106. Принципи організації грошових розрахунків, форми.

Розрахунки в У. здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. Розрахунки готівкою застосовуються головним чином у процесі взаємовідносин підприємств . установ та організацій з населенням, а також між людьми тобто вони обслуговують рух грошових доходів та видатків населення, хоча готівка може викор-ся і при розр-х юрид. особами. У розр. між юр. особами переважна більшість платежів здійснюється в безготівковому порядку. Безгот. перерахування коштів може опосередковувати і рух грош. доходів і видатків населення, але його обсяг незначний. Основне місце в міжгосп. безгот. розрах.-х займають платежі за товарно-матер. цінності і послуги, а також фін. перерахування клієнтів.

організація безгот. розр. повинна сприяти процесу відтворення відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересу ек.(забезпечувати своєчасне отримання кожним підпр-ом. грошових коштів за поставлену продукцію та надання послуг тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. Крім того організація розрахунків повинна передбачати створення відповідних умов для взаємного контролю постач. та покупця за дотримання госп. угод та грош. зобов’язань, недопущення виникнення простроченої взаємної заборгованості. Безгот. розр. здійснюються через банківські установи на сонові письмових документів(платіжних доручень, чеків, векселів). Деякі безготівкові платежі здійснюють за допомогою поштово-телеграфних переказів, через установи зв’язку. За домовленістю між підприємствами можуть проводитись заліки взаємної заборгованості без участі банків, але з відображення у БО підпр. Претензії які виникають за розр-ми між платником та покупцем розгл-ся сторони в арбітражному чи судовому порядку, без участі банківських установ. За здійснення розр. операцій стягують з клієнтів плату у формі комісії, розмір якої передбачається у відповідному договорі між сторонами

107. Економічне призначення, роль, особливості та умови ефективного функціонування парабанків.

В світі крам банків існує безліч різноманітних кредитних установ сукупність які утворюють парабанківську систему. До її складу входять: 1)спеціалізовані кредитно-фінансові інститути – саме парабанківські установи діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури, або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризиковими для прив. банків(с/г, будівництво, мале підпр-во). Їх спеціалізація здійснюється за двома критеріями: за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів(договірні та інвестиційні фін. посередники), та за тими додатковими послугами які надають фін. посередники своїм кредиторам; 2) поштово-ощадні установи – особлива різновидність кред.-фін. інститутів, які акумулюють дрібні заощадження, широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кред.-фін. установ та держави. Небанківські фін.-кред. установи(парабанки0 відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фін. ринку, не випускаючи власних боргових зобов’язань. але власні акції. Усі ризики пов’язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляють серед акціонерів