Кількість релігійних організацій в Україні

	1996	2001	2002	2003	2004	2005
Усього	17045	24311	25942	27446	28740	29699
Кількість священнослу-жителів	15315	22626	24509	25991	26641	27902
Кількість недільних шкіл	4597	7684	9057	9974	11501	12039

Із всіх зареєстрованих релігійних організацій на початок 2005 р. В Україні діяли

православні	15780
католицькі	4541
протестантські	7949
громади іудейського віросповідання	274
громади мусульман	468
організації східних культів	82
інші організації	605
незареєстровані релігійні організації	1106

Залежно від того, наскільки велику роль відіграє релігія в суспільстві, соціологи виділяють різні типи суспільства. У деяких із них домінує релігійна свідомість, релігійна діяльність є неодмінною ланкою соціальної діяльності, соціальні інститути поєднують у собі як релігійні, так і світські елементи. В інших суспільствах світська свідомість існує нарівні з релігійною, а релігійна діяльність виділяється із загального ланцюга соціальної діяльності та прив’язується до певних умов. І, нарешті, є суспільство, де релігійна свідомість займає другорядне місце в суспільній свідомості, а релігійна діяльність є окремим видом діяльності.

Можна говорити не лише про різну роль, яку відіграє релігія в житті окремих суспільств, а і про різний вплив релігії на окремих людей. У зв’язку з цим соціологія релігії приділяє велику увагу вивченню проблем релігійності населення.

Релігійність − якість індивіда чи групи, що виражається в сукупності їх поглядів, почуттів та актів поведінки, пов’язаних із певною релігією.

Ступінь релігійності − це певний рівень розвитку релігійної свідомості людини або групи людей та певний рівень їх участі в релігійній діяльності.

Поширеність релігійності − величина, що характеризує рівень охоплення релігійністю окремих людей чи соціальних груп у конкретному суспільстві.

У чому конкретно виявляється релігійність людей? З цього питання немає однозначної думки. Але більшість соціологів додержується думки, що основними критеріями релігійності можна вважати

а) наявність у свідомості людей релігійних ідей (знання й прийняття як істинних певних релігійних положень) і релігійних почуттів;

б) сприйняття віри як цінності;

в) виконання певних релігійних обрядів (відвідування богослужінь, святкування релігійних свят, здійснення культових дій тощо);

г) включеність у релігійні відносини (членство в релігійній громаді, виконавчих органах, участь у релігійних зібраннях, фінансова підтримка релігійної організації тощо). Рівень релігійної активності визначається, перш за все, частотою і регулярністю участі в релігійних зібраннях, виконання певних обрядів тощо.

Своєрідним парадоксом сучасної української релігійності, на думку соціологів, є те, що віра в існування Бога перестала бути визначальною ознакою релігійного самовизначення людини. Так, тих, хто вважає себе „віруючим”, значно менше, ніж тих, хто позитивно відповідає на питання „Чи вірите Ви в Бога?”: вважають себе віруючими − 60,2% опитаних, а тих, хто відповів, що вірить у Бога − 77,4%. При цьому, у Бога вірять 96,5% тих, хто вважає себе віруючими, та 75,9% тих, хто вагається між в ірою та невір’ям⁴⁷.

Залежно від того, чи відповідають певні люди цим критеріям, можна виділити різні соціальні групи за їх ставленням до релігії: атеїсти, переконані невіруючі; нерелігійні люди; ті, що вагаються; переконані віруючі. У свою чергу, серед віруючих можна вирізнити ще кілька типів людей.

1. Віруючі, у яких визначальною життєвою орієнтацією виступає релігійна орієнтація. Вони вірять у Бога, визнають істинність й інших релігійних положень, регулярно здійснюють культові дії, головний мотив яких − релігійний. Віруючі цього типу активні в релігійній групі, беруть участь у поширенні релігійних поглядів; все їх соціальне життя обумовлене релігійними мотивами.

2. Віруючі, у яких релігійна орієнтація є важливою, але не визначальною. Вони вірять у Бога, але не твердо переконані в істинності деяких сутнісних релігійних догматів. Культова діяльність у них є нерегулярною, релігійний мотив участі в ній часто відсунутий на інший план. Вони не активні в релігійних групах, не беруть участі в поширенні релігійних поглядів.

3. Віруючі, у яких релігійна орієнтація підкорена нерелігійній орієнтації. Зберігаючи віру в Бога, вони втрачають інші елементи релігійної віри. Культові дії здійснюють нерегулярно, головний мотив при цьому – нерелігійний.

4. Люди, що вагаються між вірою та невір’ям. Вони не впевнені в існуванні Бога, в істинності деяких релігійних догматів. Культові дії здійснюють рідко, та й то не з релігійних мотивів. Вони практично не пов’язані з релігійними групами і не беруть участі в поширенні релігійних поглядів та ідей.