5. Значення Ялтинсько-потсдамської міжнародної системи

Ялтинсько-потсдамська система, побудована на сформова­ному після другої світової війни балансові си\ і ітересів у світі, пройшла саму тверду, усебічну перевірку на міцність у період "холодної війни" і цілком й витримала

Одним з юловних архітекторів Ялтинсько-Погсдамської системи був Радянський Союз, який вийшов переможцем із дру­гої світової війни, незважаючи на величезні людські й коло­сальні економічні втрати Настільки міцними, по суп -унікальними - міжнародними позиціями, які закріпив за собою СРСР піс-ія закінчення другої світової війни, ніколи не во \оділа Російська імперія, навіть у свої найкращі - "золоті" - часи (роки правління Петра І, Катерини II й період після перемоги над На­полеоном) СРСР, нарівні зі США, став сприйматися у світі як "наддержава", яка багато в чому визначала хід міжнародного розвитку.

Сам же повоєнний світ по своїй суті став “біполярним”, причому обидва полюси сили стримували один одного від не­продуманих й ризикованих ходів, що забезпечувало необхідну стабільність системи міжнародних відносин

При всій своїй суперечливості і постійній напруженості відносин двох конфронтуючих блоків Ялтинсько-потсдамська система забезпечувала проте мінімізацію традиційних європейських протиріч

Перші тріщини в Я утпнсько-Потсдамському світоустрої з'явишся в середині 1980-х років, коли під гаслом "нового мис­лення" почався кардинальний перегляд основ радянської зовнішньої політики Поступово ці тріщини стали приймати усе більш загрозливий вид, став\ячи під погрозу міцність усієї післявоєнної системи

Результатом початку демонтажу Я\тинсько-Потсдамськоі системи стало прагнення західних і східних земе \ь Німеччини до об'єднання Створенню прецеденту ліквідації одного з несу­чих елементів Ялтинсько-Потсдамської системи не змог\а за­побігти навіть протидія цьому проекту з боку Великої Британц, "стратегічне партнерство" якої зі Сполученими Штатами Аме­рики також бу\о одним з найважливіших е\ементів післявоєнного балансу си \ у Європі Об'єднання Німеччини, яке планувалося як \окальний акт, стало наразі "спусковим гачком" для запуску цілої сери процесів, що призве \и у пода\ьшому до корінної зміни балансу си \ у європейській по ш-ищ

Серед таких процесів — тенденція нового оформлення німецької зони впливу в Європі Про готовність увійти до німецької зони вп \иву заявили навіть країни Прибалтики, що неофіційно продовжують на Заході розглядатися як зона безпе­речного впливу Роси Після 45 років піс уявоєнного розвитку Європи слова "німецький блок держав", "зона вплив) Німеччини" навіть у самої ФРН у більшості випадків сприйма­ються з іронією

Зі скасуванням Оріанізащі Варшавського Договору (ОВД) Радянський Союз втратив сформовану піс.уя війни систему со­юзницьких відносин із сусідніми східно- і централь­ноєвропейськими державами Варшавський договір розпався практично одразу ж піс \я об'єднання Німеччини. Колишні со­юзники СРСР слідом за розірванням союзу зі східним сусідом заявили про свою готовність вступити в майбутньому в загаль­ноєвропейські міждержавні структури, у тому чис-\і в НАТО.

Потім розпався і сам СРСР. Відбулося самознищення одно­го з двох світових "центрів сили", у результаті чого "біполярна" 'модель у колишньому розумінні перестала існувати.

Розділ 6. Сучасна міжнародна система.

1. Світовий і міжнародний порядок

Вищим, глобальним рівнем структурної організації міжнародних відносин є світова система міжнародних відносин, або "світовий порядок"

З точки зору німецького дос-ихника ЇСЯсперса, світовий по­рядок - це "сприйнятий усіма устрій, що виник внаслідок відмови кожного від абсолютного суверенітету" Це "правовий устрій світу через політичну форму" Американський вчений СТоффліан пише, що світовий порядок неможливий без ство­рення ефективних процедур міжнародного співробітництва, ям передбачають особливий міжнародний порядок, що відповідає загальним основним цілям і цінностям усіх держав та їх грома­дян Отже, йдеться про відмінності між правами держав і права­ми людини

Український автор СШерггн вважає, що у понятійно-змістовному відношенні світовий порядок - це такий устрій світу, який має забезпечити основні потреби держав-націй, регіональних асоціацій, а також усіх інших легітимних міжнародних організацій та інститутів, які здатні створювати і підтримувати умови їх існування і розвитку Відмінність поміж поняттями "міжнародний порядок" і "світовий порядок" полягає у тому, що перше відбиває потребу держав у забезпеченні їх су­веренітету, а змістом другого є базові потреби людства

Як пише Н.Ренгер, світовий порядок втілює моделі людської діяльності, які забезпечують головні цілі суспільного життя люд­ства загалом, міжнародний порядок - втілює моделі поведінки, пов'язані з реалізацією головних завдань співтовариства держав, або міжнародного співтовариства.

Американський дослідник Л.Міліер зазначає, що головною оз­накою порядку є присутність у світовій системі деякого ґрунтовного принципу, яким свідомо або стихійно керувалися б держави. На відміну від нього, більшість авторів схиляється до бачення порядку як втілення розумно-обмежувального початку у зовнішній політиці держав та їхніх взаємовідносинах, пов'язуючи з функцією такого оОмеження зміцнення стабільності світової системи

Р.Купер запропонував декілька можливих інтерпретацій міжнародного порядку по-перше, таким може вважатися перева­жаючий тип зовнішньополітичної поведінки держав, незалежно від того, чи с\ужііть він впорядкуванню, чи дезорганізації систе ми, по-друге, порядок може означати певну форму стабільності й цілісності системи, по-третє, порядок можна розуміти як правила, які управляють системою й підтримують ц у стані стабільності

2. Проекти майбутнього світоустрою

В світовій науці про міжнародні відносини відсутня єдність відносно сучасної системи міжнародних відносин В сучасній науково-політичній думці існує декілька проектів майбутнього світоустрою

Одна група досцдників сходиться на тому, що СШ.А зл/іи шатия єдиною наддержавою і таким чином відбувається формування монополярного світового порядку на чо vi із Сполученими Шта тами До цієї гр}пи досцдннків можна віднесги 3 Ьжезинського, який вважає, що XXI стомття, як і XX ст, буде "американським століттям", в яком)⁷ "співтовариство розвинених країн буде під ідейним і поетичним контролем США, а Сполучені Штати Америки будуть першою й єдиною світовою наддержавою Йо­го характеристика сучасного етапу розвитку системи міжнародних відносин міститься вже в назві книги "Поза кон тролем Г іобальне без \аддя напередодні XXI століття"

Прибічник школи балансу сил ГКіссгнджер стверджує, и/о но вий світовий порядок все більше буде нагадувати європейську політику XIX століття Але система рівноваги сил буде працювати вже не в європейському, а у глобальному масштабі Окрім того, зазнало еволюції саме поняття "мщі" держави в тому плані, що еко­номічні та інші компоненти суттєво впливають на баланс сил

На думку професора /\ж.Ная, розстановка сил у світовій політиці у постбіпо уярний період нагадує "тришаровий пиріг" верхній, військовий шар в основному однополярний, бо немає мпіих держав, рівних Сполученим Штатам щодо військової мо-^утнос-п. Середній, економічний шар триполюсний - СІ ПА, Західна ^-ьропа та Японія Нижній шар транснаціональної взаємозалежності ^характеризується дифузією сили, тобто це означає, що застосу­вання чи погроза застосування сили перейшли з глобального на регіональний, субрепональний та національно-державний рівні.

З точки зору С.Хантінгтона, на протязі останнього деся-^^^іття світова політика зазнала фундаментальних змін По-^ріііе, вона переважно зосередилася вздовж кордонів культур та

цивілізацій По друге, світова політика завжди зводилася до сили та бо ротьби за сфери впливу, і сьогодні міжнародні відносини змінюються по цим параметрам Нарешті, глоба.іьна структура сили в період "холодної війни" була головним чином біполярна, зараз вона є зовсім іншою

Характеризуючи сучасну структуру міжнародної системи, С Хантінгтон погоджується, що зараз існує єдина наддержава В той же час це, з його точки зору, зовсім не означає, що світ став однополюсним Однополюсна система могла 6 існувати за наяв­ності однієї наддержави, багатьох слабких держав та відсутності впливових великих держав Жодна комбінація слабких держав не здатна була б завадити їй у цьому До такої моделі протягом кількох столігь наближався класичний світ римської доби Біполярна система (на зразок періоду "холодної війни") скла­дається з двох наддержав, відносини між якими є визначальними для міжнародної політики Кожна наддержава домінує у коаліції союзних держав і змагається з іншою за вплив серед несоюзних країн Багатополюсна система складається з кількох ве\иких, при­близно рівних за силою держав, котрі співпрацюють і конкуру­ють одна з одною, утворюючі різні альянси (європейський кон­церт націй) В кожній з названих систем наймогутніші й учасники зацікавлені у збереженні системи

Сучасна міжнародна система не відповідає жодній з названих моделей С Хантінгтон характеризує й як "дивний гібрид, одно-багатополюсну систему з однією наддержавою та кількома великими дер­жавами"

На першому рівні знаходяться Сполучені Штати - єдина над­держава, що має беззаперечну перевагу в усіх складниках впливу (економічному, військовому, дипломатичному, ідеологічному, технологічному та культурному)

На другому рівні знаходяться ве \икі держави, що переважа­ють своїх сусідів по регіону, але неспроможні посилити свій вплив у глобальному масштабі - німецько-французький кон­домініум у Європі, Росія в Єврази, Китай та Японія (потенційно) у Східній Ази, Індія в Південній Ази, Іран у Південно-Західній Ази, Бразилія в Латинській Америці, ПАР та Нігерія в Африці.

На третьому рівні знаходяться другорядні регіональні держа­ви, чиї інтереси часто суперечать великим державам. До них на­лежать Велика Британія (відносно німецько-французької комбінаті), Україна (відносно Роси), Японія (відносно Китаю), Південна Корея (відносно Японії), Пакистан (відносно Індії), Са­удівська Аравія (відносно Ірану) та Аргентина (відносно Вразили).

В названій системі майже кожен з ц учасників зацікавлений у ц зміні США віддали 6 переваг}' однополярнш системі, ве \пкі держави обрали б багатопо \ярну Зусилля США створити одно-полярну систему призводять до того, що великі держави докла­дають ще більших з\си\ь, рухаючись в бік багатополярності Таким чином, С Хантінгтон робить висновок, шо "світова політика уЮіиїл.іа від біполярної системи доби "холодної війни", пройшла через од шполюснии момент (кульмінацією його стала війна в Перській затоці) і тепер рухається через 10 20 років одно-багатополюсного періоду до по справжньому багатополюїного XXI століття У багатополюсному світі ве \икі держави неминуче конкуруватимуть, конфліктуватимуть та створюватимуть коаліції } різноманітних поєднаннях Проте v такому світі не буде напруги та конф мктів між наддержавою та ве уикимп регіональними державами, що було визначальною характеристикою одно-багатополюсного світу

Наприкінці 80 х на початку 90-х рр в міжнародних відносинах відбу \ися кардинальні зміни, які дають змогу стверджувати про формування нових системостворюючих закономірностей

Таким чином, нова система міжнародних відносин, яка знаходиться ще у стадії формування, відмінна не лише від системи, яка існувала пісуя другої свпової війни, але й від традиційної Вестфальської системи В ній переплітаються та взаємодіють як традиційні си \и, так і нові фактори та тенденції Розширюється ко \о суб'єь-пв міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки Якщо в період існування Вестфальської системи держави були домінуючими учасниками міжнародних відносин, а світова помтика в основному політикою міждержавною, то в останні роки з'являються нові, багато в чому космополітичні суб'єкти міжнародних відносин відбувається космополгтизацгя світової політики Новий зміст світової політики вимагає нових організаційних форм

Процес формування нової системи міжнародних відносин Ще й досі не завершився На сучасному етапі можна вести мову Аипіе про основні тенденції формування майбутнього світового порядку