Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpora_vse_krim_10_12_28_29_34_38_39_41_47.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
425.69 Кб
Скачать

1.Інформатика, як наука. Складові частини інформатики. Інформатика (рос. информатика, англ. informatics, information science; нім. Informatik f) - теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності. Осн. теоретичне завдання інформатики полягає у визначенні загальних закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини. Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптим. наук. комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом. 

 Структура сучасної інформатики Теоретична інформатика – частина інформатики, що включає ряд математичних розділів. Вона спирається на математичну логіку і включає такі розділи як теорія алгоритмів і автоматів, теорія інформації і теорія кодування, теорія формальних мов і граматик, дослідження операцій та інші. Цей розділ інформатики використовує математичні методи для загального вивчення процесів обробки інформації. Обчислювальна техніка – розділ, в якому розробляються загальні принципи побудови обчислювальних систем. Мова йде не про технічні деталі і електронні схеми (це лежить за межами інформатики як такої), а про принципові рішення на рівні, так званої, архітектури обчислювальних (комп'ютерних) систем, що визначає склад, призначення, функціональні можливості і принципи взаємодії пристроїв. Приклади принципових рішень, що стали класичними, в цій області – нейманівська архітектура комп'ютерів перших поколінь, шинна архітектура ЕОМ старших поколінь, архітектура паралельної (багатопроцесорної) обробки інформації. Програмування – діяльність, пов'язана з розробкою систем програмного забезпечення. Тут відзначимо лише основні розділи сучасного програмування: створення системного програмного забезпечення і створення прикладного програмного забезпечення. Серед системного – розробка нових мов програмування і компіляторів до них, розробка інтерфейсних систем (приклад – загальновідома операційна оболонка і система Windows). Інформаційні системи – розділ інформатики, пов'язаний з вирішенням питань по аналізу потоків інформації в різних складних системах, їх оптимізації, структуризації, принципах зберігання і пошуку інформації. Інформаційно-довідкові системи, інформаційно-пошукові системи, гігантські сучасні глобальні системи зберігання і пошуку інформації (включаючи широко відомий Internet) в останнє десятиліття XX століття привертають увагу все більшого кола користувачів

2.Властивості інформації Корисність – це одна з властивостей інформа¬ції. Іншою властивістю інформації є її актуальність. Наприклад, для вас важлива інформація про час відправлення поїзда, на якому ви маєте їхати. Однак ця інформація втрачає свою актуальність після того, як поїзд (на який ви, можливо, не встиг¬ли) уже рушив. Інформація про відправлення ва¬шого поїзда важлива (або корисна) для вас, але є непотрібною для іншої людини. Серед інших властивостей інформації можна назвати достовірність. Розрізняють недостовірну інформацію, отриману в результаті навмисного перекручування (дезінформацію), і недосто¬вірну інформацію як таку, що зазнала змін внаслідок перешкод. Інформація може бути об'єктивною або суб'єктивною (може залежати або не залежати від думки будь-кого). Наприклад, повідомлення «вода у морі холодна» є суб'єктивним, тому що комусь вода може справді видатися холодною, а ко¬мусь – якраз.

Істотною властивістю і водночас вимогою до інформації є її розпізнаваність. Інформація стає доступною лише за умови можливості розпізна¬вання знаків і сигналів, за допомогою яких вона передається. Нарешті, інформація є нематеріальною категорією, проте вона може прояв¬лятися тільки через матеріальні процеси – сигнали. Будь-які перетворення ін¬формації вимагають перетворення фізичних об'єктів. 

3. Одиниці вимірювання інформації

Найменшою одиницею вимірювання кількості інформації є 1 біт (від англ. binary digit – двійковий знак). 1 біт – це кількість інформації, яка міститься у повідомленні типу “так” або “ні” і позначається двійковим числом 1 або 0.     Числа, якими кодується всяка інформація, комп’ютер легко перетворює у послідовності нулів і одиниць, а потім вже працює з ними.     Опрацювання інформації здійснює спеціальна мікросхема – процесор. Оскільки біт є дуже малою дозою інформації, то процесори влаштовані так, що здатні одночасно опрацьовувати групу з восьми біт. Тоді це 8-ми розрядний двійковий код. З нулів і одиниць у 8-ми розрядному двійковому коді можна одержати 28 =256 різних комбінацій, що відповідно дає змогу закодувати 256 різних символів. Тобто, кожний символ записується послідовністю з восьми одиниць і нулів. Наприклад, А – 11000001; В – 11000010; М – 11010100; С – 11000011; Я – 11011101. Відповідно слово “мама” кодується послідовністю з 32 цифр.     Кодування одного символу потребує 8 біт. Ця кількість інформації називається байт. 1 байт — це послідовність з 8 нулів і одиниць, тобто – це група з восьми біт.     Таким чином, об’єм інформації у байтах, яка міститься у повідомленні, це кількість символів у цьому повідомленні. Один біт зберігає найменшу кількість інформації, тобто один десятковий знак – 0 або 1.     Для вимірювання великих об’ємів інформації використовують одиниці:

  • 1 КБ (кілобайт) — 210 байт = 1024 байт;

  • 1 МБ (мегабайт) — 210 КБ = 1024 КБ;

  • 1 ГБ (гігабайт) — 210 МБ = 1024 МБ.

 Приклади:

  • Аркуш з 50 рядків із 60 символами у кожному містить 50*60 = 3000 байт інформації;

  • дискета (3,5 дюйма) може містити 1,44 МБ;

  • вінчестер комп’ютера — 20 ГБ;

  • диск CD-ROM — 600 МБ (це понад 20 тис. картинок або 1000 книжок по 300 сторінок тексту).

4. Інформаційні процеси та інформаційні технології. 1.3 Інформаційні процеси Діяльність сучасної людини тісно пов'язана з різними інформаційними про¬цесами. Наведемо приклади таких процесів, у яких ви самі берете участь: запи¬сування домашнього завдання в зошит, прослуховування радіопередачі або магнітофонного запису, пошук телепрограми, яка вас цікавить, у газеті та, звичайно ж, робота на комп'ютері. До інформаційних процесів належать пошук, збір, обробка, пере-дача і збереження інформації

1.3.1 Пошук інформації Найпростішими прикладами пошуку інформації є використання предмет¬ного або алфавітного покажчиків у книзі, телефонному довіднику тощо. Систе¬ми, за допомогою яких здійснюється пошук інформації, називаються інфор¬маційно-пошуковими системами. Сучасні системи для пошуку існують у мережі Інтернет. Вони дають змогу знайти інформацію практично на будь-яку тему: від вирощування кактусів і прогнозу погоди до конструкцій будинків. 1.3.2 Збір інформації Збором інформації можна називати найпростіші дії, які ви вже не раз вико¬нували. Це занесення нових записів до вашої телефонної книжки, щоденне вимі¬рювання температури повітря тощо. Взагалі виконання будь-якого завдання, навіть найпрактичнішого, починається зі збору інформації. Наприклад, діяль¬ність торговельної фірми пов'язана зі збором інформації про товари, що наді¬йшли, і про продані товари, про отриманий виторг тощо. Робота потужного котла на теплоелектростанції обов'язково супроводжуватиметься збором даних про його робочі параметри: тиск пари, температура тощо. Зібрати усі ці дані вручну неможливо, тому це виконують системи, що працюють в авто¬матичному режимі. Такі системи звичайно називаються автоматизованими системами управління, або скорочено АСУ. Інформація, зібрана автоматизо¬ваними системами, записується у відповідні бази даних, на її основі можуть складатися електронні архіви. 1.3.3 Обробка інформації Інформація, що надійшла, називається вхідною інформацією. З цієї інформації після опрацювання утворюється якісно нова, вихідна інформація.

1.3.4 Передача інформації Інформація передається від джерела до одержувача інформації за допо¬могою сигналів. Точне або наближене відтворення отриманої інформації в якомусь іншому місці називається передачею інформації. Процес передачі інформації передбачає існування джерела інформації, носія інформації й одержувача інформації. Принцип передачі інформації Сучасні засоби передачі інформації, якими б складними вони не були, діють за простою схемою, запропонованою Шеноном .Інформація від дже¬рела інформації надходить до передавача, що звичайно містить кодувальний пристрій. У кодувальному пристрої формується повідомлення, яке по каналах зв'язку передається до одержувача. У декодувальному пристрої одер¬жувача відбувається перетворення повідомлення до вигляду, прийнятного  для нього. Аналоговий і цифровий способи подання інформації Щоб повідомлення можна було обро¬бити за допомогою електронної апара¬тури (у тому числі комп'ютера), його пе¬ретворюють в електричний сигнал. Елект¬ричний сигнал звичайно можна подати як залежність напруги від часу, тобто як функцію U(t). Відповідно до видів сигналів розрізняють два способи подання інформації: - аналоговий – за допомогою неперервних сигналів. Прикладами аналогових способів передачі сигналу є людська мова, радіо, звукозапис на магнітні стрічки тощо; - цифровий – за допомогою дискретних сигналів. Найяскравішим прикладом дискретного способу зображення інформації є обчислювальні процеси у комп'ютерах. 1.3.5 Збереження інформації. У XX столітті почали широко використовуватися способи збереження інформації на фото- і кіноплівці, на магнітній стрічці. Нині най¬більші обсяги інформації містяться на електронних оптичних і магнітних дисках. 1.3.6 Захист інформації За сучасних умов, особливо під час роботи в мережах, існує постійна небезпека псування або втрати інформації. Захист інформації слід здійсню¬вати у кількох напрямах. По-перше, це захист від випадкових чинників, тобто неправильних дій користувача, виходу з ладу апаратури. По-друге, це захист від злочинних дій, що полягають у розкритті конфіденційної (секретної) інфор¬мації, у несанкціонованому доступі до інформаційних ресурсів. Ці завдання виконують служби безпеки, які забезпечують цілісність та надійність даних, засекречування даних, контроль доступу до інформації і захист від збоїв апа¬ратури.

Інформаці́йні техноло́гії, ІТ, інформаційно-комунікаційні технології (Information and Communication Technologies, ICT) — cукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення і використання інформації в інтересах їїкористувачів.[Джерело?]

Технології, що забезпечують та підтримують інформаційні процеси, тобто процеси пошуку, збору, передачі,збереженнянакопиченнятиражування інформації та процедури доступу до неї.

Інформаційна технологія — цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування.[Джерело?]

Інформаційна технологія — це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує виконання інформаційних процесів з метою підвищення їхньої надійності та оперативності і зниження трудомісткості ходу використання інформаційного ресурсу.[Джерело?]

Інформаційні технології — сукупність методів, виробничих і програмно-технологічних засобів, об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечує збирання, зберігання, обробку, висновок і поширення інформації. Інформаційні технології призначені для зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів.

5. Подання і кодування інформації ПК

Інформація на магнітних носіях ПК записана у двоїчній формі, що представляє собою сукупність тільки двох цифр - нуля і одиниці. Така система обчислення незвична для простої людини і взагалі невдобна. І все ж таки, такі комбінації 0 і 1 складають основу будь-якого документа, що створюється в мережі Пк. Інформація, оскільки складається переважно з бітів, що утворюють найбільш вищі порядки сукупності, розміщується в комірках на магнітних носіях. Розмір кожної комірки дорівнює 1байт. Кожній комірці пам’яті присвоюється номер (адрес ). Сукупність таких комірок складають будь-який документ, який в комп’ютерному середовищі низивається файлом. Ієрархія розташування інформації така: файл-папка-каталог

Перетворення інформації в число-кодування.Інформація подається в двійковій системі очислення інформації. 1 біт – 0 чи 1,1 байт = 8 біт,1 кбайт = 1024 б,1 Мбайт = 1024 кб,1 Гбайт = 1024 Мбайт,1 Тбайт = 1024 Гбайт. Зображення поділяються на растрові та векторні. Растрові зображення – набір крапок. Недолік – складність масштабування.Векторні зображення – розкладаються із геометричних фігур, тому при масштабуванні використовується коефіціент, що помножується на параметри фігур. Файлова структура збереження інформації. Файл – сукупність данних, що має власне імя. Імя = розширення + імя. Окрема група – завантажувальні, виконувальні файли: *.ехе; *.соm; *.bat. При роботі з файлами можуть бути застосовані імена груп файлів. *- будь-які символи; ? – один символ.

6. Файл, папка, маска файлів.

Файл — іменована область зовнішньої пам'яті для збері­гання програм і даних.

Файли можуть містити текстові документи, числові да­ні, закодовану табличну та графічну інформацію тощо.

Оскільки ОС Windows  орієнтована на роботу з доку­ментами, файли, в яких зберігаються дані, називаютьдо­кументами, а програми, що створюють й обробляють ці документи, — додатками.

Дія ідентифікації кожному файлу присвоюється ім'я. Воно утворюється з двох частин — власне імені тарозши­рення, розділених символом «крапка». Розширення, як правило, визначає тип файла (додаток, текстовий доку­мент, таблиця, рисунок, проект програми і т. д.). Власне ім'я може складатися з 1—255 символів, а розширення — з 0—3 символів. В імені файла (у власне імені та розши­ренні), крім літер і цифр, можна також вживати символи:

« $ », « % », « ' », « - », « пропуск », « @ », « ~ », « ! »,

« ( », « ) », « { », « } », « л », « # », « & >>, « + », « ; », « == », « [ », « ] ».

Оскільки розширення визначає тип файла, його ще називають просто типом. Як власне ім'я, так і розширен­ня можуть бути задані користувачем довільно. Наприклад:

Letter.txt, Письмо Иванову.dос, Себестоимость.хls, Справочник цен.dat.

В іменах файлів можна вживати як великі, так і малі літери. Їх написання запам'ятовується системою, але при порівняннях імен ці символи будуть вважатися однакови­ми. Це означає, що в одній папці не можна зберігати два різних файли, імена яких різняться тільки регістром літер, тобто ім'я Письмо Иванову.dосзбігається з ім'ям Письмо иванову.dос.

Складовими елементами ПК як сховища інформації є диски (жорсткі, гнучкі та компакт-диски). Кожний з них зберігає файли, які можна упорядкувати за певною тема­тикою у папки. Кожна з папок, у свою чергу, може міс­тити файли й інші підпапки. Таким чином, для користу­вача папка — це місце, де зберігаються документи, додатки та інші підпапки, а з точки зору ОС — місце на диску, в якому зберігаються імена файлів, відомості про розмір, час останнього поновлення кожного файла і т. д.

Файлова система — сукупність папок і файлів, що збе­рігаються на зовнішніх носіях ПК

Кожна папка на диску зображається значком . Із погляду ОС Windows кожний диск і комп'ютер у ціло­му також є папками. Проте через їхню специфіку вони подаються спеціальними значками з зображенням диска та комп'ютера .                        

Папки доцільно створювати тільки на жорстких і ком­пакт-дисках, що мають значні ємності пам'яті, а отже, ве­лику кількість файлів.

Розміщення файлів у різних папках дає змогу:

• виділити в окремі групи логічно однорідні файли (наприклад, усі додатки або всі файли з даними);

• виділити всі файли, що належать деякій підсистемі (наприклад, ЕТ, текстовому редактору, підсистемі нарахування заробітної плати і т. д.);

• виділити всі файли кожного користувача, якщо ком­п'ютер експлуатує кілька користувачів.

Папці присвоюється ім'я. Вимоги до нього ті самі, що й до імені файла. Як правило, розширення не використо­вується (наприклад, Личные письма, Мои документи).

На кожному диску може бути кілька папок, що, у свою чергу, містять інші підпапки. Кожна папка, крім підпапок, може містити ще й файли. Так утворюється ієрархічна де­ревоподібна структура папок на диску. 

Файли, що задовольняють параметрам пошуку, будуть виведені на панель. Після чого їх можна перемістити на тимчасову панель, або перейти в каталог розташування знайденого файла.

Для роботи із групою файлів, зручно використовувати шаблон. Шаблон створюється з використанням символів, що можуть входити в назву файла та символів "*" і "?".

Символ "*" означає будь-яка кількість символів. Символ "?" означає будь-який один символ. Наприклад:  *.* - будь-які файли з будь-яким розширеннями. *.doc - всі файли з розширенням doc. ???.* - файли, імя яких складається з трьох символів і які мають довільне розширення. abc*.exe - файли, імя яких починається на abc, складається з деякої кількості символі і які мають розширення exe.

Використовуючи шаблон(маску), також можна позначати(виділяти) групи файлів, знімати позначку з групи файлів.

7. Історія розвитку обчислювальної техніки. Перший ПК(де і коли створено).

Над створенням обчисл.машин протягом усього існування людства працювали видатні винахідники та вчені.Першим пристроєм були китайські рахівниці(6000р.тому)Перша обчисл.машина була створена у 1642р фр. математиком і фізиком Блез Паскалем.Його обчисл машина виконувала тільки склад. і віднімання.1673р Лейбніц побудував обчисл. машину, яка вик. вже 4 арифм. дії.У 1833р. вчений Ч.Беббідж почав створ. механічну цифрову обчисл. машину.Його принцип полягав у тому, що інформ. розбивається на 2 типи:обробляючу та керуючу.Вважають, що першим компом був ENIAC(1945р).Перша ЕОМ в Європі “МЕМ” в Україні створ.у 1951р.Перше покоління ЕОМ на електронних лампах було надто громіздке,нешвидке, ненадійне та споживало багато електроенергії.З 1958 р. почин ера ЕОМ на транзисторах.В ЕОМ третього покоління збільшилася швидкість, оперативна пам”ять, зменш. вартість обробки інформації у 4-5 рази, прогр.забезпечення стало сумісним.Четверте покоління ЕОМ використовують диск і характерні тим, що машини цього покоління багатопроцесорні:”Ельбрус-1 і –2”, ІВМ-386

Висновки про головні напрями розвитку обч. техніки: зменш. габаритів і потреби споживання енерії, збільшення швидкості, надійності та потужності ЕОМ, збільш. ступеня інтеграції у найбільш великих інтегральних схемах; збільшення можливостей програмного забезпечення, що вимагає збільш. оперативної зовнішньої пам”яті; паралельна обробка часткової та загальної інформації.

  8. Покоління ЕОМ

Перше покоління комп'ютерів

Такі комп'ютери, як ЕНІАК, ЕДСАК, ШЕОМ та ЮНІВАК, являли собою. лише перші моделі ЕОМ. Упродовж десятиріччя після створення ЮНІВАКа було виготовлено та введено в експлуатацію в США близько 5000 комп'ютерів. Гігантські машини на електронних лампах 50-х років склали перше покоління комп'ютерів.

Друге покоління комп'ютерів

Друге покоління комп'ютерів з'явилося на початку 60-х років, коли на зміну електронним лампам прийшли транзистори. Винайдені 1948 р. транзистори, як виявилось, були спроможні виконувати всі ті функції, які до цього часу виконували електронні лампи. Але при цьому вони були значно менші за розмірами та споживали набагато менше електроенергії. До того ж транзистори дешевші, випромінюють менше тепла та більш надійні, ніж електронні лампи. І все ж таки найдивовижнішою властивістю транзистора є те, що він один здатен виконувати функції 40 електронних ламп та ще й з більшою швидкістю, ніж вони.

В результаті швидкодія машин другого покоління виросла приблизно в 10 разів порівняно з машинами першого покоління, обсяг їх пам'яті також збільшився. Водночас із процесом заміни електронних ламп транзисторами вдосконалювалися методи зберігання інформації. Магнітну стрічку, що вперше було використано в ЕОМ ЮНІВАК, почали використовувати як для введення, так і для виведення інформації. А в середині 60-х років набуло поширення зберігання інформації на дисках.

Третє покоління комп'ютерів

Поява інтегрованих схем започаткувала новий етап розвитку обчислювальної техніки — народження машин третього покоління. Інтегрована схема, яку також називають кристалом, являє собою мініатюрну електронну схему, витравлену на поверхні кремнієвого кристала площею приблизно 10 мм2.

Перші інтегровані схеми (ІС) з'явилися 1964 року. Поява інтегрованих схем означала справжню революцію в обчислювальній техніці. Одна така схема здатна замінити тисячі транзисторів, кожний 3 яких у свою чергу уже замінив 40 електронних ламп. Інакше кажучи, один крихітний, але складний кристал має такі ж самі обчислювальні можливості, як і 30-тонний ЕНІАК! Швидкодія ЕОМ третього покоління збільшилася приблизно в 100 разів порівняно з машинами другого покоління, а розміри набагато зменшилися.

Четверте покоління комп'ютерів

Четверте покоління — ЕОМ на великих інтегрованих схемах. Розвиток мікроелектроніки дав змогу розміщати на одному кристалі тисячі інтегрованих схем. Так, 1980 р. центральний процесор невеликої ЕОМ вдалося розташувати на кристалі площею 1,6 см2.

Почалася епоха мікрокомп'ютерів. Швидкодія сучасної ЕОМ в десятки разів перевищує швидкодію ЕОМ третього покоління на інтегральних схемах, в 100 разів — швидкодію ЕОМ другого покоління на транзисторах та в 10 000 разів швидкодію ЕОМ першого покоління на електронних лампах.

П’яте покоління комп'ютерів

Нині створюються та розвиваються ЕОМ п'ятого покоління — ЕОМ на надвеликих інтегрованих схемах. Ці ЕОМ використовують нові рішення у архітектурі комп'ютерної системи та принципи штучного інтелекту.

9. Економічна інформація та методи її класифікації.

Важлива складова інформаційного забезпечення — система класифікації та кодування.

Класифікація — обов’язковий етап попередньої підготовки економічних даних до автоматизованого оброблення, а також передумова раціональної організації інформаційної бази та моделювання інформаційних процесів.

Її можна визначити як складову інформаційного забезпечення будь-якої інформаційної системи, що належить до мовних засобів управління. Тому класифікація є основою для кодування інформації та наступного її пошуку.

Система класифікації — це сукупність методів і правил розподілу множини об’єктів (М) на підмножину(Мij) відповідно до ознак схожості або несхожості.

Об’єкт класифікації — елемент класифікаційної множини.

Класифікаційне групування — підмножина об’єктів, отриманих у результаті класифікації.

Розрізняють два методи класифікації — ієрархічний і фа- сетний.

Ієрархічний метод класифікації — це послідовний поділ множини об’єктів на підлеглі класифікаційні угруповання.

Переваги: логічність побудови, чіткість визначення ознак, великий обсяг інформації, зручність використання.

Недоліки: жорстка структура, брак резервного обсягу.

Фасетний метод класифікації — паралельний поділ множини об’єктів на незалежні класифікаційні угруповання.

Фасет — набір значень однієї ознаки класифікації. Фасети взаємно незалежні. Кожний об’єкт може одночасно входити в різні класифікаційні угруповання.

Переваги: гнучкість структури (пристосування до змін у задачах), дає можливість вводити нові фасети чи видаляти старі.

Недоліки: недостатньо повне використання обсягу.

Kодування — процес присвоєння умовного позначення різним позиціям номенклатури.

Код — це знак чи сукупність знаків, прийнятих для позначення класифікаційного угруповання чи об’єкта класифікації.

Для кодування інформації в інформаційних системах застосовують порядковий, серійно-порядковий, послідовний та паралельний методи кодування.

Порядковий метод кодування — найпростіший і найпоширеніший. Побудова кодів виконується в міру зростання або спадання ознак без пропуску номерів.

Серійно-порядковий метод кодування на кожну групу ознак має серію порядкових номерів із резервом номерів.

Послідовний метод кодування передбачає виокремлення певних розрядів коду під певні ознаки.

Паралельний метод кодування теж передбачає виокремлення розрядів, але значення ознаки, записаної на будь-якому розряді коду, не залежить від значення ознак, записаних на інших розрядах.

Вибір методів класифікації та кодування об’єктів передбачає:можливість розширення кодової множини об’єктів і внесення відповідних змін; однозначність ідентифікованих об’єктів; мінімальну довжину коду; можливість оброблення інформації за допомогою ЕОМ; простоту методу кодування; застосування загальноприйнятих позначень.

10. Одиниці вимірювання економічної інформації, кількісні та якісні одиниці. 11. Методи кодування економічної інформації.

Методи кодування техніко-економічної інформації, які використовуються при створенні класифікаторів, безпосередньо пов'язані з методами класифікації.

Кодування призначене для формалізованого опису семантики (назв) різноманітних аспектів даних, які використовуються в управлінні народним господарством, найчастіше у вигляді цифрових кодів. Таке подання найприйнятніше для підвищення ефективності автоматизованої обробки економічної інформації.

Під кодуванням загалом розуміють процес позначення первинної множини об'єктів або повідомлень набором символів заданого алфавіту на основі сукупності певних правил. Залежно від використаних символів розрізняють цифрові, буквено-иифрові та буквені коди. Кількість символів у алфавіті називають основою коду. Залежно від основи коду вони бувають двійкові, десяткові, шістнадцяткові і т. ін. Залежно від використаних правил кодування коди можуть бути змінної чи постійної довжини. Основною вимогою, яку ставлять до кодування, є однозначне подання кожного об'єкта кодованої множини, тобто кожному об'єкту множини має відповідати єдиний код.

Системою кодування називають сукупність методів і правил позначення об'єктів заданої множини. Система кодування характеризується ємністю - кількістю кодів, що різняться між собою, тобто комбінацій, використаним алфавітом коду і правилами утворення коду.

Код характеризується довжиною, тобто кількістю використаних розрядів, структурою, яка відбиває зміст окремих розрядів або груп розрядів коду.

У процесі кодування намагаються вирішити дві основні проблеми - забезпечити ефективність і надійність переробки інформації. Якщо вирішення першої проблеми найчастіше пов'язане з намаганням зменшити довжину коду, то при вирішенні другої доводиться вводити ту чи іншу Інформаційну надмірність. Тому комплексне вирішення пов'язане з пошуком певного оптимуму.

У процесі кодування економічної інформації необхідно розв'язати три основні задачі: однозначного позначення (ідентифікації) кожного об'єкта заданої множини, кодування деякої сукупності властивостей (атрибутів) об'єкта і забезпечення інформаційної надійності або достовірності на всіх етапах кодування, передавання, зберігання і переробки даних.

Зрештою код будь-якого об'єкта (запис інформації про об'єкт) загалом складається з ідентифікаційної частини, інформаційного блока, який містить набір кодів, що відповідають властивостям даного об'єкта, і додаткових розрядів або блоків, які забезпечують захист усього коду від можливих помилок. Прикладом об'єктів з набором характеристик можуть бути титульні списки будов, паспорти територій, підприємств тощо. їх атрибутами є галузі, міністерства, адміністративні райони І т.ін., які кодуються за допомогою відповідних класифікаторів.

Найпростішим і найпоширенішим методом кодування об'єктів первинної множини є порядковий метод. При використанні цього методу кожний об'єкт класифікованої множини кодується за допомогою поточного номера.

Притаманні порядковому методу кодування недоліки деякою мірою усунуті в серійно-порядковому методі кодування.

Метод характеризується тим, що первинна множина поділяється на кілька частин (згідно з деякою ознакою) і для кодування об'єктів кожної частини призначається серія номерів (кодів). Об'єкти кодуються порядковим номером у межах відведених для них серій.

При кодуванні сукупності властивостей об'єктів, тобто при створенні інформаційного блока, рекомендують застосовувати два основних методи створення коду: послідовного кодування на основі використання ієрархічної класифікації і паралельного кодування на основі фасетної класифікації.

При виборі методу кодування слід пам'ятати, що цей метод має забезпечувати:

• однозначне визначення об'єкта у межах заданої множини;

• необхідну інформацію про об'єкт;

• використання як алфавіту коду десяткової цифри і літер української абетки, що зручно для машинної обробки і обробки людиною;

• якомога меншу довжину коду, що спрощує заповнення документів, спрощує їх перевірку, зменшує кількість помилок, розміри машинної пам'яті і час обробки;

• достатній резерв незайнятих кодів, щоб можна було кодувати нові об'єкти й уфуповання, не порушуючи структури класифікатора;

• можливість автоматичного контролю помилок, наприклад, внесенням до коду контрольного розряду.

12. Класифікація ПК. 13. Будова ПК. Принципи функціонування ПК.+ 14. Системний блок ПК(будова).

Основні складові частини комп'ютера:

  1. Материнська (головна) плата (англ. - motherboard, MB, розм. - мамка, мати) - це основна плата, до якої приєднуються всі частини комп'ютера (процесор, відеокарта, ОЗУ і ін.), встановлюється в системному блоці. Головне завдання материнської плати – об’єднати і забезпечити спільну роботу всіх інших елементів.

  2. Центральний процесор (ЦП, розм. - проц, камінь і т.д.) - мабуть, найважливіша частина комп'ютера, що здійснює обробку всієї інформації, встановлюється на материнську плату в спеціальний роз'єм (сокет). Саме продуктивністю процесора в першу чергу визначаються можливості комп'ютера. Модулі ОЗП (оперативного запам'ятовуючого пристрою) - являє собою невелику плату з розміщеними на ній мікросхемами. У них тимчасово зберігається інформація, необхідна процесору в певний момент часу. Швидкість доступу до оперативної пам’яті досить велика. Процесор оперує такими даними, отримуючи до них майже миттєвий доступ. На материнську плату одночасно може встановлюватися кілька модулів ОЗП з метою збільшення загального обсягу оперативної пам'яті. Запам'ятовуючий пристрій (жорсткий диск, SSD) - частина комп'ютера, в якій зберігається вся інформація. На відміну від оперативної пам'яті, дані на жорсткому диску зберігаються постійно, не зникають після вимикання комп'ютера або відключення вінчестера від материнської плати і живлення (дані можуть видалятися або змінюватися користувачем). У порівнянні з ОЗП, швидкість доступу до даних на жорсткому диску в сотні разів нижча. Жорсткий диск підключається до материнської плати.

  3. Відеокарта (графічний процесор(GPU) - частина комп'ютера, що здійснює обробку графічної інформації, установлюється в спеціальний роз’єм материнської плати. На деяких материнських платах є вмонтовані (інтегровані) графічні процесори. У порівнянні з відеокартами, продуктивність цих процесорів значно нижча, але їх можливостей цілком достатньо для вирішення нескладних завдань (робота з текстом, перегляд сторінок Інтернету, більшості форматів відео і т.д.). Відеокарту в таких випадках можна не купувати. Материнська плата з інтегрованим графічним процесором є розумним рішенням для офісних комп'ютерів.

  4. Блок живлення - обов'язковий елемент будь-якого комп'ютера, що забезпечує електроенергією всі складові частини комп'ютера. Приводи для оптичних і інших носіїв. Ці пристрої потрібні для зчитування та запису CD, DVD дисків, 3,5 дюймових дискет і ін. носіїв. Цей елемент вже не є обов'язковою частиною комп'ютера. Корпус системного блоку - здавалося б, дуже простий елемент, але насправді від його якості, розмірів і внутрішньої структури багато в чому залежить охолодження, а відтак і термін служби складових частин комп'ютера.

  5. Системи охолодження - різного роду пристрої, що забезпечують ефективне розсіювання тепла і запобігають перегріванню окремих елементів комп'ютера. Охолодження найбільше потребують центральний процесор, відеокарта, жорсткі диски великих розмірів, схеми чіпсета материнської плати.

  6. Миша і клавіатура - основні, звичні всім пристрою керування комп'ютером.

  7. Монітор - невід'ємний елемент комп'ютера, в графічному наочному вигляді відображає інформацію про операції, що здійснюються комп'ютером. Комп'ютер зможе працювати і без монітора, але керувати ним буде неможливо.

  8. Мережеві карти, модеми - пристрої, що забезпечують з'єднання та "спілкування" комп'ютерів між собою. Без них комп'ютерних мереж взагалі не існувало б (у тому числі і Інтернету).

  9. Принтери - пристрої для виведення інформації з комп'ютера в друкованому вигляді. Сучасні принтери дозволяють друкувати не лише текст, але й досить якісні фотографії. При цьому, друк можна робити не тільки на звичайному папері, але і фотопапері, конвертах, поверхні оптичних носіїв і т.д.

  10. Інші пристрої - до комп'ютера можна під'єднуватися багато інших пристроїв з метою вирішення широкого спектру задач (аудіосистема, вебкамера, мікрофон, TV-тюнер і ін.). Ці пристрої не є обов'язковими елементами

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]