Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Rozdil_1.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.52 Mб
Скачать

6.2. Сутність і стан фінансового вирівнювання

В межах кожної, навіть незначної за розмірами, країни завжди існують обєктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, є особливості у складі і обсягах доходної бази бюджетів, а отже і у можливостях задоволення різноманітних місцевих потреб. Головними загальноекономічними причинами, які зумовлюють регіональні відмінності у формуванні доходів і фінансуванні видатків місцевих бюджетів України є:

 нестабільність та неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;

 щорічні зміни у складі доходів та видатків бюджетів;

 невизначеність цілей та пріоритетів фінансового вирівнювання;

 відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, науково-обгрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;

 нераціональне розташування мережі бюджетних установ;

 непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об’єктів з державної у комунальну власність;

 відсутність зацікавленості у органів місцевого самоврядування в додатковій мобілізації доходів до місцевих бюджетів, споживацькі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.

Дослідження показують, що регіональна диференціація доходів і видатків з місцевих бюджетів України перш за все зумовлена відмінностями у рівнях соціально-економічного розвитку територій, що концентровано відображається на обсягах валової доданої вартості, створеної в регіоні.

У звязку з цим як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають достатньо значні відмінності. І тому виникає потреба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, тому що їх існування створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. Як відомо, в Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується головним чином за рахунок бюджетних коштів.

Поняття “вирівнювання” в українському законодавстві вперше зявилося у 1995 р. в Законі України “Про бюджетну систему України” (ст. 16). Пізніше воно трансформувалося у “бюджетне вирівнювання” в законі “Про місцеве самоврядування в Україні” від 20.05.1997 р. (ст. 1). На практиці часто застосовується поняття “фінансове вирівнювання”. Плутанина у використанні цих термінів спричинена відсутністю чіткого тлумачення поняття, яке свого часу не було здійснене у відповідних законодавчих актах. В економічній літературі іноді можна спостерігати ототожнення фінансового вирівнювання з бюджетним регулюванням. У Бюджетному кодексі України також відсутнє визначення даного поняття, а застосовуються терміни “дотація вирівнювання” і “коефіцієнт вирівнювання”.

Ми вважаємо що, під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків в розрізі окремих територій. Але, враховуючи, що в даний час у нас не розроблені і законодавчо не визначені державні соціальні гарантії, то метою фінансового вирівнювання є  наближення видатків місцевих бюджетів в розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який склався по країні.

Фінансове вирівнювання  приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною і функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків в розрізі окремих територій.

Зясування суті і механізму здійснення фінансового вирівнювання, як в нашій, так і в зарубіжних країнах свідчить, що його слід розглядати не лише як діяльність в межах бюджетної системи, повязану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні, фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, покращення добробуту населення, усунення розбіжностей в рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Все це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, і в тому числі у міжбюджетних відносинах.

Гарантування усім громадянам рівних прав і свобод, зокрема, таких як право на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров’я, тощо вимагає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів щодо їх кількісного виміру. Показником, за допомогою якого можна проаналізувати територіальні особливості у фінансуванні певних суспільних потреб, є розміри видатків з місцевих бюджетів (сукупних і в тому числі за розділами функціональної класифікації) у співставленні з кількістю населення, яке проживає на території місцевого бюджету, тобто видатки в розрахунку на одного мешканця.

Розглянемо стан фінансового вирівнювання в Україні на основі динаміки бюджетних доходів і видатків. Як свідчать дані, наведені в табл. 6.1, протягом останніх 6 років в цілому спостерігалося збільшення доходів і видатків місцевих бюджетів як в абсолютному обсязі, так і в розрахунку на одного мешканця. За період з 1999 по 2004 роки доходи в розрахунку на одну особу зросли з 263,5 грн у 1999 р. до 480,2 грн у 2004 р., видатки – відповідно з 316,9 грн до 817,7 грн. Разом з тим зростала диференціація доходів і видатків у регіональному розрізі. Так, у 1999 р. найнижчий рівень видатків був у місцевих бюджетах Чернівецької області  202,3 грн/чол., а максимальний в бюджеті м. Києва  516,6 грн/чол., тобто розмах варіації становив 314,3 грн. У наступні роки розбіжності між максимальним і мінімальним рівнем видатків зростали і досягли у 2004 р. 1176,7 грн., при мінімальному значенні  670,8 грн/чол. з місцевих бюджетів Тернопільської області і максимальному  1847,5 грн/чол. з бюджету столиці.

Таблиця 6.1

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]