Розділ 1. Методичні засади та організаційні форми викладання економічних дисциплін

Вступ

Метою навчання у вищій школі можна вважати формування професійного світогляду. Тільки створивши своєрідну “критичну масу” такого світогляду, фахівець може перевести її у професійні комунікативні зв’язки, практичні дії та проекти.

У сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки, у контексті євроінтеграційних перспектив нагальною стала необхідність переусвідомити процес підготовки фахівців вищої кваліфікації з економічних дисциплін під кутом зору актуальних практичних проблем економічного та соціального розвитку країни.

Упродовж останніх десятиріч існує проблема підготовки викладачів для вищої школи. Педагогічні університети готують вчителів, а у вищих навчальних закладах працюють, як правило, після закінчення аспірантури та захисту наукової праці – дисертації. Виходить парадокс: відсутня підготовка викладачів університетів. У зв’язку із кардинальними змінами в економіці країни впродовж останнього періоду, пов’язаного з переходом України до ринкових відносин, величезні зміни відбулися у викладанні економічних дисциплін стосовно як змісту, так і методики.

Що таке методика викладання

Під методикою викладання розуміють сукупність засобів, які забезпечують постановку і вирішення різноманітних практичних завдань. Її складовими є мова, невербальні засоби спілкування, вміння керувати емоціями, настроями, увага, спостережливість, уява тощо.

Сучасні підходи до навчання стисло можна охарактеризувати так:

• люди вчаться швидше, якщо вони безпосередньо залучені до вирішення реальних проблем;

• навчання в аудиторії недостатньо змінює поведінку людини, практика дає значно більше;

• найкраще вчиться людина, коли її роль активна, а не пасивна. Активне вирішення проблем має особливо великий ефект у неоднорідних групах та незнайомих ситуаціях;

• краще активно вчитись на якомусь прикладі самому, ніж багато разів слухати про нього. Тому виробничі практики на підприємствах, фірмах є потужним інструментом навчання та зміни поведінки;

• процес навчання потрібно заохочувати. Як відомо, у більшості розвинутих країн навчанню через діяльність надається першочергова увага 10.

Підготовка системи освіти, у т.ч. вищої, у сучасних умовах прагнення нашої держави до інтеграції у світову економіку вимагає адаптації до нових вимог. Для цього викладачі вищих навчальних закладів повинні набути абсолютно нових якостей: вони самі повинні володіти методом навчання через діяльність. Завдання викладача – підтримати студента в тому, щоб він продовжував працювати та систематично рухався вперед. Дуже важливо, щоб кожен студент повірив у свою індивідуальність, усвідомив відповідальність за власне життя та добробут, щоб поважав вчинки та рахувався з економічними інтересами інших як рівних собі.

Отже, основним засобом спілкування зі студентами повинен бути діалог. Основним принципом діяльності – вибір. Основним змістом занять – аналіз пріоритетних цінностей.

Дуже важливо прагнути вчити так, щоб той, хто вчиться, менш за все думав про те, що його вчать, а переконання та методичні настанови викладача з часом вважав би своїми. Чим більша у студента впевненість, що він це зробив сам, що сам до цього дійшов, тим вищий ефект навчання. На своїх лекціях з економіки підприємства автор часто звертається до студентів з проханням дати визначення абсолютно новому поняттю, чи запитує, як визначити якийсь новий для них показник. Автор переконана, коли вони самі, логічно думаючи, так би мовити,

“доходять” до цього визначення, пам’ятають про своє “відкриття”, то набагато краще засвоюють новий матеріал.

Коли талановитий скрипковий майстер Аматі вчив майбутнього всесвітньо відомого майстра Страдіварі, він не розкривав йому всіх своїх секретів, тому що знав – отримавши готове знання, учень може його просто скопіювати.

Таким чином, найголовніше у викладанні дисципліни – це не передача максимуму інформації, а максимальне розкріпачення молодої уяви, розкриття творчого потенціалу молоді, навчання творчо мислити та формування мети і вміння її вирішувати, розвиток навичок постійно вчитися. Адже в сучасних умовах ніяка, навіть найбільша, сума набутих знань без щоденної роботи над собою не може бути достатньою для досягнення успіху в житті.

Лекція як форма навчання

У формуванні професійного світогляду молодої людини в університеті значне місце посідають лекції, що в перекладі з латинської означає «читання». Можна сказати, що це одна з організаційних форм навчання.

Функції будь-якої лекції полягають у наступному:

• інформаційна;

• розвиток наукового мислення;

• стимулювання майбутньої самостійної роботи студента;

• інформація для роздумів.

Готуючись до лекції, необхідно відбирати матеріал у відповідності з програмою. Але лектор не зобов’язаний весь необхідний матеріал виносити на лекцію. Можна розглядати найголовніше, або найскладніше, але доступно, зрозуміло, яскраво.

Важливо при підготовці користуватись не тільки підручником (і не одним підручником). Добре сприймається інформація про нове у науці, особисті дослідження та практичний досвід лектора з даної проблеми. Обов’язково, демонструючи різні теорії, погляди з даного питання, висловити власну точку зору з цього приводу.

Кваліфікований лектор повинен бути тонким психологом, вміти ставати на позицію слухачів 10,11. Багато разів автор спостерігала, як загоралися вогниками творчості очі студентів, коли інформація їх цікавила чи була просто корисною, і якими байдужими ставали вони враз, як тільки мова переходила на щось нецікаве для них.

Необхідно пам’ятати про максимальну можливість фізіологічного сприйняття інформації (формула: 72). В якості одиниці сприйняття може виступати будь-який предмет: написати 10 слів, букв, цифр. Більшість людей зможуть повторити 72. Це ж стосується і думок.

Вважається, що в лекцію доцільно включати не більше 5 запитань, не повинно бути більше 5 головних ідей та не більше 10 нових понять. У структурі лекції повинні бути: вступ, основна частина, висновки.

Головне у вступі – формулювання мотиву, мети, примусити себе слухати, тобто повинно бути те, що викличе у слухача інтерес. У вступі обов’язково повинен прозвучати зв’язок із попередніми темами. Мотивувати можна шляхом постановки проблемних запитань: дати зрозуміти студентам, що їм не вистачає знань.

В основній частині важливо правильно вибрати метод викладу матеріалу. Менших витрат часу вимагає дедуктивний метод пізнання (від загального до часткового). Логічного мислення і вміння переконувати вимагає метод індукції (від часткового до загального).

Вже два десятки років основною рекомендацією лектору щодо підготовки лекцій є внесення елементу діалогу в монологічну лекцію. Наприклад, включати риторичні запитання, тобто безпосередньо апелювати до аудиторії, якщо їй незнайомий матеріал.

Підводячи підсумок лекції, слід пам’ятати психологічний аспект щодо концентрації інформації на початку і в кінці лекції. Найгірше запам’ятовується середина лекції. Тому, якщо бажаємо, щоб інформація залишилась, головне потрібно повторити в кінці.

Під час лекції важливо вміти активізувати пізнавальну діяльність слухачів. Утримування уваги має хвилеподібний характер, тому через кожні 20 хвилин слід використовувати спеціальні засоби для підтримки рівня сприйняття. Наприклад, «зверніть увагу», «це важливо» тощо. Можна використовувати наочні засоби. Чим менше слів та цифр, а більше малюнків, схем тощо, тим краще запам’ятовується матеріал. Досягти особливо високої асоціативної форми подачі інформації можливо завдяки використанню мультимедійної установки і комп’ютера, що, до речі, значно полегшує роботу лектора.

Згідно з вимогами вищої школи кожен викладач повинен мати текст лекції. Але текст і сама лекція – не одне й теж. Видатний російський письменник А.П. Чехов писав: «Вийшли з друку лекції Захаріна, але це тільки лібрето, а не та симфонія, яку я чув…». На лекції потрібно думати уголос, причому разом зі студентами. Студенти повинні «вчитися включати» асоціації, образне мислення, «мислити картинками», як казав А. Ейнштейн. Тоді найскладніший матеріал добре сприймається і запам’ятовується.

Слід враховувати, що надійність гарантується кількістю. Тому одне і те ж слід повторювати декілька разів по-різному. Це допоможе слухачам краще зрозуміти і запам’ятати.

На особливу увагу заслуговує питання поведінки лектора. На сучасному книжковому ринку України можна знайти чимало літератури, переважно, на жаль, зарубіжної щодо цього питання. Основні принципи поведінки лектора можна коротко сформулювати таким чином:

• читати лекцію не за конспектом: повинно бути постійне спілкування, діалог з аудиторією. Зачитати можна цитату;

• мова лектора повинна бути достатньо емоційною і літературно виваженою;

• місце лектора: чим менше людей, тим ближчою повинна бути до них відстань. Зміна місця лектора в аудиторії – це теж засіб привернення уваги слухачів;

• чітке відчуття лектором аудиторії. Коли слухачі втомилися, можна розповісти якийсь цікавий випадок, навіть анекдот.

Професори, які викладали на початку XX століття, на полях лекції записували анекдоти, які мали розповісти студентам. У практиці викладання економіки підприємства автор часто використовує в таких випадках вирази своїх студентів, які почула на екзаменах чи на заняттях. Наприклад, при розкритті основних понять з теми «Основні виробничі фонди» може навести цитату, коли студент сказав наступне: «ОВФ діляться на основні і оборонні… Це засоби виробництва (після паузи) – коси і вила»…

Лектор повинен бути хорошим актором, який за всіма «законами жанру» формує новий матеріал, виходячи не тільки з інформативних потреб, веде діалог яскраво, образно, переконливо, цікаво. Лектор – це обов’язково вихователь, який виховує не тільки своєю обізнаністю, але й мовою, поведінкою, зовнішнім виглядом.

Не можна не відмітити значення вміння викладача володіти мовленням як засобом професійної діяльності. Мовлення викладача пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Воно має дві форми – монолог і діалог. Мовлення – це індикатор педагогічної культури викладача, його професійної майстерності. Слово викладача повинно бути словом Вчителя – не тільки інструментом професійної педагогічної діяльності, але поряд з цим викладач повинен створювати творчу атмосферу спілкування, досягати взаєморозуміння зі слухачами, формувати у них відчуття емоційної захищеності, вселяти віру у себе, зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення привабливим.

Володінню мовленням, як засобам професійної діяльності, необхідно вчитися. Відомий вислів А.С. Макаренка: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15–20 відтінками, коли навчився робити 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що до мене хтось не підійде або не почує того, що треба» 6.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення у неї зрозуміле, логічне. І навпаки, якщо людина говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення у неї плутане, захаращене зайвими словами. Мовлення тоді гарне, коли воно найповніше і найточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, є зрозумілим.

Організаційні форми викладання економічних дисциплін

Проблема активізації навчання

Навчання як процес мислення передбачає розумову діяльність викладача при передачі знань і вмінь та пізнавальну діяльність студентів. Мотивація навчання викладачем та активність студентів у навчанні є каталізаторами процесу навчання, стимулами та умовою його ефективності. Рівень розумової діяльності викладача, вибір форм і методів навчання формують відповідний рівень та стиль мислення його студентів.

Найважливішим принципом навчання є принцип сполучення різних методів та прийомів навчання. І майстерність викладача полягає в тому, щоб вибрати оптимальне сполучення методів та засобів навчання, методичних прийомів, які забезпечать активізацію навчання.

Найбільш відомі форми організації навчання включають лекції, практичні і семінарські заняття, ігри, тренінги. Знання можна отримати на лекції, а засвоєння способів діяльності – на практичних заняттях. Методи ж мислення, досвід творчого підходу, соціального спілкування – тільки на практиці, в умовах ігрового моделювання чи на тренінгу.

Проблема активізації навчання не може бути повністю розкрита без теоретичного аналізу поняття «активність у навчанні». Активність є посиленою діяльністю. Стосовно процесу навчання нас цікавить пізнавальна активність. Якщо розглядати метод навчання як спосіб передачі знань викладачем студентові, то активізація навчання є каталізатором процесів викладання й вивчення. Тобто навчання є активним процесом, який здійснюється студентами. Можна і потрібно вчити студента, але навчається він тільки сам.

Такі традиційні обов’язкові методи навчання, як лекція, бесіда, розповідь, демонстрація дають певну суму знань і повною мірою сприяють пізнавальній активності, але сфера їх можливостей обмежена. Крім того, вони призводять до звикання, репродуктивного підходу до засвоєння знань (переказ конспекту), створення стереотипів мислення. Ці методи у традиційному варіанті вимагають від студента готовності до відтворювання знань, а не їх свідомого засвоєння. Такий підхід не стимулює виховання творчої особистості, а формує простих виконавців, безініціативних працівників.

Однією із особливостей викладання економічних дисциплін впродовж останнього часу була проблема відсутності підручників, які б відповідали новим вимогам економічного розвитку України, формуванню спеціалістів для ринкового суспільства. За таких умов викладачі змушені були весь матеріал подати на лекціях, а самостійна робота студентів мала дещо умовний характер. За останні роки з’явився цілий ряд підручників, посібників для самостійного вивчення економічних дисциплін, але проблема активізації навчання залишається актуальною.

Проблемний метод навчання

Нині, як і раніше, пропонується проблемний метод навчання, який стимулює активну самостійну творчу працю. Проблемне навчання є навчанням під знаком запитання, породжує потребу в новому знанні, а інформативний тип навчання закінчується крапкою: все зрозуміло, все з’ясовано і потреби у самостійній діяльності студента ніби і немає. Традиційне навчання забезпечує певний запас інформації, яку студент отримує з монологів викладача або з текстів підручника, але ні те, ні інше не адресоване особисто йому. І викладач, і підручник орієнтовані на пересічного студента, а відхилень від стандарту дуже багато.

Пітер Сенге у своїй книжці «П’ята дисципліна: Мистецтво і практика організації, що навчається» на прикладі багатьох компаній та на основі свого власного дослідження розкриває основні властивості системного мислення і розвитку професійних компетенцій менеджера, аналізує проблеми в бізнесі, яких можна уникнути, стверджує, що саме активне навчання та практика є тим, що змінює людину, її спосіб мислення та бачення речей.

Тільки розумне використання усіх методів дозволяє викладачеві раціонально організовувати навчальний процес, вести студентів від засвоєння необхідної системи понять та явищ до навчання методам діалектичного наукового пізнання, розвитку самостійного продуктивного мислення, виховання у молоді активної життєвої позиції.

Особливостями методів активного навчання, на відміну від традиційних форм інформативного типу навчання, є: мобілізація активності студентів, близькість ступеня активності співпраці слухачів та викладача, самостійне творче прийняття рішень студентами. Аналіз існуючих у практиці роботи вищих навчальних закладів форм активізації навчання дозволяє виділити серед них найбільш придатні для економічної підготовки фахівців:

• логічне синтезування навчального матеріалу в формі конспектів – схем;

• проблемне викладання на лекціях;

• розбір виробничих ситуацій;

• навчальні ігри;

• творчі студентські групи;

• тренінги тощо.

Існують такі види проблемних лекцій:

• вся лекція – наукова проблема;

• проблемне формулювання відомої концепції (матеріалу).

Рекомендується будувати лекцію за трьома напрямами. Перший: «Ось проблема. Ви розумієте, що це проблема. Що ми можемо сказати про неї?». Другий напрям: «Ось як про ту саму проблему міркують визнані економісти. Вони користуються такою-то концепцією». Третій напрям: після того, як показана придатність елементів для вирішення вихідної проблеми, ту саму концепцію треба використати для вирішення інших аналогічних чи додаткових проблем.

На лекції обов’язково потрібно виділити час на запитання. Першим, що характеризує розуміння, є запитання. Але потрібно “розворушити” слухачів на запитання!

Слід приділити особливу увагу формуванню вміння слухачів вирішувати проблеми. Дуже часто студент знаходиться у ролі гуски, котру, як яблуками, начиняють знаннями, а часу на роздуми не дають. Доречно згадати вислів: «Посередній вчитель викладає, добрий вчитель пояснює, видатний вчитель показує, великий вчитель надихає» (Вільям Артур Уорд).

Навчальні ігри

Поняття «гра» у різних народів має розбіжності у значенні. Так, у древніх греків слово «гра» означало дії, властиві дітям, виражаючи головним чином те, що в нас тепер називається “дитячість”. У євреїв слово «гра» – поняття про жарт і сміх. У римлян «Iudo» – радість, веселощі. По-санскритські «кляда» – гра, радість. У німців древньогерманське слово «spilan» означало легкий, плавний рух, на зразок хитання маятника, що доставляв велике задоволення. Згодом на всіх європейських мовах словом «гра» стали позначати велике коло людських дій, з одного боку, таких, що не вимагають важкої роботи, з іншого боку, таких, що дають людям веселощі і задоволення. Отже, у це коло відповідно до сучасних понять стало входити все, починаючи від дитячої гри в солдатики до трагічного відтворення героїчних вчинків на сцені театру, від гри на горіхи до біржової – на червінці, від бігання “на паличці верхи” до високого мистецтва скрипаля і т. д. 5.

Ми будемо розуміти під грою вид соціальної поведінки, штучно сконструйованої у вигляді моделі з чітко визначеними правилами, що імітує ті чи інші сторони реальної діяльності і має конкретно окреслені тимчасові просторові межі. Як моделююча діяльність, гра – це особливо організоване заняття, що потребує напруги емоційних і розумових сил.

Гра може мати декілька функцій:

• навчальна – розвиток умінь і навичок, а також розвиток основних психічних процесів;

• розважальна – створення сприятливої атмосфери на заняттях;

• комунікативна – вироблення ефективних навичок комунікації, об’єднання у колектив і встановлення емоційних контактів;

• релаксаційна – зняття емоційної напруги, викликаної навантаженням на нервову систему за інтенсивного навчання;

• психотехнічна – формування навичок підготовки свого фізіологічного і психічного стану для ефективнішої діяльності, перебудова психіки для засвоєння великих обсягів інформації;

• розвиваюча – гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей особистості;

• виховна – психотренінг і психокорекція прояву особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;

• компенсаторна – можливість людини з метою адаптації змінитися таким чином, щоб можна було висловлюватися за допомогою соціально прийнятних думок і дій;

• терапевтична – сприяє розвитку уміння погашати конфлікти, знімати агресивність, стреси, негативні емоції, за правильного використання дозволяє боротися з різними комплексами.

Рольова гра – багатофункціональна діалогова, діагностична і корекційно-тренінгова методика, в якій моделюються умови для виявлення певних психічних властивостей у ході умовно-ігрової взаємодії учасника з іншими студентами – партнерами у рольовій грі.

У літературі можна знайти різні описи поняття «рольова гра».

1. Рольові ігри дітей мають своєрідний характер – вони слугують особливим засобом пізнання світу. Тому їх рольові ігри – це не ігри у точному розумінні слова, а необхідна і властива дитині діяльність, що є для неї природним і неусвідомлюваним способом адаптації «дорослого» світу до свого власного, який ще недавно не існував. Найголовнішим, хоча до останнього часу і недостатньо оціненим, є значення гри для розвитку мотиваційної сфери та сфери потреб дитини. У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною. Довільна поведінка – це поведінка, що здійснюється відповідно до зразка (він даний у формі дій іншої людини або у формі вже виділеного правила) і контролюється шляхом зіставлення з цим зразком як з еталоном.

2. Рольова гра у широкому розумінні, коли вона втрачає зміст, перетворюється у синонім діяльності людини взагалі, відповідно до фрази з твору В. Шекспіра: «Усе життя – театр, і люди в ньому – актори». Стверджуючи, що вся поведінка людини у реальному житті є відігруванням визначених ролей, можна позбавити поняття «рольова гра» конкретного наповнення, зробивши його синонімом поведінки людини в соціумі. Усі люди тією чи іншою мірою грають ролі.

Таким чином, існує думка, що кожна людина володіє визначеним, найчастіше обмеженим, репертуаром станів свого “я”. Ігри, в які грають люди, передаються від покоління до покоління. Якщо не розірвати цей ланцюг, ефект може збільшуватися у геометричній прогресії. У цьому полягає історичне значення гри. Виховання молоді у більшості випадків зводиться до процесу навчання її тому, у які ігри вона повинна грати.

Різні культури і соціальні класи мають свої улюблені ігри, а різні родини і племена обирають різні варіанти ігор. У цьому полягає культурне значення ігор. Люди обирають собі друзів, партнерів, близьких людей найчастіше з кола тих, хто грає у ті ж самі ігри. Тому в даному соціальному оточенні кожен його представник здобуває таку манеру поведінки, яка здається зовсім далекою членам іншого соціального кола, і, навпаки, будь-який член якого-небудь соціального оточення, що починає грати у нові ігри, буде швидше за все вигнаний зі звичного товариства, але його із задоволенням включать в інше – у цьому полягає особистісне значення ігор 3.

3. Психологічна рольова гра як засіб моделювання реальності або ж моделювання неможливих у реальності ситуацій. Вона має на меті виявлення психічних особливостей людини, поліпшення її психічного стану, рятування від вантажу минулого, одержання досвіду чужого існування. За допомогою соціальних взаємодій рольової гри й обміну ролями з іншими учасник гри вчиться «наслідувати» поведінку інших і в такий спосіб стає «об’єктом» для себе самого («Я» – це «Він»). У той же час особистість існує як окрема реальність («Я» – це «Я»), у якої виникають нові і спонтанні поведінці відповіді і, яка являє собою суб’єктивну, приналежну тільки собі частину себе самого. Такий варіант є рольовою грою як інструментом психології. Зокрема, до рольової гри відноситься психодрама.

Усі психологічні ігри започатковані класичним театром, однак вони переросли театральну постановку, і їх можна оцінювати як спробу відобразити і представити реальність. Хоча актори театру і грають ролі, цілі театру, зрозуміло, відмінні від цілей будь-яких рольових ігор. Театр прагне надати глядачам задоволення, тоді як рольова гра дає «акторам» можливість особистісного зростання. Методи психодрами, скоріше, є засобом розкриття різних частин однієї і тієї ж особистості шляхом використання спроби грати все нові ролі, подібно тому, як людина змінює одяг. Новий одяг зазвичай не змінює людину, але іноді, якщо він їй підходить, людина може почати поводитися по-іншому і навіть почувати себе інакше. З погляду психодраматургів, немає нічого нещирого або лукавого у цьому процесі «приміряння» нової ролі, за умови, що нова роль не ховає за своєю маскою людську особистість. Ролі можуть розвинути у людини велику гнучкість і функціональність. Отже, рольова гра може стати ефективним, з погляду психологів, знаряддям, яке дозволить витягти достовірний матеріал про внутрішній світ людини обхідним шляхом 5.

4. Психологічна рольова гра як засіб моделювання реальності у навчальній діяльності. Метод рольового тренінгу розрахований на поглиблення й удосконалення професійних, індивідуально-соціальних, цінносних і морально-етичних установок фахівця. Відпрацювання ролей, установок, переживань, спостереження за самопочуттям як власним, так і за станом та спрямованістю «клієнтів» (інших членів групи) гарантує в цій формі занять найбільшу глибину, достатню емоційну фіксацію на потрібних моментах, матеріал для численних спостережень, що готують зміну оцінок, орієнтирів, позицій, технік.

Рольовий тренінг сприяє поліпшенню самовираження через міміку, жести, рухи і удосконалює сприйняття інших за допомогою фіксації таких же сигналів, тобто активізує «мову спілкування». Метод дає можливість реалізувати освоєні уміння і навички, правила, положення, а також полегшує засвоєння нових.

У процесі заняття поглиблюється і прищеплюється почуття роботи в «команді». Поступово відпрацьовується ненапружене, вільне самопочуття у різних проблемних ситуаціях. Робота будується на матеріалі побутових, знайомих ситуацій, таких, що часто зустрічаються, потім – на ситуаціях, ускладнених підвищеним емоційним навантаженням, морально-етичними моментами, а далі – у конфліктних ситуаціях, близьких до стресових або ж у ситуаціях, що вимагають координації дій великої групи людей.

Окрім окремих етюдів і ситуацій, у роботу на заняттях рольовим тренінгом можуть включатися індивідуальні завдання для учасників, розраховані на регуляцію прояву самостійності й активності учасників. Тематика запропонованих ситуацій може бути як загальносоціальною, так і підібраною за допомогою аналізу структури конфліктних проблем членів даної групи.

Розглянемо структуру рольової гри. У структурі рольової гри прийнято виділяти такі компоненти:

• ролі;

• вихідна ситуація;

• рольові дії.

Ролі, що виконують учасники гри, можуть бути соціальними і міжособистісними. Перші обумовлені місцем індивіда у системі об’єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), другі визначаються місцем індивіда у системі міжособистісних відносин (лідер, друг, суперник та ін.)

Другий компонент – вихідна ситуація – виступає як спосіб організації гри. Варто виділяти наступні компоненти ситуації:

1) суб’єкти;

2) об’єкт (предмет розмови);

3) відношення суб’єкта до предмета розмови;

4) умови комунікативного акту.

Третій компонент рольової гри – рольові дії, що виконують учасники, граючи визначену роль. Рольові дії як різновид ігрових дій органічно пов’язані з роллю – головним компонентом рольових ігор. Вони включають вербальні і невербальні дії, використання бутафорії тощо [13].

Рольова гра також має великі навчальні можливості:

• Рольову гру можна розцінювати як найточнішу модель спілкування, адже вона припускає наслідування дійсності в її найбільш істотних рисах.

• Рольова гра має великі можливості мотиваційно-збуджувального плану. У рольовій грі точно позначені «запропоновані обставини», які створюють загальну спонукальну мотивацію, а конкретна роль звужує її до суб’єктивного мотиву.

• Рольова гра активізує особистісну причетність до всього, що відбувається. Студент входить у ситуацію, хоча і не через своє «я», а через «я» відповідної ролі. І тут, як правило, виявляється дуже типове відношення актора до персонажа, якого він грає.

• Рольова гра дозволяє розширити свої межі за рахунок використання різних додаткових матеріалів при засвоєнні нового матеріалу. Навчальна ситуація будується за типом театральних п’єс, що припускає опис обстановки, характеру діючих осіб, відносин між ними. Тому за кожною реплікою мислиться відрізок змодельованої дійсності, що робить її неповторною і значимою.

• Рольова гра сприяє формуванню навчального співробіт­ництва і партнерства. Адже виконання етюду припускає охоплення групи учасників, які повинні злагоджено взаємодіяти з огляду на реакції один одного, допомагати один одному.

• Рольова гра має освітнє значення. Учасники, хоча й в елементарній формі, знайомляться з новими методиками, техніками, підходами. Заохочується усяка винахідливість, в той час коли в навчальних умовах можливості в цьому відношенні обмежені.

Відтак, рольова гра має великі можливості у практичному, освітньому і виховному відношеннях. Окрім видимого результату впливу гри на гравця, глибинним результатом рольової гри є «просочування» персонажа як вигаданої особистості в «неігрову» особистість самого гравця. Наслідком цього є зміни у сприйнятті реальності гравцем: гравець у більшому чи меншому ступені починає дивитися на світ очима відіграних ролей, що з’єднуються з його власним поглядом. Можливо, рольові ігри є гранично прямолінійним прийняттям ідеї «дійсність буде такою, якою її визначить сама людина», і людина буде такою, якою вона захоче бути.

Розглянемо на конкретних прикладах окремі рольові ігри. Наприклад, так звана робота в малих групах сприяє формуванню навичок спілкування та співпраці у студентів, рольові ігри: «мозковий штурм», «займи позицію», «шкала думок», метод «прес», «мікрофон», «дискусія», «ток-шоу», «ажурна пилка» – дозволяють вивчити значну кількість інформації за короткий час, набути навичок дискутування, навчитися аргументувати свою позицію, спілкуватися. Більш детальна характеристика кожної активної форми навчання наведена нижче.

Робота в малих групах

Така форма роботи дозволить набути навичок спілкування та співпраці. Об’єднайтеся у групи по 4–6 осіб і отримайте завдання від викладача. Ви матимете певний визначений викладачем час для виконання цього завдання.

Організуйте роботу в групі так:

1. Швидко розподіліть ролі у групі.

Спікер (керівник групи):

• зачитує завдання для групи;

• організовує порядок виконання;

• пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

• заохочує групу до роботи;

• підводить підсумки роботи;

• за згодою групи визначає доповідача.

Секретар:

• коротко і розбірливо веде записи результатів роботи своєї групи;

• як член групи має бути готовим висловити думку групи під час підведення підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник:

• слідкує за часом;

• заохочує групу до роботи.

Доповідач:

• чітко висловлює спільну думку, до якої дійшла група;

• доповідає про результати роботи групи.

2. Починайте висловлюватися спершу за бажанням, а потім – по черзі.

3. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання: не перебивайте один одного.

4. Обговорюйте ідеї, а не особи студентів, які висловили цю ідею.

5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

6. Намагайтесь у групі прийти до спільної думки, хоча у деяких випадках у когось з групи може бути особлива думка, і вона має право на існування.

Робота в парах

Це різновид роботи в малих групах. Вона дозволить вам оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати. Організуйте свою роботу таким чином:

1. Разом прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.

2. Визначте, хто говоритиме першим.

3. Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі.

4. Прийдіть до спільного рішення.

5. Визначте, хто представлятиме результати роботи групи та підготуйтеся до представлення.

Для ефективного спілкування в парах:

• Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима.

• Допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова «так-так».

• Якщо необхідно, ставте уточнювальні запитання (такі, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, такі: «Ви маєте на увазі, що…?», «Чи я правильно зрозуміла, що...?»).

• Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наво­дячи приклади і пояснюючи свої думки.

Під час активного слухання не слід:

• давати поради;

• змінювати тему розмови;

• давати оцінки людині, яка говорить;

• перебивати;

• розповідати про власний досвід.

«Мозковий штурм»

Це ефективний метод заохочення творчої активності, швидкого генерування великої кількості ідей. Застосовуйте його для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

Після того як викладач назве тему для обговорення:

1. Почніть висувати ідеї щодо розв’язання проблеми. Ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними.

2. Один із студентів записуватиме їх на дошці.

3. Коли вважатимуть кількість поданих ідей достатньою, їх висування припиняється.

4. Після того як ідеї зібрані, їх групують, аналізують, розвивають всією групою.

Відбирають ті ідеї, що, на думку групи, допоможуть вирішенню поставленої проблеми.

Під час «мозкового штурму»:

• намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

• примусьте працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

• можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

• не обговорюйте і не критикуйте висловлення інших.

«Займи позицію»

Цей метод допоможе вам провести обговорення чи дискусію зі спірного питання, надасть можливість кожному висловитися, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими.

Після того як викладач назве тему:

• станьте біля плаката («так», «ні», «не знаю»), який відповідає вашій позиції;

• підготуйтеся до обґрунтування своєї позиції;

• якщо після висловлення аргументів щодо зайнятої позиції та їх обговорення ви зміните свою точку зору на проблему, перейдіть до іншого плаката і поясніть причину свого переходу. А також назвіть найбільш переконливі аргументи протилежної сторони.

«Шкала думок»

Різновидом методу «займи позицію» є метод «шкала думок». Підготувавши аргументи щодо проблеми, яка обговорюється, розташуйтеся однією лінією у будь-якому вільному місці аудиторії (наприклад, біля дошки). Визначити ваше місце допоможуть плакати, що розміщені на початку, посередині та у кінці шкали («згоден на 100 %», «згоден на 50 %», «не згоден»). Після аргументації тих, хто вишикувався навпроти шкали, ви можете змінити свою позицію, пояснивши, які саме аргументи вплинули на ваше рішення.

«Прес»

Метод «прес» використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод дає можливість навчитися формулювати й висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано у чіткій та стислій формі.

Метод «прес» має таку структуру та етапи:

1. Позиція: Я вважаю, що … (висловіть свою думку, поясніть її суть).

2. Обґрунтування: Тому що… (наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції).

3. Приклад: Наприклад,… (наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію).

4. Висновки… Отже (тому), я вважаю… (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити, тобто це заклик прийняти вашу позицію).

Захищаючи свою позицію, намагайтесь дотримуватися структури методу «прес».

«Навчаючи – вчуся»

Цей метод надасть можливість взяти участь у навчанні та передачі знань своїм одногрупникам. Організуйте роботу таким чином:

• після того як викладач роздасть картки із завданням, оз­найомтеся з інформацією, що міститься на них;

• якщо щось незрозуміло, запитайте про це у викладача, перевірте, чи правильно ви розумієте інформацію;

• ознайомте зі своєю інформацією у доступній формі інших одногрупників;

• говоріть тільки з однією особою. Переказавши їй свою інформацію, уважно вислухайте інформацію від неї;

• коли час виконання вправи сплине, розкажіть у групі, про що ви дізналися від інших.

«Мікрофон»

Метод «мікрофон» дасть можливість кожному студенту ска­зати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або вис­ловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення такі:

• говорить тільки той, у кого «уявний» мікрофон;

• подані відповіді не коментуються і не оцінюються.

Розігрування рольової ситуації

«Рольова гра» є невеличкою п’єсою, яку можна поставити на занятті. В її основі лежить імпровізація. Ви інсценізуєте запропоновані ситуації. Рольові ігри сприяють кращому розумінню цих ситуацій, а також допомагають вчитися через досвід і почуття.

Якщо ви розігруєте ситуацію:

• чітко дотримуйтеся своєї ролі;

• слухайте інших «акторів» та викладача;

• не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі;

• намагайтеся поставитися до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили;

• вийдіть з ролі після закінчення сценки;

• візьміть участь у обговоренні сюжету гри.

«Дискусія»

Цей метод дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Обговорення у ході дискусії навчить слухати свого співрозмовника та робити переконливі аргументи. Для того, щоб вона була відвертою, необхідно створити в аудиторії атмосферу довіри та взаємоповаги.

При проведенні дискусії дотримуйтесь таких правил:

• Говоріть по черзі, а не всі одночасно.

• Не перебивайте того, хто говорить.

• Критикуйте ідею, а не особу, яка її висловила.

• Поважайте всі висловлені думки (позиції).

• Не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком хіба що жарту.

• Не змінюйте тему дискусії.

• Намагайтеся заохочувати до участі у дискусії інших.

У групі можете доповнити ці правила, прийняти їх після об­говорення та дотримуватися під час проведення дискусій.

«Ток-шоу»

Метою гри є набуття навичок публічного виступу та дискутування.

Викладач на такому занятті є ведучим «ток-шоу». Робота організовується таким чином:

• Оголошується тема дискусії.

• Запрошуються «гості», щоб висловитися щодо запропонованої теми.

• Слово надається глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання «запрошеним» за одну хвилину.

• «Запрошені» мають відповідати якомога коротше і конкретніше.

• Ведучий може ставити своє запитання або перервати промовця через ліміт часу.

Ця форма роботи допоможе вам навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати й захищати власну позицію.

«Ажурна пилка»

Метод дозволяє студентам працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує допомагати один одному навчаючи вчитися.

Під час роботи за методом «ажурна пилка» студенти повинні бути готовими працювати в різних групах. Спершу працюють у «домашній» групі, завданням якої є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб можна було чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших студентів.

Потім в іншій групі, яка називається експертною, студенти виступають у ролі «експертів» із питання, над яким працювали в домашній групі, вчать цій інформації інших та відповідають на їхні питання. В експертній групі також можна отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи – здійснити обмін інформацією.

Наприкінці заняття знову повертаємося до своєї «домашньої» групи, щоб поділитися тією новою інформацією, яку надали учасники інших груп. Новим завданням тепер є знову обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками «домашньої» групи.

Отже, порядок роботи в «домашніх» групах наступний:

• кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал;

• бажано обрати в групі головуючого, тайм-спікера (того, хто слідкує за часом) та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожний розуміє зміст матеріалу.

Порядок роботи в експертних групах буде таким:

• після того, як викладач об’єднав студентів у нові групи, виділяють експертів з тієї теми, що вивчалась у «домашній» групі;

• по черзі кожен має за визначений викладачем час якісно і у повному обсязі донести інформацію членам інших груп і сприйняти нову інформацію від представників інших груп.

Під час повернення до “домашніх груп”:

• ви маєте поділитися інформацією з членами своєї «домашньої» групи щодо нової інформації, яку ви отримали від представників інших груп, узагальнити її;

• виробляєте спільні висновки та рішення.

Таким чином, за допомогою методу «ажурна пилка» за короткий проміжок часу можна отримати значну кількість інформації.

«Коло ідей»

Цей метод є ефективним щодо вирішення гострих суперечливих питань і корисним для створення списку ідей. Його метою є залучення всіх студентів до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію з піднятої проблеми.

Порядок проведення:

• викладач висуває дискусійне питання та пропонує обговорити його у кожній групі;

• після того, як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє лише один аспект того, що обговорювали;

• групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано усі відповіді;

• за час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей.

«Акваріум»

Цей метод є ефективним для розвитку вмінь дискутування у малих групах.

Після того як викладач об’єднав студентів у дві-чотири групи і надав кожній із них завдання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр кола (аудиторії), утворивши внутрішнє коло.

Учасники цієї групи обговорюють запропоновану викладачем проблему таким чином:

• один з групи вголос проголошує ситуацію;

• група обговорює ситуацію у ході дискутування;

• приймається спільне рішення.

На цю роботу групі відводиться 3–5 хвилин. Усі інші студенти не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії – вони знаходяться начебто за товстим склом акваріума.

Після цього місце в «акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в «акваріумі» і діяльність кожної з них мусить бути обговорена усіма студентами.

Тренінг як спосіб навчання

Тренінг (training) – це сплановані та систематичні зусилля щодо модифікації або розвитку знань (умінь) і установок людини через навчання для того, щоб досягти ефективного виконання одного або декількох видів діяльності, набути знань і навичок, необхідних для адекватного виконання конкретного завдання або роботи. Тренінг визначається і «як спосіб перепрограмування вже існуючої у людини моделі управління поведінкою і діяльністю» 2, с.15 . У психотерапії тренінг – «це сукупність психотерапевтичних, психокорекційних та навчальних методів, направлених на розвиток навичок самопізнання і саморегуляції, спілкування і міжперсональної взаємодії, комунікативних і професійних вмінь» 8, с. 921.

У тренінговій групі одночасно можуть займатися 8–12 людей, проте її склад і кількість учасників не регламентуються так жорстко, як за групової психотерапії. Як правило, число учасників коливається від 3 до 18–20.

Робота тренінгової групи вирізняється рядом специфічних принципів.

• Принцип активності: активність учасників тренінгової групи носить особливий та постійно зростаючий характер тому, що вони залучаються у специфічно розроблені дії (програвання певної ситуації, виконання вправ, спостереження за поведінкою інших за спеціальною схемою).

• Принцип досліджуваної (творчої) позиції: у ході тренінгу учасники групи усвідомлюють, знаходять, відкривають ідеї, закономірності вже відомі в психології, а також, що особливо важливо, свої особисті ресурси, можливості.

• Принцип об’єктивації (усвідомлення) поведінки: у процесі занять поведінка учасників змінюється з імпульсивного на об’єктивний рівень, що дозволяє виконувати зміни у тренінзі, а також встановлювати зворотний зв’язок.

• Принцип партнерського спілкування: при спілкуванні, враховуються інтереси, почуття, емоції, переживання, цінності інших учасників взаємодії 7.

Тренінг може проводитися як для окремої особи (що буває дуже рідко), так і для групи людей. Вважається, що групова форма роботи є більш ефективною, ніж індивідуальна.

Переваги групової форми роботи:

• Досвід перебування у спеціально організованих групах може допомогти у вирішенні проблем, так як група виступає суспільством у мініатюрі, яке віддзеркалює у собі весь зовнішній світ.

• Можливість отримати зворотний зв’язок і підтримку від інших членів групи, які мають схожі проблеми або досвід і здатні завдяки цьому надати суттєву допомогу.

• У групі можна бути не тільки учасником подій, але і глядачем.

• Група може сприяти особистісному росту кожного учасника.

• Групова форма роботи має економічні переваги 9.

Активізація навчання за допомогою комп’ютерного забезпечення

За останні декілька десятків років освітній процес поряд з рольовими іграми збагатився також такими методиками та технологіями навчання, як симуляції – навчання з використанням комп’ютерів та Інтернету.

Все більшого поширення набуває така прогресивна методика активного навчання як «симуляція».

Симуляція – процес імітації реального середовища з метою передбачення різноманітних аспектів його поведінки 1. Саме за допомогою симуляції генерується таке середовище, де поєднується теорія та практика. Упродовж останніх 50-ти років симуляція використовувалась для підготовки фахівців у таких сферах як управління автомобілями, літаками, військовою технікою, проведенні хірургічних операцій, логістиці, продажі. Симуляція зарекомендувала себе як одна з найрезультативніших методик навчання.

Останнім часом симуляції успішно використовуються у бізнес-навчанні, а це означає, що їх ефективно можна використовувати і у вищих навчальних закладах, в першу чергу, при викладанні економічних дисциплін.

Бізнес-симуляція – є експериментальним навчанням, в якому студенти відпрацьовують навички розробки, впровадження та контролю бізнес-стратегій. Бізнес-симуляція дозволяє:

• практикуватися у стратегічному плануванні та системному мисленні;

• виробляти навики лідерства, роботи в команді, міжособистого спілкування;

• здобути практичні навички інвестування та управління фінансовими потоками;

• отримати розуміння створення додаткової вартості товарів та послуг.

Бізнес-симуляція потребує програмного комп’ютерного забезпечення, наприклад, “Management Game” – бізнес-симуляція університету Карнегі Мелон (Піттсбург, США), що моделює конкурентне бізнесове середовище, в якому учасники гри, тобто студенти, керують мультинаціональною фірмою у США, що виробляє два види споживчих товарів і продає їх у шести різних країнах. Учасникам гри надається необхідна статистична інформація за кілька років (попит і пропозиція, ціни, якість продукції чи послуг тощо). Упродовж симуляції студенти проходять від 8 до 16 періодів (кроків) прийняття бізнес-рішень. Після кожного періоду гри команди отримують наступні звіти віртуальних фірм:

• маркетинговий звіт;

• виробничий звіт;

• фінансовий звіт;

• звіт про рух грошових коштів за один період.

Прийняття рішення у кожному періоді бізнес-симуляції потребує від студентів такої бізнес-активності, як розробка нового бренду (продукту), дослідження ринку, планування виробничих потужностей та програми виробництва товарів та послуг, контроль запасів та товарорух, медіа-планування, діяльність на ринку цінних паперів та ін.

Після завершення бізнес-симуляції підводяться підсумки прийняття бізнес-рішень, оцінюється, наскільки підприємства дотримуються своєї стратегії, визначається баланс рахунку та ринкова вартість підприємства чи фірми.

Цей процес дозволяє на практиці (у віртуальному світі), без реального ризику відпрацювати те, чому вчить теорія, шляхом логічного мислення та аналізу знайти оптимальне рішення, яке приведе фірму чи підприємство до успіху в реальному житті.

З розвитком інформаційних технологій симуляції переводяться в електронний варіант з використанням персональних комп’ютерів. Прикладом можуть бути симуляції “Competitive Strategy Game” та комп’ютерна версія “Management Game”.

Для обробки прийнятих рішень можна використовувати відповідне програмне забезпечення, встановлене на Internet-сервері. Учасники симуляції можуть працювати на віддалених персональних комп’ютерах, підключених до мережі Internet, достатнім є off-line режим. Порівняльний аналіз різних методик навчання наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1