5.3. Механізм формування особистості

Однією з важливих проблем соціології особистості є проблема її формування. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Але як? На наш погляд, формування конкретної особистості відбувається під впливом комплексу біологічних і соціальних факторів. Саме їх конкретне сполучення, своєрідність дає унікальну особистість.

Соціобіологи стверджують, що становлення особистості підпорядковане лише біологічним факторам, їх опоненти засвідчують протилежне: біологічне в людині − вторинне, на соціальні якості воно не впливає. За Смелзером, істина лежить десь між двома точками зору: біологія дійсно встановлює загальні рамки для людського єства (людської природи), але в цих межах люди мають високу пристосованість: вони засвоюють такі зразки поведінки і винаходять такі соціальні інститути, які або дозволяють біологічним силам керувати людиною, або придушують її, чи, нарешті, допомагають знайти компромісний варіант. До соціальних факторів, які впливають на формування особистості, належать: оточуюче середовище, взаємодія з іншими особистостями, індивідуальний досвід кожної людини та досвід поколінь, культура даного суспільства і загальнолюдська культура та багато інших факторів.

У соціології існують різні теорії, які по-різному інтерпретують взаємовідносини суспільства та особистості. Проаналізуємо три різні підходи до цієї проблеми, пов’язані з відомими соціологами світу; Е.Дюркгеймом, К.Марксом і М.Вебером.

Е.Дюркгейм вважав, що соціальна реальність, колективні уявлення і колективна свідомість панують над усіма ознаками індивідуального, над особистістю. Суспільство в його інтерпретації виступає як незалежна, зовнішня і примусова сила відносно індивіда. Вона являє собою більш багату реальність, ніж індивід, домінує над ним і створює його, є джерелом вищих цінностей.

М.Вебер дотримувався протилежної точки зору. Для нього немає соціальної реальності, крім індивідів: усі суспільні утворення, існування яких він не заперечує, є лише процес взаємодії особистостей. Цей учений уважав, що клас або нація, держава або акціонерне товариство самі по собі не можуть діяти цілеспрямовано та усвідомлено, а тому статус соціального суб’єкта в соціології Вебера має лише індивід − особистість.

К.Маркс пропонував третій варіант розв’язання проблеми взаємовідносин особистості і суспільства. Особистість визнається ним як суб’єкт суспільного розвитку, але не висувається на перший план і не потрапляє в число рушійних сил суспільного прогресу. Згідно з концепцією Маркса, особистість − не тільки суб’єкт, а й об’єкт суспільної діяльності. Вона виступає як сукупність усіх суспільних відносин.

Незважаючи на досить значні розбіжності в трактуванні питання про взаємодію суспільства та особистості, зрозуміло − суспільство та особистість взаємно впливають одне на одного: суспільство формує особистість, сформовані ним особистості виступають як основні суб’єкти суспільних змін і процесу формування даного суспільства. Соціологія особистості займається вивченням процесів впливу суспільства на особистість, які пов’язані з соціалізацією.

Соціалізація розглядається як процес засвоєння індивідом протягом усього його життя соціального досвіду, унаслідок чого людина стає особистістю. Зміст соціалізації включає в себе засвоєння людиною культури людських стосунків, соціальних норм і цінностей, необхідних для взаємодії з різними людьми, ролей, видів діяльності, форм спілкування, пізнання суспільства, у якому живе індивід, оволодіння навичками роботи, розвиток необхідних для життя здібностей.

Основними засобами (джерелами) соціалізації взагалі та її основних різновидів (політичної, етнічної соціалізації зокрема) є родина, система освіти (усі ступені), засоби масової інформації, культура, найближче соціальне оточення (батьки, родичі, ровесники, друзі тощо).

Процес соціалізації особистості здійснюється поступово і постійно і не може на жодну хвилину припинитися. Він починається з народження людини, з перших кроків її життя і продовжується впродовж усього її життя. На кожному із ступенів соціалізації існують свої специфічні особливості: у дитинстві, юності, у дорослому стані, похилому віці. Соціологи ведуть мову про різні види соціалізації − первинну і вторинну − які залежать від віку людини, наявності власного життєвого досвіду, здатності до самостійного мислення. Вони виділяють так звану ресоціалізацію, яка розуміється як оволодіння новими нормами і цінностями для заміни раніше засвоєних, а також зворотну соціалізацію − процес, пов’язаний з такою парадоксальною ситуацією, коли нове покоління, яке швидко опанувало новий досвід, починає „навчати” попередні покоління (учні робляться вчителями).

Як відбувається процес соціалізації особистості? Які механізми в суспільстві та в самій особистості приводять у дію багато факторів, про які йшлося вище? Можна говорити про два види механізмів здійснення соціалізації: загальні й часткові.

До загальних механізмів соціалізації відносять спілкування окремих людей та їх об’єднань, тобто соціальних груп різного виду; спільну діяльність; взаємний вплив людей один на одного; навчання; виховання. У нас завжди в процесі соціалізації визнавалася особлива, роль виховання, яке розглядалося як процес цілеспрямованого впливу на особистість з метою формування в людини відповідних якостей і рис. Таке звужене розуміння виховання може перетворюватися певною мірою на маніпулювання особистістю. А тому, говорячи про виховання як загальний механізм соціалізації, ми маємо на увазі насамперед засвоєння культури.

До часткових механізмів соціалізації можна віднести соціально-психологічні механізми, які дозволяють особистості засвоїти ті чи інші соціальні норми та цінності. Це процеси ідентифікації, імітації, адаптації та дотримання встановлених норм, У чому їх особливості?

Ідентифікація − це процес ототожнення себе з іншою особистістю, групою, колективом, що допомагає людині оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми і цінності, а також приймати відповідні соціальні ролі, які доводиться кожному виконувати в житті. Можна говорити про пряме ототожнювання себе з реальною чи придуманою особистістю − батьком або матір’ю, другом, кіногероєм тощо.

Цей соціально-психологічний процес приводить найчастіше до засвоєння здебільшого зовнішніх прикмет діяльності, поведінки. Але „входження в роль”, повне ототожнювання може вплинути і на внутрішні особливості людини. Яскравою ілюстрацією цього є герой одного французького фільму − злочинець, якого під виглядом героя опору садять до тюрми, щоб дезорганізувати боротьбу патріотів, які „налякані” арештом свого лідера. Цей герой, зображуючи антифашиста, так увійшов у роль, що в ньому відбувається внутрішній перелом і він починає допомагати членам Опору. У даному випадку завдяки прямому ототожнюванню відбувся процес ресоціалізації, результат якої − поява нової особистості.

Процес ототожнювання може відбуватися шляхом зарахування себе до відповідної умовної або реальної соціальної групи, що означає засвоєння цілої системи якостей і стереотипів поведінки, вимог до соціальних ролей, які характерні для даної соціальної групи: я − робітник, я − інженер, я − фанат, рокер, член групи ровесників тощо. Усе це означає не тільки приписування певною людиною себе до якоїсь конкретної групи, а й визнання нею тієї системи цінностей і норм, які панують у ній.

Імітація (наслідування) − свідоме чи несвідоме сприйняття людиною досвіду інших людей, зокрема їх поведінки, вчинків, дій. Наприклад, усі йдуть на виборчу дільницю голосувати за того чи іншого кандидата в депутати − і я йду, не думаючи про доцільність такої поведінки; усі починають кричати на стадіоні, уболіваючи за свою команду − і я також кричу, хоча в іншому випадку мені це і на думку не спало б.

Адаптація − це процес пристосування до соціального середовища та його вимог. Специфічною формою адаптаційних процесів є конформізм, конформність. Конформною, як відомо, вважається така поведінка, за якої особистість, не погоджуючись у думках з оточуючими, зовні погоджується з цінностями та нормами, що вони пропагують. Іншою формою прояву адаптаційних процесів е інтеграція − активна взаємодія людини з соціальним і політичним середовищем, яке передбачає свідомий вибір і готовність приймати його цінності як свої власні.

На думку деяких учених, як важливий частковий механізм соціалізації особистості, може розглядатися фактор дотримання встановлених норм. Таке наслідування може носити як свідомий характер − не беру участі в заборонених організаціях, не здійснюю протиправних дій тому, що це для мене неприпустимо, це було б порушенням моїх моральних принципів − так і змушений − не роблю всього цього тому, що боюся покарання, установленого за порушення закону. Особлива увага приділяється цьому механізму у вихованні. Смелзер, наприклад, відзначав, що американські школярі вчать напам’ять клятву вірності, ще не розуміючи цього поняття.