2. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин

Нове у співвідношенні інл провідних країн Заходу. До початку війни шість провідних країн Заходу фактично мали статус над­держав. Це — США, Ве \ика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. Франція на той час вже почала втрачати цей статус, що, зокрема, знайшло відображення у дедалі більшій іі залежності від Ве мікої Британії, зокрема й у зовнішній політиці.

Німеччина, Іта-ш та Японія зазнали поразки їхня еко­номіка була зруйнована. Велика Британія й Франція також опи­нилися у досить скрутному становищі, тоді як США підвищи \и рівень промислового виробництва на 47% їхня частка у світовому доробку становила 62°^/о, Великої Британії - 11,7%, а Франції - лише 4%

Зростання ролі СРСР. У воєнному плані СРСР мав на цей час найчисленнішу армію в світі Вона брала участь у визволенні ба­гатьох країн Європи й Ази Радянські війська перебували на їхніх територіях

У політичному плані внаслідок запровадження так званої “ялтинської системи” СРСР здійснював контроль над країнами Східної Європи. Він мав можливість впливати на політичне жит­тя й деяких країн Західної Європи через діяльність іамтешніх комуністичних партій

Зріс його авторитет на міжнародній арені. Якщо у вересні 1938 р. СРСР мав дипломатичні відносини з 25 країнами, у червні 1941 р - з 10, то у 1945 р. - вже з 52 країнами світу.

Формування "біполярної структури" міжнародних відносин. У "біполярній структурі" світ)' провідну роль відігравали дві супер­держави. СРСР, як і США, після перемоги у другій світовій війні стали наймогутнішими на планеті й претендували на утверджен­ня свого впливу у різних її регіонах.

Важливим чинником Ялтинсько-потсдамської системи

'^жнародних відносин стає активна руйнація колоніальної сис­теми.

Крах колоніальних систем, створення нових незалежних держав. Старі колоніальні імперії почали розпадатися, по-перше, внаслідок поразки у війні й утрати колоніальних володінь Італією та Японією. По-друге, це було результатом послаблення ^в ході війни колоніальних імперій Великої Британії, Франції,

Голландії, Бельгії. По-третє, сощально-економічнии та політичний прогрес у колоніях під час війни стимулював

національно-визвольні рухи

Розпад колоніальних імперій розпочався в Ази У 1945 р. незалежність здобули Індонезія та В'єтнам У 1943 р стали неза­лежними Сирія й Ліван, у 1946 р — Йорданія. У 1947 р. Індія й Пакистан дістали статус домініонів, а згодом — повну неза­лежність У 1948 р визволи \ися Цейлон, Бірма, було проголо­шено утворення Північної й Південної Кореї, а також держави Ізраїль на території Палестини

В Африці боротьба за незалежність почалася з півночі, з арабських територій Протягом 1950-х було проголошено неза­лежність Лівії, Марокко, Тунісу, Судану, Гвінеї.

У 1960 р — "році Африки" незалежність здобули 17 країн (Гана, Габон, Бурюяа Фасо, Бенін, Дагомея, Мавританія, Мадага­скар, Малі, Сенегал, Сомалі, Того, ЦАР, Чад, Нігер, Конго, Заїр, Нігерія, Кот-дТвуар У 1962 р внасмдок тривалої збройної бо­ротьби здобув незалежність Алжир

У \9'⁷4 р останньою розпалася Португа \ьська колоніальна імперія У 1989 р бу\а проголошена незалежною державою Намібія. У 1997 р. Гонконг остаточно перейшов до Китаю, а 20 грудня 1999 р невеуичка пор гугальська колонія Макао на східному узбережжі Китаю — була повернена цій країні.

Внаслідок цього політична карта Ази і Африки за повоєнні десятиліття зазнала корінних змін На місці колоній і напівколоній постали незалежні держави

Створення нових засобів ведення втни. У 1945 р США створили ядерну зброю. Радянський Союз вперше здійснив ядерні випро­бовування у 1949 р.. Велика Британія — у 1952 р., Франція — у 1960 р , Китай - у 1965 р У середині 1950-х років США й СРСР активно здійснювали програми виробництва міжконтинен­тальних балістичних ракет, субмарин-ракетоносців

"Холодна вгина" призвела до виникнення цілого ряду регіональних конфліктів, де чітко визначилося протистояння СРСР та США. Вони серйозно ускладнювали міжнародну обстановку.

В Індокитаї з 1946 р. тривала колоніальна війна Франції проти В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У 1954 р. в Женеві були ук­ладені угоди про перемир'я та принципи врегулювання конфлікт)'. В'єтнам, Лаос та Камбоджа визнавалися незалежними державами, у них мали відбутися вільні вибори.

В Кореї у 1950-1953 рр відбувся збройний конфлікт між двома корейськими державами — КНДР та Республікою Корея.

розподіл Кореї у 1948 р відбувся внаслідок протистояння там СРСР та США У 1950 р. президент КНДР Кім Ір Сен за санкцією Й Сталіна зробив спробу об'єднати країну під своєю владою, розпочавши у червні війну проти. Республіки Корея. На початку війни південнокорейські війська зазнали поразки. Проте США за санкцією 00Н направили війська на допомогу Південній Кореї. Китайські “дооровольці” виступили на боці КНДР. Радянський Союз також направив у Північну Корею дві авіадивізи, був готовий у разі необхідності надати Кім Ір Сену ще більшу допомогу. Переконавшись у безперспективності по­дальшої ескалації цього локального конфлікту й небезпеці пере­ростання його в ядерну війну, сторони розпочали мирні перего­вори. 27 липня 1953 р було укладено перемир'я, за яким уздовж 38-ої паралелі, по якій була розділена навпіл Корея, встановлю­валася демілітаризована зона, створювалася комісія з представ ниюв нейтральних держав для спостереження за дотриманням перемир'я.

В Індокитаї США зірвали виконання Женевських угод, а у 1964 р розпочали війну проти Північного В'єтнаму, який був підтриманий Радянським Союзом. Проти війни США у В'єтнамі активно виступила американська та світова гро­мадськість 3 1969 р США розпочали поступове виведення своїх військ У січні 1973 р в Парижі були укладені угоди про припинення війни й відновлення миру

Збройні си\и Північного В'єтнаму активізували воєнні ди, внаслідок яких відбулося приєднання Південного В'єтнаму й у 1976 р. було проголошено Соціалістичну Республіку В'єтнам

На Близькому Сході посилювався конфмкт між Ізраїлем, створеним 15 травня 1948 р., та арабськими країнами, які у 1948-1949 рр., не погодившися з рішенням 00Н про розподіл Пале­стини на арабську та єврейську держави, розпочали проти ос­танньої воєнні дд, але зазнали поразки у цій “палестинській війні”. Виникає так звана "палестинська проблема" - проблема арабського народу Палестини, позбавленого права на самовря­дування.

У жовтні 1956 р. ізраїльські, британські та французькі війська розпочали війну проти Єгипту, який проводив незалеж­ну політику, але також зазнали поразки.

У червні 1967 р., внаслідок третьої арабо-ізраїльської війни, армія Ізраїлю окупувала значну арабську територію - Синайсь-^VИXі півострів (Єгипет), Голанські висоти (Сирія), Західний берег ріки Йордан та сектор Газа (території неутвореної палестинської Держави, що входили до Йорданд та Єгипту).

У відповідь на поразку, Єгипет та Сирія 6 жовтня 1973 р розпочали успішні воєнні дії проти Ізраїлю, але згодом ініціатива знову перейшла до ізраїльських військ

Усі спроби світового співтовариства врегу иовати конфлікт не принесли позитивних результатів через небажання арабських країн та Ізраїлю йти на компроміси, а також через протистояння СРСР та США на Близькому Сході

У 1980-1988 рр на Середньому Сході тривала війна між Іраном та Іраком

У серпні 1990 р іракська армія окупувала й анексувала неза­лежний Кувейт Агресія була рішуче засуджена світовим співтовариством У січні 1991 р війська США та інших країн ан-тиіракської коаліції за санкцією 00Н завда\и удару іракським військам й визволим! Кувейт Ефективне приборкання агресора стало можливим лише в умовах припинення конфронтації між СРСР та США

У 1979 р Радянський Союз розпочав війну проти Аф-іаністану Вона закінчи \ася для нього поразкою й стала однією з причин кризи, що призве \а до розпаду СРСР 15 лютого 1989 р СРСР завершив виведення військ з Афганістану згідно з угодами між СРСР, СИТА, Афганістаном та Пакистаном Проте грома­дянська війна у цій країні не припиняється

До інших серйозних регіональних конф мктів, які дес­табілізували міжнародну обстановку, с ид віднести індо-пакистанський, що переростав у фазу збройної боротьби ) 1964-1965 рр та 1971 р , між Китаєм та Індією, центральноамери­канський конфлікт, камбоджійську проблему та ш