2. Війна та мир - засоби ствердження, збереження та перерозподілу влади у сфері міжнародно-політичних відносин

Наявні різноманітні підходи до визначення війни доцільно класифікувати за наступними критеріями

Емпіричні визначення задля відділення війни від інших фор”¹ насильницьких дій, а саме, спонтанних, неорганізованих завор^ шень, терористичних акпв, масових вбивств, військових перево' ротів, захоплень територій тощо, в літературі використовуютьсі найрізноманітніші кількісні та якісні характеристики До науковий

да використовують якісні параметри належать С Тюшневич, що ви­значає війну як стан суспільства "Війна призводить до якісної зміни стану суспільства Бапто державних інститутів починають викону­вати специфічні функції, породжені війною Все життя й весь по­бут суспільства, економіка перебудовуються для забезпечення пе­ремоги над ворогом Посилюється централізація влади, концентрація матеріальних та духовних сил країни При збройному конфлікті переслідуються обмеженій!!, ніж у вшга, політичні цій, що не потребують кардинальної перебудови всього державного організму на військовий \ад, суспільство не переходить у спе­цифічний стан війни " Американський вчений А Саиджер пише: "У війнах беруть участь відносно організованіші групи іюдей, частіше

ЇІ Г ТУ \ (і" '~ " 1

держави І Кенде вважає що війна є зороиним конфліктом за уча­стю двох або більше військових угруповань, принаймні з однієї сторони це мають бути регу \ярні урядові збройні сили Обидві сторони діють планомірно та централізовано, незалежно від того на території однієї чи кількох держав відбуваються воєнні дії'." Вирішальним згідно цієї дефініції є участі державного насилля. Окрім цього, ця дефініція охоплює різноманітні типи війни

Другий напрямок емпіричного підходу грунтується на опе­руванні такими кі\ькісними параметрами, як строк дії, кількість загиблих, найменша ве\ичина кількісною складу військових формувань, що беруть участь в збройному конфуїкті, або ж за визначенням рівня інтенсивності за часткою збройних сил, що беруть участь в конф мкті, за кількісно втрат

Серед юридична зорієнтованих визначень типовою є дефініція КТайта Він визначає війну як "правовий стан, що дозволяє двом аоо більше військовим групам вирішувати конфлікт збройним шляхом" Тобто війна розг \ядається як одна з форм конфлікту 'чіж групами (сощо логічний аспект), як екстремальний випадок поведінки груп (психологічний аспект), використання насилля (військовий аспект), а також, як одна з правових ситуацій, а саме, в "чи припускається високій ступінь правової рівнос-п сторін. Практичне застосування норм права дає надію, що людство може оути врятоване від "бічу війни" Трагізм коріниться в історичній Діалектиці досі війна буває потрібною для лептимізаци — аби пе-ремогти протидіючі нелептимні структури

Юридичне термін "війна" використовується при збройних "УПїчках між двома або кількома незалежними, суверенними дер-^ами У цьому значенні терміном "війна" оперує Гаазька кон-еащя 1907 року. Женевський протокол про заборону викори-"^ВД на війні отруйних або інших подібних газів та

бактеріологічних засобів. Женевська конвенція 1949 року

Політико функціональний підхід до визначення категорії війни за своїм теоретичним значенням беззаперечно є найбільш важ ливим Започаткований К-Клаузевіцеи, він і до сьогодні залишається актуальним "Всі знають, звичайно, що війна викликається шдіе політичними відносинами між урядами і народами, однак, зазвичай, уяв \яють собі справу таким чином, що ніби з початком війни щ відносини припиняються і настає зовсім інший стан, що підлягає тільки своїм особливим законам" К Клаузевщ напо \ягає на тому, що війна є не що інше, як продовження політичних відносин іншими засобами, "яку б форму не мали засоби, якими вони кори стуїоться, головні \інц, за якими розвиваються пов'язані з ними поли, накрес\ені помтикою, впливають на війну аж до миру" Для К Клаузевща війна є продовженням по \ітики, але аж ніяк не метою Війна є свідомо вибраний і необхідний засіб політики для ради­кального вирішення ц цілей Він пише "Війна виходить в суспільного становища держав і їх взаємовідносин, тільки вона зне-зумовмоється ними, вона обмежується і вмирає Однак все це не стосується справжньої суп війни, а походить зовні Оскільки ми маємо справ\ з реальністю, а не з абстрактним поняттям, політичну ціль не можливо розг\ядати абстрактно, саму по собі, вона знахо­диться у залежності від взаємовідносин обох держав Одна й та сама по шмчна ціль може по різному діяти на різні народи або на один 1 той самий народ у різні епохи"

Війна в уюдськом) суспільстві, відзначає К Клаузевщ, це війна цілих народів, притому народів цивілізованих, й причини її знаходяться у сфері помтики Якби війна 6у\а абсолютним, нічим необмеженим проявом насильства, то від моменту власного початку вона просто посіла б місце помтики } суспільних відносинах, як явище повністю від помтики незалежне Війни витіснили б по мтику й згідно зі своїми законами, не підкорялись би щобудь-якому керівництву

Політична мета є не єдиною визначальною силою дослідникам війни с\ід зважати й на природу засобів, які вона ви­користовує, й у відповідності з цим, змінюється Та все ж політика на війну вп\иває постійно — наскільки це дозволяють обставини, породжені війною Підсумовуючи, К Клаузевщ однією фразою представляє суть своєї концепції "Відтак ми бачимо, що війна є не тільки політичний акт, але й справжнє знаряддя політики, про­довження політичних відносин, проведення їх іншими засобами'

Сучасна війна залишається організованою військовою дією одних політичних суб'єктів проти інших для досягнення

політичних цілей Засоби військових дій змінюються, питома ва­га збройної боротьби може суттєво змінюватись, проте усе це залишається ознаками, що відрізняють війну від миру, невоєнних форм боротьби, притаманних мирним відносинам.

Таким чином, го\овною специфічною ознакою війни є до­сягнення й цілей організованими діями збройних сил. Використан­ня для цього способів та засобів економічної, соціально-політичної, науково технічної та духовної боротьби може знаходитись у різною співвідношенні до збройної боротьби, дій збройних сил.

Сенс іерміщ "мир зазнав суттєвих змін внаслідок розвитку військової справи Передусім, після двох світових війн та з огляду на можливі нас мдки використання ядерної зброї, мир та зуси.^уя щодо його досягнення набувають дедалі більшої суспільної та політичної ваги

Це викликало збільшення інтересу до умов виникнення, роз­витку, вп \ив\ війни, конфліктів та миру в політологи (й у її скла­довій - науці про міжнародні відносини). Виник особливий на­прямок дос иджсння ш\яхів досягнення миру.

Піс \я того як мир став основною метою та цінністю науко­вої діяльності, старі дискусії про незаангажованість, деідео \опзацію по \іто \огії розпалилися з новою силою. Мир виступає в цп\ дискусіях або як ідеологія для збереження існуючої системи міжніродних відносин або як ідеологія її зміни, при цьо­му зміст поняпя "мир" стає дещо різним.

Останнім часом досить поширеним є розподіл миру на позитивний" її "не ативний". їїоган Га/ітунг, спираючись на відмінність персонального, прямого, та структурного, непрямого насильства, розкрив не тільки подвійний аспект насильства, але й подвійний аспект мир) "Якщо ми розглядаємо мир як відсутність насильства, то розширення поняття насильства веде до розши­рення поняття мир мир визначається як відсутність персонального та структурного наси ціства. Ми позначаємо ці поняття як пози­тивний та негативний мир". Ідея миру розглядається як відсутність оудь яких форм наси \ля шляхом встановлення соціальної спра­ведливості на планеті, створення необхідних умов для реалізації Ауховних потреб особистості. "Вищі людські цінності можуть ре-^ал^зовуватися за усунення усіх видів прямого й непрямого насиль­на" Отже, мир тоді є відсутністю ворожості або насильства.

Негативний мир (ТЛенц, Дж.Сінгер, Б.Броунді) - це підхід, "аправлений на мінімізацію, скорочення, подолання насильства у °нфлисп Концепція негативного миру базується на чітко вира-^их потенційних суб'єктно-об'єктних відносинах. В політиці

безпеки ці відносини відбиваються v принципі колективної обо­рони — гаранти того, що союз, направлений проти ймовірного ворога за допомогою політики залякування, утримає його від ви­користання збройних засобів

Позитивний мир має сприйматись як необхідний додаток до негативного миру Там, де негативний мир прагне ліквідувати всі інструменти й варіанти насилля, позитивний мир прагне створи­ти таку політику, механізми й структури, які б не лише містили здатність і волю до знекористання насильством, але й створюва­ні б такі поєднання інтересів, або такі принципи гармонізації інтересів, за яких конф мкти не виникали б, або вирішувалися 6 на ранній стадії

Отже, мир між державами є характеристикою взаємодії, яка базується на політико-владних відносинах і направ \ена на участь у здійсненні влади, засіб, котрий охоплює весь спектр форм не-збройного примусу, а також форм, що безпосередньо від нього походять, стан, якому властива суперечливість, що не виключає спирання на військову силу, або стратегію залякування, процес, у ході якого учасники збільшують або зменшують свої потенційні можливості у здійсненні влади, в стриктурному плат — констатація і при необхідності підкріплення змін структури, що відбу\ась, не абсомотнпй стан, а сган за якого характерні протиріччя і конфлікти, регулювання міжнародних відносин

Війна як засіб по мтики бу \а здатна здійснити поставлену пе­ред нею задачу, а саме сприяти завоюванню і утриманню в \ади

Нечіткість кордонів війни і миру як двох феноменів стало ос­новою виокремлення двох напрямків дослідження феномену війни та миру Перший напрямок був започаткований К Клаузевщем, який зробив акцент на інститушйному характері війни, розгля­даючи й, як політичне вмотивований засіб для реалізації держав­них інтересів Другий підхід, починаючи з Гегеля, робить наголос на екзістенщйному характері війни (О.Шпенглер, Е.Юнглер, ЮШмідт). Саме під цим ракурсом мир розглядається лише як продовження війни іншими засобами.

Стародавній світ, Середньовіччя, Новий час вважали війну ос­новним атрибутом конфліктних відносин між людьми, як "акт на­сильства аби примусити противника виконати свою волю"-К.Клаузевщ формулює класично-інструментарний погляд: "Війна е протиборством. Якщо ми хочемо розглядати розмаїття сутичок, з яких складається війна, уявити як єдине ціле, то найкраще зважити на обидві сторони. Кожний прагне шляхом фізичного насильства примусити іншого виконати його волю; наступна мета підкорити

противника і тим самим зробити його нездатним до подальшого опору • Насильство, передусім фізичне (хоча й моральне не поза поняттям держави й права), є засобом нав'язування супротігвнпку власної волі Щоби досягти цієї мети ми маємо зробити противни­ка беззахисним, це й є мета військових дій" 3 часу виникнення ве­ликих суспільних організацій, коли війна набула завершеного ха­рактеру, а саме, коли сформувалися перші великі цивілізації, вона виступає як спроба держав, державних утворень або ж великих суспільних груп реалізувати свої владно-подітичні, економічні або світоглядні цілі за допомогою збройного насильства

В ході ево \юіш поняття війни воно звузилося до наси \ь-ницького про гиборства 3 виникнення суверенних територіальних держав й, як наслідок, міжнародної системи держав у ХУИ ст, на­сильницьке протиборство визначається як війна, ко \и'

- задіяно частини збройних сил або інші урядові частини принаймні з одного боку,

- діяльність цих груп має організований характер,

- ця діяльність складається не з випадкових, спонтанних протиборств, а має централізоване стратегічне та сплановане управління

У період Нового часу основним в розумінні війни було те, шо сторони у війні є рівними, а ворожість по відношенню до інших с проявом їхньої індивідуальності Таким чином війна є міжнародно-правовим станом, який дозволяє двом або більше сторонам розв'язувати конф мкт за допомогою збройного насильства, за вик-моченням повстань, переворотів та інших форм насильницьких зіткнень Таке розуміння війни не охоплювало визвольну війну, громадянську війну та акти насильства. Через те, що в практиці держав не було чіткого розмежування війни та інших насильниць­ких дій (збройна інтервенція, військові репресалії, блокада), трива- ' лий час поняття війни в міжнародному праві залишалось дис­кусійним Лише Женевська уода від 12 грудня 1932 р замінила попередній вираз "війна" на чіткіше "використання збройного на­сильства" Статут Організації Об'єднаних Націй продовжив цю тенденцію, заборонивши використання сили або погрозу силою, надаючи право ц використання лише з санкції Ради Безпеки або як акт індивідуальної або колективної самооборони

З розробкою зброї масового знищення знову постає питання "ро інструментарій війни Вченню К.Клаузевща про раціональність війни як засобу політики можна заперечити, що в епоху ядерного протистояння, коли мова йде про взаємне зни-Щення, війна не може бути засобом політики Війна стає

іррацюнальніпюю' "атомна бомба змінила характер втни, вц збройної сутички до породженої цодьми природної катастрофи".