Тема 8. Трудові ресурси та продуктивність праці
Методичні поради до вивчення теми
Дана тема – друга, яка відноситься до виробничого потенціалу підприємств. Почати її вивчення доцільно із визначення трудових ресурсів, або персоналу аграрного підприємства, їх значення. Навести класифікацію трудових ресурсів за їхньою участю у суспільному виробництві:
населення, безпосередньо зайняте в економіці країни;
населення, зайняте у власному підсобному і домашньому господарстві;
працездатне населення у працездатному віці, яке не бере участі у суспільному виробництві (як правило, ті, хто вчиться з відривом від виробництва).
Слід звернути увагу слухачів, що трудові ресурси і робоча сила – це різні поняття. Трудові ресурси – більш широке поняття, характеризує потенційні і фактичні ресурси праці, а робоча сила – тільки фактичні ресурси праці.
Дати визначення кваліфікації, професії та спеціальності; навести класифікацію персоналу залежно від умов найму:
постійні працівники,
тимчасові,
сезонні.
Працівників сільськогосподарських підприємств поділяють на:
виробничий персонал, зайнятий у сфері матеріального виробництва;
невиробничий персонал – працівники, зайняті у житлово-комунальному господарстві, закладах освіти, культури, в торгівлі, громадському харчуванні тощо.
Крім того, виробничий персонал у свою чергу поділяється на:
працівників основної (сільськогосподарське виробництво);
неосновної діяльності (підсобні промислові підприємства, ремонтні майстерні тощо).
Залежно від характеру та змісту виконуваних робіт працівники відносяться до певної категорії ( рис. 8.1), [14].
Рис. 8.1. Категорії працівників відповідно до характеру та змісту виконуваних робіт
Перелік професій керівників, професіоналів, фахівців сільськогосподарських підприємств визначений у Класифікаторі професій ДК 003-95 [14].
Слід звернути увагу слухачів на те, що за останнє десятиріччя відбулось значне скорочення населення України в цілому і в сільському господарстві зокрема. Так, на початок 2004 року чисельність сільських жителів скоротилася майже на 1,5 млн чоловік, або на 8,8 %, до рівня 1990 року. Загрозливого розмаху цього явища зазнали Сумська, Житомирська, Хмельницька області.
Середньооблікова чисельність працівників сільського господарства в Україні зменшилась в 4 рази до рівня 1990 року і на 1.01.2005 року становила 1,2 млн чоловік. За останні 5 років щорічно чисельність зайнятих у сільському господарстві зменшується більш ніж на 300 тисяч осіб.
Водночас, виникла проблема надлишку трудових ресурсів, що пояснюється скороченням виробництва. Однак більшість сільськогосподарських підприємств все гостріше відчуває проблему нестачі кваліфікованих кадрів, зокрема механізаторів. Надзвичайно низький рівень оплати праці та погіршення соціально-побутових умов на селі привели до значних втрат кадрів фахівців. Так, кваліфіковані кадри економічної служби залишилися лише у 20 % підприємств.
Поряд з цим зростає процес старіння сільського населення: середній вік жінок за останні 6 років зріс на 0,5 року, чоловіків – на 1,1 року.
Далі доцільно навести показники використання трудових ресурсів та методику їх розрахунку. Головні це: облікова (спискова), середньооблікова та середньорічна кількість працівників, трудозабезпеченість виробництва, помісячний розподіл затрат живої праці, розмах сезонності, сезонне навантаження, коефіцієнт використання запасу праці, трудова активність працівників, ступінь виконання норм виробітку, рівень продуктивності або річна продуктивність праці, коефіцієнт використання робочого часу зміни.
Друге питання теми слід розпочати з визначення ринку робочої сили (ринку праці), суб’єктом якого є людина. На ринку праці з урахуванням попиту і пропозицій здійснюється купівля–продаж специфічного виду товару – робочої сили, відбувається обмін між індивідуальною здатністю до праці на фонд життєвих благ (заробітну плату). У цьому випадку заробітна плата виступає вартістю товару “робоча сила”.
Основними складовими ринку праці є попит та пропозиція на робочу силу. Залежно від їх співвідношення вказати на такі види ринкової кон’юнктури:
– рівноважну (попит на працю і його пропозицію збігаються);
– працедефіцитну (попит на працю перевищує пропозицію);
– праценадлишкову (пропозиція праці перевищує попит).
В Україні прийнятий закон “Про зайнятість населення” (1991 р.), в якому визначені правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення країни та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави у реалізації громадянами права на працю. Доцільно навести визначення таких понять, як зайнятість, безробіття, види безробіття (фрикційне, структурне, циклічне, економічне: повне, неповне, закрите, конверсійне, молодіжне, приховане).
Соціальний захист працівників АПК, як і інших галузей економіки країни, включає:
реалізацію прав громадян на працю і соціальну допомогу по безробіттю;
оплату праці та її мінімальний розмір;
підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги;
надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;
матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.
В останні роки в Україні спостерігається значне розшарування населення за рівнем матеріального добробуту. За даними дослідження Інституту соціології НАН України, у структурі нашого населення відсутній середній клас, в той час як частина бідних становить 90 %, а багатих і дуже бідних – по 5 %.
Сільське господарство за розміром оплати праці посідає останнє місце серед провідних галузей економіки. У більшості областей станом за 2004 рік рівень середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, не досягав прожиткового мінімуму, а майже в половині – рівня мінімальної заробітної плати.
Вартість робочої сили за одну годину (в доларах США) в різних країнах значно коливається. Так, у Німеччині становить 25, США та Японії – 16,4, Франції – 15,5, Південній Кореї – 7,5, Російській Федерації – 0,66, Білорусії – 0,55, Україні – 0,38 доларів за годину. Якщо врахувати європейські стандарти харчування населення, то вартість робочої сили за підрахунками вчених в сільському господарстві України повинна становити 4,9 долара, а з урахуванням фактичного складу харчування – 2,2 долара за годину.
Тому важливе значення, особливо для селян, має Указ Президента України від 15.08.2001 року “Про стратегію подолання бідності”, де вперше офіційно визнано, що в Україні існує бідність “як неможливість в результаті недостачі засобів (коштів) підтримувати спосіб життя”, визначений рівень бідності та умови її подолання.
Стратегія подолання бідності розрахована до 2009 року. Серед пріоритетних напрямів визнано: забезпечення продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіття, збільшення доходів від трудової діяльності населення, поліпшення житлових умов, соціальний захист населення і становлення його середнього класу.
Наступне питання теми стосується поняття та значення продуктивності праці як основного шляху зростання ефективності виробництва аграрної продукції. Слід звернути увагу слухачів, що продуктивність праці – це економічна категорія – здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції за одиницю часу, а рівень продуктивності праці, або річна (денна чи погодинна) продуктивність праці, – це основний показник продуктивності, який визначається діленням валової сільськогосподарської продукції у співставних цінах (відтепер 2005 р.) на середньорічну чисельність працюючих або відпрацьовані у сільському господарстві людино-години. Цей показник за останні роки отримав тенденцію до зменшення. Рівень продуктивності праці у США майже в 10 разів, в Англії – майже в 6 разів, у Німеччині – більше ніж у 6 разів, у Франції – майже у 8 разів вищий, ніж в Україні.
Другим
надзвичайно
важливим показником продуктивності є
трудомісткість
виробництва (
).
До неповних показників продуктивності праці відносять:
затрати живої праці на 1 га посіву;
затрати живої праці на 1 голову тварин;
норма закріплення тварин за 1 працюючим;
ступінь виконання норм виробітку на механізованих роботах;
ступінь виконання норм виробітку на кінноручних роботах.
До основних чинників зростання продуктивності праці у сільському господарстві відносять:
підвищення родючості ґрунтів, урожайності рослин і продуктивності тварин;
раціональне використання виробничих ресурсів;
впровадження досягнень НТП і передового досвіду, “ноу-хау”;
впровадження еколого-, ресурсо-, енергозберігаючих технологій виробництва продукції;
запровадження комплексної механізації та електрифікації виробництва аграрної продукції;
поліпшення умов праці та вища її оплата;
підготовка кадрів та підвищення кваліфікації працівників сільського господарства та інші.
У розвинутих країнах, як правило, під продуктивністю розуміють ефективне використання не лише праці, а й усіх ресурсів виробництва: капіталу, землі, матеріалів, енергії тощо – і пов’язують це з високими якісними характеристиками виробленого товару (послуг) і доступними цінами на нього. Такого погляду дотримується і Міжнародна організація праці (МОП). Світовий досвід засвідчує, що недооцінка продуктивності, невживання рішучих заходів щодо її підвищення призводить до проїдання національного багатства.
Для вирішення проблеми зростання продуктивності в Україні необхідно розпочати рух за продуктивність, як це було зроблено, наприклад, в Японії і західній Європі після 2-ї світової війни, а також у Сінгапурі, Малайзії, Південній Кореї, Тайвані і у Польщі; сформувати у суспільстві позитивне ставлення до продуктивності (пропаганда продуктивноті у засобах масової інформації, ділові ігри, плакати, фільми і т.д.). Філософія руху за продуктивність проголошує: якість – це стан свідомості, продуктивність – спосіб добропорядної поведінки. Стратегічна мета руху за продуктивність – значне підвищення життєвого рівня населення. В країнах, які переходили до ринкової економіки, від 40 до 90 % росту життєвого рівня досягалось за рахунок підвищення продуктивності економіки. Найближча мета – поліпшення економічних наслідків діяльності галузей і підприємств, реальне зростання особистих доходів працівників.
Основні положення руху за продуктивність:
– головні зусилля щодо підвищення продуктивності здійснюються на підприємствах;
– глибока реформа системи управління, узгоджена з приватизацією, реструктуризацією та адаптацією до міжнародних стандартів, потребує створення нової технології організації управління;
– у перспективі зростання продуктивності забезпечує підвищення та гарантії зайнятості. Але в перехідний період, коли ще не настала повна віддача від підвищення продуктивності, за сприяння уряду керівники підприємств усіх форм власності, працівники та профспілки співпрацюють у прийнятті відповідних заходів щодо запобігання безробіття.
Слід звернути увагу слухачів, що підвищення продуктивності не означає звільнення великої кількості працюючих. Якщо збільшувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, економно витрачати матеріали і енергію, повніше використовувати устаткування та виробничу площу, тоді підвищення продуктивності не тільки не зменшить зайнятості, а навпаки, дасть змогу накопичити ресурси для технічного переозброєння виробництва і збільшення кількості робочих місць.