План семінарсько-практичного заняття

Аграрний сектор –

це сільське та рибне господарство, харчова промисловість і перероблення сільськогоспо­дарських продуктів [7].

Агропромисловий комплекс (АПК) –

сукупність галузей економіки країни, об’єднаних загальною метою – забезпечення населення продовольством, промисловість – сировиною. Або це складний комплекс взаємопов’язаних між собою галузей, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства (1-а сфера АПК); безпосередньо сільськогоспо­дарське виробництво (2-а сфера АПК); галузі, які переробляють сільськогоспо­дарську продукцію та забезпечують зберігання та доставку її споживачу, а також житлово-комунальне господарство, побутове і культурне обслуговування (3-я сфера АПК).

Продовольча безпека (на рівні окремої людини, соціальної групи населення) –

можливість доступу до продоволь­ства, що означає забезпечення платоспроможності попиту основних соціальних груп населення і ліквідація голоду і недоїдання. За визначенням ФАО – це можливість усім людям в будь-який час мати фізичний та економічний доступ до безпечних та поживних продуктів харчування, яких достатньо для задоволення своїх фізіологічних потреб, необхідних для активного та здорового способу життя.

Аграрна політика –

комплекс заходів, спрямованих на: розв’язання продовольчої проблеми; гарантування продовольчої безпеки держави, завершення реформування економічних, соціальних і правових відносин в аграрній сфері; вироб­ництво конкурентоспроможної аграр­ної продукції; ефективну інтеграцію АПК у світовий продовольчий ринок; переведення національного АПК на екологобезпечний шлях розвитку.

Екологічне сільське господарство –

таке його ведення, де виробництво продукції організоване з максимальним застосуванням біологічних і частково агрохімічних заходів.

Органічне землеробство –

ґрунтується на повній відмові від засобів хімізації (у США). Євро­пейський різновид органічної системи землеробства дозволяє використовувати компости, кісткове борошно, “сирі” породи (доломіт, крейду, вапно, польовий шпат, глауконітовий пісок).

Органо-біологічна система землеробства –

в основу цієї системи покладено принцип покращення родючості ґрунту за рахунок мікробіологічної діяльності. З добрив використовують тільки органічні (гній, сидерати) та деякі повільно діючі мінеральні добрива (томасшлак, базальтовий пил). Поширена у Швеції та Швейцарії.

Органічне (біологічне) сільське господарство –

це система виробництва, що не передбачає використання синтетичних пестицидів, добрив, регуляторів росту та кормових добавок і базується на застосуванні системи сівозмін, органічних та зелених добрив, посівів бобових культур, механічної культивації та біологічних методів контролю за шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Біологічне землеробство, або “система Лемер-Буше” –

система землеробства згідно з якою існує повна заборона використання мінеральних добрив, дозволяються тільки органічні та нетоксичні препарати (ефірні олії, порошки, настої з водоростей та деяких рослин). Поширена у Франції.

Біодинамічна система, або альтернативний напрям європейського землеробства –

землеробство організується з ураху­ванням не тільки природних (земних), а й космічних ритмів, тобто врахо­вується вплив космічних та інших сил на сільськогосподарське виробництво, використовуються спеціальні біодина­мічні препарати.

Генетично модифікована сільськогосподарська (трансгенна) продукція –

продукція, вироблена з втручанням на генетичному рівні, характеризується поліпшеними харчовими якостями, стійкістю до шкідників і окремих хвороб та деяких гербіцидів. Вперше створені та дозволені до використання трансгенні томати у 1994 р. у США.

Основними генетично-модифікованими культурами є кукурудза, соя, бавовник, ріпак, льон, цукрові буряки, соняшник, рис. На долю США припадає більше 60 % ринку генетично модифікованих рослин (ГМР), Аргентину – 16 %, Канаду і Китай – 6 %.

Американська технологія для трансгенної продукції “термінатор” –

технологія, яка зупиняє процес розвитку насіння, щоб воно не проростало. До генетичної конструк­ції рослини додається конструкція, яка діє за принципом “термінатора” тоді, коли рослина завершила репродуктивний період. Таке насіння не проростає. Виробник такого посівного матеріалу “прив’язує” до себе сільгоспвиробника, аби той купував його насіння щороку.