7. Види міждержавних відносин

Міжнародні відносини — насамперед відносини політичні, головною ланкою яких є взаємодії між державами.

Інколи в якості самостійної системи розглядають види міждержавних відносин — економічну", політичну, військово-стратегічну та інші системи.

Відносини є ключовою категорією дослідження структури системи. Будь-які відносини не можуть бути зрозумілими поза елементами системи, тому що вони формуються та розвива­ються між ними.

Види відносин утворюють різні підсистеми, які входять в систему міждержавних відносин з притаманними їй структура­ми, функціями, процесами розвитку. Ці підсистеми постійно взаємодіють між собою.

Виокремлюють такі види міжнародних відносин:

На основі сфер суспільного життя і змісту відносин — економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні.

На основі взаємодіючих суб'єктів — міждержавні, міжпартійні відносини, відносини між організаціями.

На основі геополітичного критерію — глобальні (загальнопла-нетарні), регіональні та локальні відносини.

На основі ступеню розвитку та інтенсивності — високий рівень розвитку, середній рівень, низький рівень відносин.

З точки зору напруженості — стабільні та нестабільні;

відносини суперництва, ворожнечі, конфлікту, війни.

Політичні відносини утворюють найважливішу підсистему системи міждержавних відносин з власною струк­турою, функціями, процесом розвитку. Одна з найголовніших функцій цієї підсистеми полягає в синтезі, детермінації, відбиванні всіх інших видів відносин, які також виступають в якості самостійних підсистем в системі міждержавних відносин.

8. Глобальна система та регіональні підсистеми міжнародних відносин

Системи існують у просторі і в часі. В залежності від про­сторово-географічних характеристик виокремлюють загаль-нопланетарну міжнародну систему, регіональні підсистеми-компоненти, субрегіональні підсистеми.

До кінця другої світової війни не існувало міжнародної

системи, яка охоплювала 6 усю планету. Планетарна міжнародна система характеризувалась наявністю двох головних конфліктних ліній або вісей, що поділяли Схід та Захід під час "холодної війни" (ідеологічне, політичне, військово-стратегічне протиборство), а з іншого боку Північ та Південь (економічно розвинуті та відсталі країни).

Регіональні підсистеми — це сукупність специфічних взаємодій, в основі яких лежить спільна географічна прина­лежність.

Виокремлюються не тільки регіональні, але й групові та двосторонні аспекти взаємодії держав як структурні рівні міждержавної системи.

9. Підходи до дослідження міжнародних систем

Системи існують у часовому вимірі. В основі традиційно-історичного підходу лежить використання поняття міжнародна система для визначення етапу у розвитку міжнародних відносин в той чи інший історичний період в тому чи іншому

регіоні.

Історико-соціологічний підхід дає можливість виявити ту долю соціального детермінізму, яка має місце в функціонуванні міжнародних відносин. Відкидаються спроби конструювання

абстрактних моделей.

Еврістичний підхід передбачає конструювання абстрактних теоретичних моделей, грунтуючись на загальній теорії систем. Політичний реалізм став основою таких широко відомих понять, як біполярна система, мультиполярна система (якщо в біполярній сис­темі порівнюваної з наддержавами могутності досягають інші держави), рівноважна (система балансу сил), коли декілька круп­них держав досягають приблизно однакового впливу на хід подій, імперська міжнародна система (домінує єдина наддержава, що далеко випереджає інші своєю сукупною потужністю). М.Каплан конструює абстрактні теоретичні моделі на основі змінних ознак, притаманних будь-якій системі, зокрема її ос­новним правилам, правилам трансформації системи (законам її зміни), правилам класифікації акторів.

Емпіричний підхід спирається на реально існуючі в прак­тиці міждержавних відносин взаємодії в межах географічних регіонів. МЇжнародно-політична ситуація у певному регіоні по­яснюється специфікою системних зв'язків, які там склалися.

Змішаний підхід передбачає виокремлення історичних сис­

тем та їхній аналіз за допомогою таких концептуальних за­собів, як ідеологія, еліта, мотивація, з метою виявлення чин­ників стабільності та нестабільності, які описують відносини між акторами, поведінка яких залежить не стільки від індивідуальної волі та цілей, скільки від характеру системи.