародних відносин _у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб'єкту здійснювати контроль над простором з метою реалізації своїх життєво важливих інтересів. Здатність держави використовувати переваги наявних матеріальних і нематеріальних факторів (сило­вих і несилових) для досягнення певної політичної мети є переду­мовою для її ефективної діяльності на міжнародній арені

З такої точки зору предметом геополітики є проблеми конвер­тації внутрішнього потенціалу країни у її зовнішній потенціал.

Першим поняття "геополітика" вжив шведський вчений Ру­дольф Челлен (1864-1922). Він розглядав її як складову частину політологи. За його визначенням геополітика — "це наука про Державу як географічний організм, втілений у просторі".

Розвиток геополітики після другої світової війни призво­дить до розширення меж дослідження. В 1964 р. С.Коен в своїй праці "Географія та політика в розподіленому світі" поділяє світ на геостратегічні та геопо.уітичні регіони. Різниця між ними — це різниця між глобальним та регіональними просторово-політичними масштабами.

Геостратегічний регіон розглядається як сукупність взаємовідносин в більшій частині світу, яка знаходить відображення в поняттях містоположення, руху, орієнтації торгівлі, культурних та ідеологічних зв'язків. Він виокремлює два стратегічних регіони - "Залежний від торгівлі морський світ" та "Євразійський континентальний світ".

Геополітичний регіон являє собою органічну частину геостра-тегічного, але він більш обмежений географічне та політичне.

У середині 1970-х років американський політолог КҐреи ви­значає геополітику .як науку про взаємозв'язок між фізичним се­редовищем у тому вигляді, як воно сприймається, змінюється і використовується людьми, і світовою політикою.

Головним законом геополітики є затвердження фундамен­тального дуалізму, віддзеркаленого у географічному устроєві планети і в історичній типології цивілізацій. Цей дуалізм відбивається у протиставленні телурократії (сухопутної могут­ності) й таласократії (морської могутності). Вся історія людських суспільств розглядається як така, що складається з двох стихій — "сухопутної'" й "водної".

За стародавніх часів зона телурократії стійко ототожнюва­лася з внутрішньоконтинентальними просторами Північно-Східної Євразії (у загальних рисах це територія колишньої Царської Росії). Таласократія дедалі ясніше визначалася берего­вими зонами євразійського материка.

Ця геополітична картина співвідношення таласократії і те­лурократії' остаточно формується у період становлення Великої Британії' як могутньої морської держави — у ХГУ-ХІХ ст. Епоха великих географічних відкриттів, яка почалася з кінця XV ст., зумовила остаточне становлення таласократії як самостійного планетарного утворення, що відірвалось від Євразії' й її берегів і

повністю сконцентрувалося в англосаксонському світі (Британія, Америка) й колоніях.

Позиційна боротьба Великої Британії' з континентальними державами - Австро-У горською імперією, -Німеччиною й Росією - була геопо-уітичним змістом протистояння ХУІІІ-ХІХ ст. й першої половини XX ст., а з середини цього століття головним оплотом таласократії стали Сполучені Штати Америки. У "холодній війні" споконвічний геополітичний дуалізм досяг максимальних пропорції"!, таласократія ототожнювалась із США, а телурократія із СРСР.

Закони геополітики є надзвичайно зручними для аналізу світової політики, історії' дипломатії й стратегічного планування.

Отже, геополітика є наукою, за допомогою якої владні структури визначають, що належить враховувати під час ухва­лення глобальних (доленосних) рішень для своїх народів: укла­данні союзів, початку війни, здійсненні реформ, структурної перебудови суспі\ьства, запровадженні масштабних еко­номічних і політичних санкцій.

Звичайно, геополітпчні конструкції не дають однозначної відповіді на всі питання політичних і міжнародних подій, але можуть і повинні використовуватись як виразні орієнтири.