0

Євгенія Тихомирова Основи соціології

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Видання друге, оновлене, перероблене

Рівне

„Перспектива”

2006

ББК 66.5.я73

Т - 46

Розповсюдження і тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено.

Усі права застережені.

Рецензенти:

д-р педаг. наук В.М. Руденко

(Рівненський інститут слов’янознавства);

канд.соціол. наук Л.М. Кириленко

(Рівненський державний гуманітарний університет)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Тихомирова Євгенія

Основи соціології: Підручник. – Рівне: Перспектива, 2006. – 333 с.

ISBN 966-7643-81-6

Підручник підготовлений на базі навчального посібника „Основи соціології” (К.,1996) та прочитаних у Рівненському інституті слов’янознавства лекцій. У підручнику розглядаються теоретичні і практично-прикладні проблеми соціології як науки, що вивчає природу і механізми соціальних явищ і процесів.

Призначений для студентів, аспірантів і викладачів вищих закладів освіти України, а також для науковців і практичних працівників.

Isbn 966-7643-81-6 © Тихомирова Євгенія, 2006 Розділ і. Загальні питання теорії та історії соціології і. Соціологія як наука та навчальна дисципліна

1.1. Об’єкт і предмет соціології

Соціологія буквально означає: наука про суспільство. Але ж суспільство є об’єктом вивчення багатьох наук − історії, філософії, економіки, психології тощо. Тому таке загальне визначення соціології не може нас задовольнити. Виникають питання: що таке суспільство і чому його вивчають різні науки? Що саме вивчає в ньому соціологія? Чим соціологія відрізняється від інших суспільствознавчих наук?

Термін суспільство виник у ХVIII ст., і з того часу інтерпретувався по-різному: як гранично широка спільність людей, форма найбільш загального соціального зв’язку, як система відносин між індивідами, групами та спільностями людей, що об’єднує їх у певну цілісність; як раціонально організована форма спільної діяльності, то ґрунтується на взаємній домовленості або близькості інтересів тощо. Таке розмаїття в розумінні суспільства свідчить про складність і багатогранність цього явища, що і зумовлює існування багатьох наук, які його вивчають.

З чого складається суспільство? Його структура включає і сукупність людей, і різноманітні соціальні спільності, і системи відносин між різними соціальними суб’єктами, і різні форми діяльності людей та їх продукти (наприклад, культура), і такі складові частини, які виконують специфічні функції в його житті − їх часто називають сферами суспільного життя: економічна, політична, соціальна, духовна. Кожну з цих сфер та елементів структури суспільства вивчають певні суспільні науки.

Що ж є предметом соціології? Розглядаючи сутність соціології як науки та її місце в системі інших наук, П.Сорокін дійшов висновку, що соціологія вивчає родові ознаки всіх суспільних явищ та кореляцію між ними. Для доказу цього він скористався формулою Л.І.Петражицького: якщо існує n об’єктів для вивчення, то наук, що їх вивчають, повинно бути n+1. З цього погляду соціологія повинна бути (n+1)-ою наукою, яка вивчає те родове, що належить усім соціальним явищам. Тобто соціологія є загальною теорією соціального, її як самостійну науку цікавить суспільство в цілому, суспільство як система взаємозв’язаних елементів, що взаємодіють між собою.

Однак, намагаючись знайти різні одиниці вимірювання суспільства, які дають можливість знайти рушійні сили його розвитку, соціологи по-різному визначають предмет соціології. Одні вважають такими одиницями суспільства людину, індивіда, особу і тому визначають соціологію як спосіб вивчення людей, як наукове вивчення зразків людської взаємодії, як науку про методи дослідження людської поведінки. Інші основним соціальним „атомом” вважають малі соціальні групи, що складають 3-5 чоловік, які мають спільну мету, традиції, цінності, інтереси. Вони трактують соціологію як учення про соціальні групи та їх вплив на соціальну поведінку людини.

Існує ще одна інтерпретація предмета соціології, яка розглядає соціологію як науку про тенденції функціонування та розвитку соціальних спільностей, організацій та інститутів. Зрозуміло, що представники цього підходу основними „цеглинами” суспільства вважають саме ці соціальні спільності, соціальні організації та соціальні інститути.

Соціальна спільність − це сукупність людей, які зв’язані між собою спільними умовами життєдіяльності, інтересами, цілями, а також взаємодією один з одним. Цим поняттям охоплюються класи, нації, прошарки та верстви людей.

Соціальна організація − це взаємозв’язана система відносин між різними соціальними суб’єктами (наприклад, між соціальними спільностями, групами людей, окремими людьми).

Соціальний інститут − це об’єктивна, стійка та організована форма діяльності певних груп людей. До соціальних інститутів належить держава, церква, наука, освіта, сім’я тощо.

Звичайно, природничі науки вивчають закони розвитку тих чи інших явищ і процесів. Інша справа, коли мова йде про суспільство. Можна погодитися з тими вченими, які вважають, що законів суспільства, подібних до законів природи, не існує. Те, що іноді називають законами, є лише описом імовірних тенденцій розвитку. А це означає, що соціологія, щоб бути наукою, не повинна приписувати суспільству „приховану” суть (так звані спільні закони), вона може претендувати лише на вивчення основних, найбільш істотних тенденцій функціонування та розвитку різноманітних суспільних утворень. Вони відбивають ту чи іншу спрямованість руху соціальних об’єктів до певного стану за наявності коливань і відхилень, викликаних протидіям різних факторів. Основним завданням соціології є виявлення середньої рівнодійної на основі встановлення: а) спрямованості дій подібних соціальних суб’єктів в однакових умовах; б) системи соціальних зв’язків, рамками яких ця діяльність зумовлюється; в) ступеня повторюваності та стійкості соціальних дій і взаємодій соціальних суб’єктів в умовах даної соціальної системи. Реалізація цього завдання можлива тому, що соціологія ґрунтується не на абстрактних конструкціях або філософській рефлексії, а на систематизованому емпіричному вивченні соціальної дійсності. Вона використовує спостереження, експеримент тощо − добре відомі в природничих і гуманітарних науках методи, які дозволяють завжди говорити про конкретне суспільство, що розвивається в часі та просторі.

Соціологія в системі соціальних наук

З моменту свого зародження соціологія найтісніше пов’язана з філософією. Але цей зв’язок тлумачиться по-різному. Одні ототожнювали соціологію з історичним матеріалізмом частиною марксист­ської філософії; інші виділяли в історичному матеріалізмі дві сторони: філософську (матеріалістичне розуміння світу) та соціологічну (загальну теорію суспільства), і тим самим також включали соціологію в філософію, знижуючи осторонь саме соціологічні дослідження. Зараз більшість учених визнають, що філософія та соціологія − дві різні науки, що мають свої предмети та особливості вивчення. Співвідношення філософії та соціології наочно ілюструє схема, подана далі.

Соціологія виникла в тісній взаємодії з психологією і має з нею багато спільних рис. Обидві вивчають людину, тільки психологія розглядає її індивідуальну поведінку з точки зору внутрішніх, психологічних причин, аналізує психічні властивості та стан особистості, вивчає зв’язок людського спілкування та поведінки з психічними явищами. Соціологія ж розглядає людину через призму соціального: вплив на людину, її поведінку суспільства та різних соціальних спільностей.

Соціологія має багато спільного і з історією. І та, й інша досліджують суспільство, його конкретні прояви. Однак історія вивчає суспільні системи минулого, суспільні явища, що пройшли, а соціологія − його теперішнє життя, і не лише факти, а й те, що лежить за ними − наслідкові зв’язки, ролі, тенденції розвитку.