2. Глобальні релігійні системи. Геополітика світових релігій

Релігійний процес, при всій зовнішній інерщйносп, відрізняється певним динамізмом, який проявляється в постійних структурних змінах та відбивається в формах просторової ор­ганізації.

До світових релігій слід віднести буддизм, християнство та іслам. Згадані реліпі охоплюють майже 3/4 людства й є

найбільшими не тільки за чисельністю, але й за ареалом поши­рення

Найбільше прихильників у світі має християнство, якого дотримуються понад чверть населення землі, з них 3/5 католи­ки, 1 /4 протестанти та 1 /б правос \авні

^Християнський світ охоплює країни Європи, Північно-Східної Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії, Аф­рики на південь від Сахари

Буддизм сповідує 10% зем^уян Він поширений у Східній, Південно-Східній і часіково Південній Ази, обіймаючи густо за­селену територію

Мусульманський світ займає територію Центральної та Південно-Західної Ази, Північної Африки Більше двох третин мусульман (69%), тобто приблизно 840 млн, мешкає в Ази, в Африці їх нараховується 6ь\я 350 млн (29%), в Європі - біля 18 мли (1,5%) і приблизно 6 млн в Америці та Океани (0,5%)

Сучасна георе \іпйна ситуація у світі відбиває взаємодію г\о6альних і регіональних територіальних реигійних систем у межах ойкумени Глобальні релігійні системи утворюють три світові реш-и Кожна з них — самодостатня ідеологічна система, що розвивається за внутрішньою логікою, чітко структурована територіальне, організаційно-управлінські, має досить чітку ієрархію елементів

3. Регіональні територіальні релігійні системи

У межах глобальних територіальних релігійних систем виділяються регіональні Вони визначаються в межах частин світу, утворюючи релігійні зони - континуальні форми територіальної ор­ганізації релігійного життя послідовників певної регіональної релігії, які но­сить надеттчний характер й охоплюють значну територію континенту.

В християнстві до них належить католицизм, протестантизм, праеослав 'я

Католицизм переважає в Латинській Америці, де сконцен­тровано більше половини католиків світу, понад третини като-\иків припадає на Європу й по 1/10 - на Азію та Африку.

Протестантизм переважає в Північній Америці, на яку при­падає 2/5 загальної кількості протестантів світу В Австралії про­тестанти становлять 2/3 населення, в Європі - 1 /З, концентрую­чись переважно на півночі.

Православ'я поширене серед народів Південно-Східної та Східної Європи, в країнах СНД та Північно-Східної Африки (Єгипет, Ефіопія)

У рамках ісламу шиїзм — 10% мусульман, поширений в Ірані, Іраку, на півдні Аравійського півострова.

Сучасна карта релігій є результатом сукупного впливу на релігійний процес двох середовищ, які умовно можна назвати ідеологічним та етнокультурним. Етнокультурне середовище є ре­зультатом взаємодії' населення з територією, й' природними умо­вами.

Релігійний фактор в міжнародних відносинах проявляє себе досить неоднорідно в різних частинах земноі кулі, хоча при­сутній усюди. Це безпосередньо залежить від схеми поширення релігій (особливо світових) . Історично склалося, що цей про­цес набув ознак закономірного явища, що відобразилося на су­часній географічній мапі релігій світу.

Сучасній науці властивий поділ світу на релігійні макрорайони. Виділяють всього 20 таких макрорайонів. Для комплексного підходу до поставленої проблеми необхідно визначити характер міжконфесійних відносин в їх межах.

У деяких частинах світу, наприклад у Америці, релігійна си­туація виявляється порівняно нескладною. Там існує три релігійні макрорегіони — Північний, Вест-Індійський та Латиноамериканський -які відокремлені один від одного як політичне, так і географічне. Кордони цих регіонів не розділяють собою території оудь-яких держав. Це пояснюється тим, що історичний розвиток конфесій усередині країн проходив переважно природним ненасильниць­ким шляхом, якщо не брати до уваги діяльність місіонерів у віддалені часи. Окрім того, макрорегіони відділяються (за винят­ком мексикансько-американського кордону та территорії Сури-наму та Гайани) ще й природними об'єктами, переважно морем.

Це великою мірою виключає можливість виникнення при­кордонних етно-релігійних конфліктів.

Немає підстав для іх виникнення і у Австралійсько-Океанійському макрорегіоні. Своєрідна структура міжконфесійних відносин з домінуванням християнських вірувань робить цей регіон одним з найспокійніших у плані релігійних конфліктів.

Подальше дослідження релігійної ситуації' у світі приведе до висновку, що, порівняно з вже згаданими макрорегіонами, інші, майже без виключень, являють собою почву для визрівання кри­зових явищ етнорелігійного змісту.

Європа поділяється на шість макрорегіонів - Північний, Західний, Середній, Центральний, Південно-Східний та Східний. Хоча християнство помітно переважає, вона стала ареною ідеологічної (що іїгеол-и переходить у збройну) боротьби між

представниками різних християнських течій. Це може добре проілюструвати тим же північноірландським конфліктом, воро­гуючими сторонами в якому є католики та протестанти. Навіть в Україні знаходимо приклад гострих міжконфесійних протиріч. Адже всім добре відомі напружені стосунки між Українською православною церквою Київського патріархату та Українською православною церквою в юрисдикції Московського патріархату, або між православними церквами та Українською греко-католицькою церквою.

Особливої уваги заслуговують міжрелігійні відносини в Азії та Африці. Тут особ.игво гостро постає проблема конфліктів, яким властивий релігійний фактор. А серед величезної кількості наявних суперечок сучасності до недавнього минулого навряд чи знайдеться хоча 6 декілька, де цей фактор буде повністю відсутній. В основі даної ситуації лежить, насамперед, поліконфесійний характер держав, який у поєднанні зі склад­ною етноліїп-вістичною структурою, збереженням великої кількості традиційних інститутів при невиріїиених серйозних соціально-економічних проблемах, створює можливості для ви­никнення кризових явищ.

Не останнє місце займає і питання історичного розвитку регіону. Зважаючи на колоніальне минуле більшості країн, не останнє місце займають і наслідки імперської демографічної політики. Справа в тому, що центральні власті в основному не зважали на склад населення, і при формуванні територій ко-лонш певні етнічні і релігійні групи були роз'єднані міждержавними кордонами.

У регіональному масштабі існує група внутрішніх факторів, які створюють потенційну можливість конфлікту. Такими мо­жуть стати нерівність у соціально-економічному розвитку пред­ставників окремих конфесій, невирішеність економічних про­блем. До складу внутрішніх передумов виникнення конфліїсгів відноситься також і положення релігійних груп в політичній системі і органах державної влади, а також культивована владою нерівність у відношенні представників окремих конфесій, їх дис­кримінація в системі державного управління або визнання їх пріоритету в ній, так само, як в армії, поліції, службі держбезпе­ки, представників якогось одного етносу або реліїійної групи.

У конфесійне неоднорідних державах конфлікт може бути спровокований спробою уряду проголосити одну з релігій офщійною, що сприймається представниками інших релігій, напрямків або сект як порушення їх політичних прав. Конфлікт

може бути викликаний і політичним конфесіоналізмом (голова держави має відноситись до певної конфесії), особливо в полірелігійному, поліетнічному державному утворенні.

Існують і зовнішні фактори, здатні дестабілізувати політичну ситуацію в окремих країнах і поза ними, створити ат­мосферу невпевненості, небезпеки і навіть викликати тривалу збройну конфронтацію усередині країни та на міждержавному рівні. Таким фактором, наприклад, може стати економічна, військова, ідеологічна або політична підтримка опозиційного релігійного руху ззовні. Цей фактор грає особливу роль у тих випадках, коли на території двох або трьох держав проживають прихильники однієї релігії. Прикладом до цього може бути ситу­ація в Індії. Так, сепаратистський рух у індійському штаті Джам-му і Кашмір, учасники якого вимагають возз'єднання зі своїми одновірцями у Пакистані, спровокував затяжний внутрішній конфлікт, створив напруженість у індо-пакистанських відносинах.

Фактором, який здатен призвести до ескалації військового конфлікту, може стати і надання сусідніми державами територій д;\л опорних баз релігійне забарвлених рухів та організацій. Не­гативно відображається на безпеці країн та регіонів втручання одних держав у справи інших під приводом боротьби з пору­шеннями (реальними або вигаданими) прав одновірців, захисту їх інтересів. Показовою в цьому відношенні є політика Ісламської Республіки Іран у недалекому минулому по відношенню до сусідніх країн.

У системі міжнародних відносин церква нерідко виступає їх суб'єктом. В цьому плані стає очевидною ідеологічна підтримка конкретною конфесією позиції своєї держави. Це, мабуть, одна з головних її функцій у міждержавних та міжрелігійних відносинах. У звязку з цим необхідно зазначити, що сучасні конфесії відіграють важливу роль у розгортанні міжнародних конфліктів, а інколи їх позиція може бути визначальною.

Особливим фактором у регулюванні міжконфесійної ситу­ації у будь-якому регіоні є власне діяльність церкви як соціально-політичного інституту. Відокремившись від держави, церква мо­же виступати як самостійна і досить могутня політична сила в суспільстві. Церква використовує найуніверсальніший засіб ідеологічного тиску — віру. Завдяки цьому церква нерідко грає провідну роль у розвитку конфліктних ситуацій, по можливості звертаючи їх у те або інше, відповідно до потреби, русло.

На противагу численним релігійним конфліктам необхідно згадати сучасний релігійний рух за мир. Провідне місце в релігійному русі за мир відіграє християнство та буддизм.

В рамках протест анських конфесій рух за мир став більші ма­совим, носить міжнародний характер. Сучасні протестантські церкви виступають не лише частиною загальнохристиянського або загальнорелігійного руху, а й у союзі зі світськими миро­любними силами. При вирішенні практичних питань протес­тантські релігійні об єднання нерідко використовують світські наукові розробки і загальновживані у миротворчому русі форми роботи. Набув значного розвитку і католицький /ух за мир, хоча в діях католицьких діячів часто простежується деякі особливості, пов'язані з колишнім пануванням цієї ре.игії в світі, бо позиції католицизму останнім часом занепадають, в основному через посилення інших християнських конфесій. Православний рух за мир традиційно виражається в двох формах: спільній суспільно-корисній діяльності та спільній боротьбі віруючих та невіруючих за збереження миру. Щодо ісламу, то проти будь-якого терору і насилля всіляко виступають мусульманські ре­формісти — це є ісламський рух за мир.