Глава 3

Методика виконання студентами завдань

з практичних і семінарських занять

та проведення таких занять.

Підготовка та проведення

змодельованих судових процесів

І. Глибокі знання кримінального права неможливі без обо­в’язкового поєднання пасивного, як правило, набуття студента­ми певних знань на лекціях з активною і наполегливою підго­товкою до практичних та семінарських занять і викладанням свого бачення (на основі вивчення відповідних законів, прак­тики їх застосування та літературних джерел) щодо вирішення того чи іншого питання, уміння вести аргументовану полеміку, обстоювати свою точку зору на групових заняттях.

Практичні заняття — це набуття студентами навичок зас­тосування кримінального законодавства при вирішенні тієї чи іншої кримінальної справи (задачі).

Семінарські заняття — це виявлення студентами знань з теорії кримінального права, кримінального законодавства та судової практики. Це вид навчального заняття, коли викладач організує дискусію (обговорення) з попередньо визначених пи­тань, до яких студенти готують тези виступів.

Кожна з цих форм занять може бути застосована окремо. Доцільніше поєднувати під час проведення заняття обидві на­звані форми. При цьому на опитування студентів з питань теорії кримінального права, змісту певної норми кримінального зако­ну чи постанови Пленуму Верховного Суду України з конкрет­ної категорії кримінальних справ слід витрачати не більше 15— 20 хвилин; а на розв’язання двох-трьох задач під час проведен­ня такого заняття — 60—70 хвилин.

Готуючи заняття, викладач заздалегідь формує домашнє зав­дання до кожного заняття. Таке завдання доводиться до навчаль­ної групи не пізніше як за два дні до проведення заняття. Треба назвати тему заняття; поставити два-три теоретичні питання (або такі, що пов’язані з правовим аналізом закону чи його час­тин, або ті, що випливають з постанов Пленуму Верховного Суду

112

України з окремих категорій кримінальних справ); поставити для розв’язання три-чотири задачі; назвати літературні джере­ла, закони та інші нормативні матеріали, на підставі яких має бути виконане домашнє завдання.

Завдання до одного заняття треба складати так, щоб студент міг виконати його протягом не більше чотирьох-п’яти годин. Починати виконувати домашнє завдання рекомендується з відповіді на поставлені теоретичні запитання. Для цього слід звернутися до джерел, в яких міститься відповідь на такі запи­тання. Якщо внаслідок цього у студента виникло певне уявлен­ня про зміст та практичну значимість поставленого запитання, стисла відповідь на нього має бути викладена в письмовій (те­зисній) формі. У письмовій формі слід давати і відповідь щодо розв’язання відповідних юридичних задач.

Перш ніж приступити до розв’язання задачі, необхідно уваж­но її прочитати, звернувши особливу увагу на юридичну термі­нологію, усвідомивши всі обставини, викладені в умові. Розв’я­зувати задачу потрібно відповідно до точно зазначених обста­вин. Довільна зміна умов або припущення того, що не зазначено в тексті, не дозволяється. Під час проведення занять можна об­говорити також інші варіанти задачі. Якщо в процесі з’ясуван­ня її змісту виникають сумніви щодо певної обставини справи, то слід виходити із загального правила: «будь-які сумніви тлу­мачаться на користь обвинуваченого або підсудного».

Для правильного розв’язання задачі щодо Загальної части­ни кримінального права необхідно зробити юридичний аналіз обставин, викладених у задачі, тобто визначити важливі ознаки (критерії), що становлять зміст юридичної справи (фабули спра­ви), та зіставити їх зі змістом закону, в якому виписані такі оз­наки (критерії) або які випливають зі змісту законодавчого при­пису. Якщо, скажімо, задача потребує вирішення питання про форму вини особи у вчиненому нею злочині, студент має назва­ти форми вини (умисну чи необережну) та її види, порівняти певні форми та види вини з об’єктивними ознаками, викладе­ними у задачі, які є свідченням (доказом) певного волевиявлен­ня особи. Якщо у задачі, скажімо, йдеться про форму співучасті у злочині, то відповідь має бути в плані визначення простої та складної форм співучасті, розкриття змісту таких понять, як співвиконавство, злочинне угруповання (організована група, банда, незаконне воєнізоване формування, злочинна організа-113

ція) та зіставлення їх з тими формами співучасті, що зазначені у фабулі навчальної кримінальної справи.

Щодо розв’язання задач з Особливої частини кримінально­го права, то студент має назвати всі характерні ознаки кожного елемента складу злочину, які містяться у законі або виплива­ють з його змісту, і порівняти з обставинами, зазначеними в за­дачі. Наприклад, потрібно назвати об’єкт злочину, описаного в законі, та характерні для нього ознаки (наприклад, предмет зло­чину) і тут же назвати об’єкт, предмет посягання, що має місце у задачі. Далі слід назвати характерні ознаки об’єктивної сторо­ни складу злочину, описаного в законі (дія, бездіяльність, на­слідки, причиновий зв’язок, а в деяких випадках ще й час, місце, спосіб і обстановка вчинення злочину), і порівняти їх з відпові­дними обставинами у задачі. Так само (порівняльним шляхом) встановлюються суб’єктивна сторона складу злочину і суб’єкт злочину.

Іноді зміст задачі вимагає розв’язання ширшого кола питань: встановлення ознак, за якими слід розмежовувати суміжні зло­чини, обґрунтування кваліфікації злочинів за їх сукупністю, виз­начення ролі кожного співучасника при спільному вчиненні злочину або обставин, які мають вирішальне значення при ква­ліфікації злочину (обтяжуючі обставини, спосіб вчинення зло­чину, розмір заподіяної шкоди тощо). За відсутності в кінці за­дачі конкретних запитань слід мати на увазі, що йдеться про кримінально-правову оцінку вчиненого, кваліфікацію дій вин­них осіб.

Остаточне розв’язання задачі — це логічно пов’язана низка аргументованих суджень, доказів і висновків, що ґрунтуються на законі, а іноді й на іншому нормативному акті чи постанові вищого судового органу та на теоретичних положеннях, які є в літературі. В останньому випадку необхідно вказати автора, на­звати працю, рік її видання, сторінку, на яку робиться посилан­ня. (Докладно методичні рекомендації щодо розв’язання задач викладено у главі 4 цього посібника.)

Безпосередньо на семінарському занятті студенти можуть доповнювати відповіді один одного, доводити своє розв’язання задачі тощо.

Для більш образного й оригінального висловлювання своєї думки, підвищення правової культури студента дуже важливим є використання під час виступу окремих афоризмів, фразео-114

логізмів, порівнянь, оригінальних думок видатних учених, літе­раторів, поетів, ораторів тощо.

Коли запитання вичерпані, завдання розв’язане, викладач підводить підсумки диспуту, аналізує його хід, називає сту­дентів, які показали хороші знання, а також вирішує питання, з яких не досягнуто єдності думки. Він також оцінює відповіді кожного студента, відзначає найбільш аргументовані та юридич­но грамотні, звертає увагу на мовні огріхи, неправильне вжи­вання юридичних термінів і понять, неточні юридичні форму­лювання.

Одержані студентом на окремих практичних та семінарсь­ких заняттях оцінки враховуються при виставленні підсумко­вої оцінки з навчальної дисципліни «Кримінальне право».

ІІ. З окремих теоретичних питань з використанням матері­алів судової практики рекомендується написання студентами рефератів, які слід заслуховувати на семінарських заняттях, на­укових гуртках та конференціях. У рефератах викладається зміст та основні положення того чи іншого закону, аналізують­ся окремі положення теорії кримінального права або судова практика з окремих категорій кримінальних справ. При цьому в рефератах слід виділяти спірні в теорії й судовій практиці пи­тання, визначати своє ставлення до них, вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Викладач може також при­значити одного чи двох опонентів, які виступатимуть по заслу­ханому на занятті реферату. Реферати студентів можуть бути присвячені аналізу наукових статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в юридичних ча­сописах та наукових збірниках.

Доцільно давати студентам завдання написати анотацію на монографічну роботу з кримінального права або скласти огляд змісту статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в правових часописах, тижневиках та наукових збірниках. Складені студентами анотації на монографії та аналізи статей перевіряє керівник семінару. Найбільш змістовні з них зачитуються на заняттях та обговорюються. За­уваження та висновки щодо всіх інших написаних студентами анотацій та тезисного огляду статей доводяться до відома кож­ного студента під час планових консультацій.

115

ІІІ. Дуже корисним є проведення змодельованих судових процесів (ігрових занять), які було започатковано в 70-х роках минулого століття на юридичному факультеті Київського дер­жавного університету імені Тараса Шевченка і які згодом було запроваджено на юридичному факультеті Московського універ­ситету імені Михайла Ломоносова з відповідною екранізацією.

Навчально-ігрове заняття — це змодельована імітація судо­вого процесу, пов’язаного з вирішенням окремої кримінальної справи на підставі кримінального та кримінально-процесуаль­ного законів з використанням студентами–учасниками такого процесу знань з цих галузей права при суворому додержанні визначеного в законі регламенту (процедури) ведення судового процесу за законами логіки, культури і людяності, віддаючи належне внутрішньому переконанню і справедливості (правді).

Проведення змодельованих судових процесів — це невичер­пне джерело не лише набуття студентами навичок практичного застосування кримінального та кримінально-процесуального законів; воно сприяє розвиткові творчого мислення, змагаль­ності, професійної майстерності, красномовності та ораторської майстерності. У кінцевому підсумку змодельовані судові про­цеси дають можливість студентам-правникам випробовувати себе в професійній галузі під час проведення зазначених про­цесів.

Безпосередніми учасниками імітованого судового процесу є студенти ІІІ, ІV і V курсів юридичного вузу (факультету), які опанували такі галузі правової науки, як кримінальне та кримі­нально-процесуальне право і засвоїли відповідні положення спеціальних курсів. Такий судовий процес готується дуже ре­тельно протягом одного-двох місяців, проводиться один раз у навчальний семестр у присутності студентів певного курсу (курсів) і має бути підготовлений так, щоб його можна було про­вести протягом не більше 3 годин.

Змодельований судовий процес (ігрове заняття) має п’ять стадій¹.

1. Складання сценарію (програми) проведення навчального судового процесу (ігрового заняття).

¹ Див.: Молдован В. В. Комплекс методов активного обучения. — К., 1988. — 120 с.; Молдован В. В., Михеєнко М. М. Юридичний практикум: навчальні ігри. — К., 1994. — 340 с.

116

2. Підготовка до проведення самого заняття.

3. Проведення змодельованого судового процесу.

4. Обговорення проведеного імітованого судового процесу.

5. Кінцевий підсумок.

1. Для складання сценарію (моделі) заняття потрібна кримі­нальна справа, краще така, яку розглянув і вирішив суд. Її можна одержати з архіву суду. Для такого заняття (судового процесу) можна використати і фабулу кримінальної справи, яку викладе­но в працях видатних юристів минулого або сьогодення, у худож­ньому творі, театралізованій виставі (сценарії). Взята криміналь­на справа або фабула кримінальної справи має бути ретельно оп­рацьована з тим, щоб її можна було покласти в основу навчального імітованого судового процесу. З числа студентів мають бути відібрані «судді», «підсудний (підсудні)», «свідки», «обвинувач», «захисник», «секретар судового засідання» тощо. Після цього має бути складено сценарій (модель) ігрового заняття, а саме: визна­чено роль (права та обов’язки) кожного учасника судового про­цесу; обсяг того, що має кожний з них говорити (стверджувати); на чому має наполягати; які аргументи він має використовувати зі своєї ролі у «кримінальній справі»; послідовність викладу або аналізу обставин справи щодо доказів про вчинення злочину «підсудним» та його «вини» в цьому злочині. Мають бути випи­сані характерні особливості «підсудного», поведінка його на ро­боті (навчанні), в побуті, сімейний стан, звички, риси характеру тощо. Слід викласти аналіз обставин справи, виписати положен­ня щодо виду та розміру «покарання», яке має призначити суд за вчинений «злочин», а також погоджені питання щодо полеміки (змагальності) сторін під час процесу. Іншими словами, змоде-льований судовий процес має містити приписи щодо ролі кож­ного учасника процесу та способи і прийоми виконання такої ролі відповідно до норм кримінально-процесуального закону, в тому числі й те, хто і що має говорити, стверджувати або спростовува­ти, одним словом — переконувати. Про те, як кожний учасник навчального процесу говоритиме, які докази використає «за», а які «проти», як застосовуватиме закони логіки і людської муд­рості, які афоризми і порівняння наведе в своєму виступі та чим ще прикрасить свій виступ, щоб переконати суд у наявності тієї істини (правди), яку суд шукає, — це особиста справа (мож­ливість) кожного учасника даного процесу.

117

При всьому цьому для безпосередніх учасників судового про­цесу існує непорушна й обов’язкова вимога — все має відбува­тися лише в межах кримінального та кримінально-процесуаль­ного законів.

2. Опрацювання сценарію (моделі) ігрового заняття щодо судового процесу є і початком підготовки до проведення самого судового процесу. На цій стадії ігрового заняття дійство, визна­чене приписами сценарію, має пройти випробування репетиці­ями. Всі учасники ігрового «судового процесу» повинні добре знати й розуміти свою роль і виконати її якнайкраще. Зокрема, студент, призначений суддею, має очолювати ведення судового процесу. Для цього він має виписати до найменшої подробиці процедуру такого дійства, а також скласти проект вироку суду щодо справи, яка розглядатиметься. Студент, призначений бути обвинувачем або захисником у «кримінальній» справі, вивчив­ши всі обставини справи, має написати проект своєї промови в суді і запам’ятати (вивчити) її з тим, щоб виголосити промову у суді, не заглядаючи в написаний текст. Промова має відповіда­ти вимогам кримінально-процесуального закону, ораторській майстерності (стислість і точність кожного речення; аналізую­чи докази у справі — певною мірою підвищувати або знижувати звучність голосу, використовувати паузи, поодинокі жести (же­стикулювання), афоризми, порівняння, висловлювання муд­реців тощо).

3. Змодельовані (імітовані) судові процеси мають відбува­тися в спеціальному навчальному приміщенні (аудиторії) з необ­хідними для цього атрибутами, символікою та обладнанням.

За тиждень до заняття слід оголосити про день, час і місце проведення імітованого судового процесу. Перед його відкрит­тям керівник заняття має пояснити присутнім на «процесі» сту­дентам, що вони мусять уважно слухати учасників «судового процесу», нотувати позитив і негатив їхньої поведінки та взяти участь в обговоренні проведеного заняття.

Відкриває і веде імітований судовий процес суддя відповідно до заздалегідь виписаного ним регламенту судового засідання.

За ходом ігрового заняття стежить керівник (керівники) — вчений у галузі кримінального процесу, а також у галузі кримі­нального права. Керівник (керівники) заняття, про яке йдеться, не повинен втручатися у ведення «судового процесу». Якщо під час його проведення у головуючого виникне складна ситуація,

118

щось несподіване або труднощі у вирішенні певного питання, він має оголосити перерву і отримати пораду керівника занят­тя, після чого продовжити «судове» засідання.

4. Після оголошення «вироку» у справі й закриття «судово­го» засідання має відбутися обговорення проведеного заняття, в якому беруть участь як слухачі «процесу», так і безпосередні його учасники.

5. Керівник (керівники) заняття підсумовує результати об­говорення і дає свою оцінку діям кожного учасника навчально­го судового процесу.

Монографічні праці та наукові статті до певного розділу за­няття має назвати керівник, який проводить практичні та семі­нарські заняття з кримінального права.

Нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни щодо судової практики з окремої категорії справ, а також літературні джерела до кожного розділу кримінального права як навчальної дисципліни дано у відповідних програмах, які містяться на початку цього навчального посібника.

119