План семінарсько-практичного заняття

Стратегічний потенціал

підприємства –

сукупність засобів і можливостей підприємства, які можуть бути використані для досягнення цілей його розвитку. Визначається ступенем розвитку потужностей підприємства (потужність – дуже сильний, значний) таких, як управлінські, людські, науково-технічні, земельні, виробничі.

Ресурсний потенціал –

це три групи ресурсів, які використовуються у процесі виробництва аграрної продукції та продуктів харчування:

1. Природно-біологічні ресурси, куди входить земля, вода, кліматичні і мінерально-сировинні ресурси, рослини, тварини.

2. Трудові ресурси, або трудовий потенціал, з допомогою якого здійснюється зв’язок між при­родними та матеріально-техніч­ними ресурсами і відбувається процес виробництва.

3. Виробничі фонди, які включа­ють основні і оборотні засоби виробництва, матеріально-технічні, енергетичні, фінансові ресурси.

Виробничий аграрний

потенціал –

це сукупність виробничих ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. До них відносяться земля, трудові ресурси та виробничі фонди.

Землезабезпеченість –

відношення площі відповідних угідь (сільськогосподарських угідь чи ріллі) до наявного населення країни (області, району, підприємства).

Рівень розораності земель –

визначається діленням суми площ ріллі та багаторічних насаджень на площу сільськогос­подарських угідь та множенням на 100 %.

Державний земельний

кадастр –

це система необхідних відо­мостей і документів про: місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл між власниками землі і землекористувачами за катего­ріями земель; їх оцінку, класи­фікацію, кількісну та якісну хара­ктеристику та загальнодержавну цінність. Основні складові частини – кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, обмін кількості та якості земель, їх бонітування, економічна та грошова оцінка земель.

Земельний кодекс України –

основний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і форм господарювання.

Природна (потенційна)

родючість ґрунту –

природна здатність ґрунту забезпечувати потребу рослин у поживних речовинах та воді протягом всього періоду їх розвитку. Це результат довго­тривалого ґрунтоутворюючого процесу, який відбувається під дією біологічних, хімічних, фізичних та інших чинників.

Штучна родючість ґрунту –

родючість, створена у результаті активної діяльності людини шляхом покращення культури землеробства, додаткових вкладень капіталу (меліорація, ґрунтозахисні заходи, вапнування, внесення добрив тощо).

Економічна родючість –

характеризує якість землі як засобу сільськогосподарського виробництва, це органічне поєднання природної та штучної родючості, оцінюється за 100-бальною шкалою.

Землі сільськогосподарського

призначення –

землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать:

• сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

• несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні смуги, землі під господарськими будівлями і дворами тощо).

Право власності на землю –

це право володіти, користу­ватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право оренди земельної

ділянки –

це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.

Земельний сервітут –

обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (право проходу та проїзду велосипедом чи на транспортному засобі; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів; право відводу води зі своєї земельної ділянки на (або через) сусідню і т. д.).

Охорона земель –

система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Моніторинг земель –

система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відтворення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Іпотека землі –

застава земельної ділянки, що залишається у власника землі або поручителя, а заставодержатель за умови невиконання зобов’язання набуває права володіння цією земельною ділянкою.

Ринок землі –

сукупність правових та економічних відносин щодо оренди земельних ділянок, їх обміну, купівлі–продажу, застави, успадкування, дарування.

Економічна оцінка землі –

оцінка землі як засобу виробництва за виходом продукції, окупністю витрат та диференціальним доходом (за шкалою 1–100 балів).

Бонітування землі –

якісна оцінка землі в балах за її найбільш важливими природними властивостями (вмістом поживних речовин, гумусу, кислотністю, глибиною залягання ґрунтових вод), які визначають урожайність культур.