Контрольні питання

1. Що являє собою соціально-демографічна структура суспільства?

2. З яких спільностей вона складається? Коротко охарактери­зуйте їх.

3. Які фактори впливають на формування статевовікової структури?

4. Чим характеризуються показники народжуваності та смертності в Україні? Порівняйте з іншими країнами.

5. Яка вікова структура суспільства називається прогресивною?

6. Що таке генетична структура суспільства?

7. У чому полягає специфіка молоді як особливої соціальної групи?

Проблемні питання, вправи та завдання

1. Соціально-демографічну структуру суспільства вивчають різні науки. Чим, наприклад, відрізняється за своїми підходами до цієї проблеми демографія та соціологія, статистика та соціологія?

2. На перший погляд, статевовікова структура суспільства обумов­лена біологічними факторами. Чому ж ми розглядаємо її в соціології? Які біологічні та соціологічні фактори впливають на співвідношення різних статевовікових груп у суспільстві?

3. Чим можна пояснити найбільшу народжуваність у Монголії, Китаї та деяких інших країнах, а низьку − в Італії, Японії?

4. Чому тривалість життя чоловіків у більшості країн світу ниж­ча, ніж жінок? З чим пов’язаний той факт, що чоловіків у старших ві­кових групах менше, ніж жінок?

5. Від чого залежить прогресивність або непрогресивність віко­вої структури суспільства?

6. Як ви розумієте такі характеристики молоді, як „незавершуваність процесів соціалізації”, „відсутність статусу дорослих” у сус­пільному або особистому житті?

7. З якими факторами пов’язане формування генетичної структури суспільства?

8. Як ви вважаєте, скільки років потрібно людині для повної адаптації до нового місця проживання?

9. Подивіться на графічне зображення статевовікової струк-тури населення України. Проаналізуйте, чому такі нерівні краї пірамід. Які історичні події, на ваш погляд, вплинули на характер піраміди українського суспільства?

10. Згодні ви чи ні з тими поглядами, що молодь – це особливий соціальний клас? Поясніть свою точку зору.

11. Використовуючи статистичні довідники, підготуйте таблицю, яка б характеризувала соціально-демографічну структуру сучасної України.

4. Соціально-етнічні спільності в структурі суспільства

4.1. Поняття етносу в соціології

У сучасній соціології відокремилась галузь, пов’язана з вивченням різних соціально-етнічних спільностей людей та взаємовідносин між ними. Вона називається етносоціологією. Її предметом є насамперед параметри соціальної структури народів, соціально значущих явищ у культурі різних етносів, соціальна обумовленість змін у культурі, у тому числі в мові, побуті, національних орієнтаціях, соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних стосунків. Серед найважливіших категорій, якими оперує етносоціологія, описуючи соціальну структуру суспільства з поняття етносу та нації. Щодо їх визначення, а також щодо питання про їх співвідношення існує дуже багато думок і підходів. Спинимося на характеристиці цих понять і особливостях їх трактувань представниками різних наукових шкіл та ідеологічних напрямів.

Сутність категорії „етнос” розглядається з принципово різних позицій, хоча вчені єдині в тому, що дана спільність займає дуже важливе місце в соціальній структурі суспільства і потребує постійного вивчення та аналізу.

Одні науковці вважають, що етнос не є повною мірою поняттям соціології: оскільки феномен етнічних спільностей, на їх думку, належить не до соціальних, а до біогеографічних явищ, наприклад, відомий російський учений минулого (у нього багато прихильників і серед українських науковців націоналістичної орієнтації) Л.Гумільов визначав етнос як біологічну одиницю, а сам етнічний поділ людства − як один із засобів адаптації в природних ландшафтах. Він уважав, що етнос є природним явищем, а етнічна належність несе певні популяційні ознаки, генетичні характеристики конкретних етносів. Певний генофонд начебто надає представникам окремих етносів специфічні властивості та якості, а також спільність однакових рис, що передаються від покоління до покоління за допомогою механізму „умовно-рефлекторної сигнальної спадковості”. І людина, як південно-африканська птаха-ткач, генетично запрограмована на певну поведінку. З цього випливає, що етнічна належність людини та її національність даються кожному апріорно, від народження, а тому українцями (китайцями, арабами та ін.) не стають, а народжуються.

Другий підхід до визначення сутності етносу протилежний першому. Учені цього напряму вважають, що етнос, як і нація, є лише соціальне явище. Етнос вони розглядають як стійку сукупність людей, що історично створюється на певній території, володіє спільними рисами і стійкими особливостями культури (включаючи мову) й психологічного складу, а також усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (етнічною самосвідомістю). Ці науковці вважають, що основними факторами, що сприяють формуванню етносів, є єдність території, на якій проживає сукупність людей, що складатиме основу даного етносу, а також спільність їх економічного життя, спільна економічна діяльність, яка зумовлює їх постійну взаємодію. Однак, відіграючи важливу роль у виникненні етносів, названі фактори не можуть розглядатися як ознаки вже існуючих етносів. Наочним прикладом цього є сучасне становище багатьох етносів − євреї розселені по всьому світові, значна частина тих чи інших народів проживає поза своєю етнічною територією.

Ознаками вже існуючих етносів представники цього напряму вважають мову, мистецтво, звичаї, традиції, норми поведінки − тобто все те, що можна назвати етнічною культурою. Тим самим вони підкреслюють, що етнос − це певна культурна цілісність, яка має соціальний характер. А отже, як генотип не визначає етнічної належності, так і генофонд не визначає етносу.

Біологія лише встановлює для людської природи рамки, а формування і розвиток особистості та певних груп людей відбуваються в процесі їх соціалізації, яка ніби вводить у дію для кожної конкретної людини, для певних сукупностей людей соціальні фактори. Згідно з цим підходом українцями не народжуються, ними стають у процесі тривалої соціалізації в певному етнічному оточенні. Не біологія визначає належність людини до етносу, а її самосвідомість, яка поступово формується в людині з дитинства в процесі етнічної соціалізації.

Логіка такого трактування сутності етносу примушує розглядати етнічну соціалізацію як неодмінну складову частину соціалізації особи взагалі. Етнічна соціалізація може розглядатися, як процес засвоєння індивідом етнічних особливостей конкретного етносу. Саме в результаті такої соціалізації людина забуває етнічну свідомість, самоідентифікує себе, дуже часто незалежно від предків, тобто від генетичного фактора, за переписом 1980 року, наприклад, у США мільйони громадян не зуміли визначити своя етнічне походження за предками, а ще більше − близько 80 млн. − указали на своє „американське” походження.

Етнічна соціалізація, у процесі якої людина набуває характерних рис якого-небудь етносу і визначає свою етнічну приналежність, включає, на наш погляд, кілька основних моментів:

1) засвоєння певної етнічної культури, насамперед мови, традицій, звичаїв;

2) засвоєння особою норм, цінностей і зразків поведінки, найбільш важливих для даної етнічної групи;

3) засвоєння певних стереотипів свідомості і поведінки;

4) набуття людиною відповідних властивостей та якостей, що характеризують етнічну спільність, з якою людина себе ототожнює;

5) усвідомлення своєї єдності з певною етнічною групою і самоідентифікація;

6) адаптація людини до умов життя конкретного етносу.

Етнічна соціалізація здійсниться за допомогою таких соціальних інститутів, як родина, система освіти, засоби масової інформації, а також під впливом найближчого оточення людини і тих конкретних соціальних подій, що відбуваються в суспільстві в кожний окремий період його розвитку.

Особливе значення серед названих соціальних інститутів етнічної соціалізації належить родині: саме тут з народження дитини починають закладатися основи етнічної самосвідомості, з перших кроків життя вона засвоює ті етнічні особливості, які характеризують представників етносу, до якого належать члени сім’ї. І тут немає значення, хто є предки дитини, головне значення мають ті традиції та звичаї, мова і культура взагалі, що оточують дитину з першого дня існування. Невипадково в народі кажуть: не та мати, що народила, а та − котра виховала. Не до того етносу відносить себе дитина, якому належить її рідна мати, а до того, з яким пов’язує себе мати, котра виховала це дитя. Це повною мірою стосується й етнічної соціалізації, оскільки основні механізми її мають соціальний, а не біологічний характер − це спілкування з представниками певного етносу, спільна діяльність, взаємний вплив, навчання та виховання.

Таким чином, якщо перше трактування сутності етносу пов’язане з ототожнюванням його з біологічною популяцією, то друге трактування виходить з того, що етнос − це соціальний феномен, підпорядкований закономірностям соціального розвитку. Спроби ж знайти „золоту середину”, тобто знайти в етносі як генетично запрограмовані особливості, так і його соціальні характеристики, не знімають протиріччя між ними. Його розв’язують більш ефективно, на нашу думку, ті вчені, які поряд із поняттям „етнос” вводять поняття „раса”.

Раса − це сукупність людей, які відрізняються спадковими фізичними ознаками − будовою тіла, формою обличчя й голови, носа і губ, кольором шкіри тощо. Різні раси, згідно з найбільш поширеною точкою зору, виникли під впливом певних кліматичних умов існування людства на різних територіях Землі. Найбільш чітко розрізняються три раси − негроїдна, європеоїдна, монголоїдна. Оскільки історично етноси формувалися на певних територіях, з певними кліматичними умовами, вони були пов’язані з окремими расами. Але певний расовий тип не є характеристикою етносу.

Раси й етноси − це окремі, незалежні характеристики певних сукупностей людей. Раса − це генетично запрограмована особливість людини, це біологічний феномен, а етнос − культурний, соціальний феномен, який обумовлений не походженням, а процесами етнічної соціалізації. Якщо білими, чорними, жовтими народжуються, то українцями, арабами, китайцями стають. І якщо людина має батьків, що належать до різних рас, вона в собі буде нести ці фізичні прикмети різних расових типів усе життя. У той же час людина не може бути „трошки” українцем, „трошки”, наприклад, поляком. Більшість людей ідентифікує себе з тією етнічною спільністю, з якою була пов’язана етнічна соціалізація. Якщо батьки дитини мають різне етнічне походження, вона скоріше „обере” для себе, тобто самоідентифікується з тим етносом, на території якого живе родина, − „батьківським” чи „материнським”.