Діагностика захворювання

Людей, що мали і мають контакт із вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування в період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій. Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб.

Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1–3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 3-6 місяців.

Обстеження на ВІЛ-інфекцію проводяться у лікувально-профілактичних закладах, де за бажанням це можна зробити анонімно.

Зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс у діагностичних лабораторіях станцій переливання крові. Якщо в порції крові виявлено хоча б один із цих збудників, вона знищується.

Вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ-інфекцію за добровільною згодою в жіночих консультаціях при взятті на облік та оформленні на пологи.

Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж уражені вірусом, тому що протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 18 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері в крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу методом полімеразної ланцюгової реакції використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції.

У лабораторіях діагностики СНІДу обласних (міських) центрів профілактики СНІДу обстежують контингенти людей, що відносяться до груп ризику: це особи, що вживають наркотики ін’єкційним шляхом, ведуть безладні статеві стосунки або мають статеві контакти з ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД.

Всі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними.

Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах України.

Планова медична допомога надається в спеціалізованих відділеннях (палатах) інфекційних лікарень, центрів профілактики і боротьби зі СНІДом, наркологічних диспансерів (лікарень) та протитуберкульозних лікарень (для лікування ВІЛ-інфікованих з активними формами туберкульозу).

Диспансерний нагляд за хворими на ВІЛ-інфекцію/СНІД здійснюється відділеннями центрів із профілактики та боротьби зі СНІДом та кабінетами інфекційних захворювань поліклінік за місцем проживання.

З 1984 року основою діагностики ВІЛ-інфекції є імунологічні методи.

Імуноферментний аналіз (ІФА) є першим етапом обстеження. В основі методу лежить визначення в сироватці крові сумарних антитіл до ВІЛ з допомогою ІФА. У 90–95 % інфікованих антитіла до ВІЛ з’являються протягом трьох місяців після інфікування, у 5–9 % – через 6 місяців, а у 0,5–1 % – у більш пізні терміни. Але в більш ранні терміни захворювання – 3-6 неділь із моменту інфікування (період вікна) – антитіла до ВІЛ не визначаються. На термінальних стадіях захворювання спостерігається значне зниження рівня антитіл, тобто вони не визначаються в крові.

На етапі підтверджуючої діагностики здійснюється обстеження сироватки крові за допомогою методу імуноблотингу, який дає можливість установити наявність антитіл до окремих білків ВІЛ. Виявлення в сироватці антитіл до поверхневих протеїнів ВІЛ свідчить про наявність ВІЛ-інфекції. Позитивними вважаються проби, в яких виявляються антитіла до 2–3 білків ВІЛ. Негативними вважаються сироватки, в яких не визначаються антитіла до жодного з антигенів ВІЛ.

Високою специфічністю володіє метод полімеразної ланцюгової реакції. Цей метод дає змогу визначити генетичний матеріал вірусу навіть у початковий період захворювання. Це дуже важливо у випадку вертикальної трансмісії ВІЛ, коли антитіла в крові інфікованої і неінфікованої дитини до 18 місяців наявні обов’язково. Із лімфоцитів, інфікованих ВІЛ, отримують фракцію, яка має в складі РНК (у тому числі РНК вірусу). Потім при допомозі ферменту напрацьовують численні молекули ДНК-копії. Отриману одноланцюгову ДНК сортують на спеціальних фільтрах, після чого додають ДНК – зонди. Якщо досліджувані нуклеїнові кислоти не мають генетичного матеріалу, ВІЛ помічені зонди не затримуються на фільтрі. На основі того, яка частина мітки залишається на фільтрі в результаті гібридизації, роблять висновок про присутність у досліджуваних лімфоцитах ВІЛ. Недолік методу – висока вартість устаткування і праймерів, висока кваліфікація персоналу.

Позитивний результат тесту, зазвичай, є точним, оскільки тестуються дві проби крові. У цілому кров тестується декілька разів різними тест-системами, щоб упевнитися, що вона містить антитіла до ВІЛ.