39. Пропозиція грошей: суть та механізм формування. Фактори, що визначають зміну пропонування грошей.

Визнання попиту на гроші об’єктивною межею для пропозиції грошей, і самої пропозиції – результатом діяльності банків може створити враження, що завдання монетарної політики банківської системи є суто технічне “підтягування” грошової маси до попиту на гроші при зміні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне вираження. За ним криється надзвичайно складний процес зростання маси грошей ( грошової пропозиції), на який, крім рішень ЦБ, впливає значна кількість інших чинників, що можуть деформувати пропозицію грошей порівняно з визначеними цілями, відхиляючи її від попиту на гроші. Тому кожний із цих чинників можна розглядати, як самостійний фактор впливу на обсяг пропозиції грошей.

Щоб спростити аналіз цих чинників, запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули: М1 = mM_б, де М1 – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; m – коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; M_б – грошова база.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішенням ЦБ, а й іншими цінниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни: 1. Норми обов’язкових резервів; 2. Облікової ставки; 3. Типової ринкової процентної ставки; 4. Обсягу багатства економічних суб’єктів; 5. Тінізації підприємницької діяльності; 6. Стану довіри до банків, банківської паніки.

41. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку.

Заощадження сімейних господарств є джерелом чистих інвестицій у закритій економіці. При уповільненому їх формуванні відбувається скорочення інвестицій та “проїдання” раніше заощадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити заощадження. Зростання обсягу заощаджень створює нарощування інвестицій. Певна частина заощаджень спрямовується на поповнення запасу грошей, решта використовується як капітал і трансформується через сектор ринок грошей. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором “фірми” для інвестування. Зв’язок між інвестиціями і заощадженнями в такому вигляді: Ір = З-Дп, де Ір – інвестиційні ресурси, що не входять у розпорядження фірм; З – загальна маса заощаджень; Дп – сума приросту державних позик, що розміщені на грошовому ринку. Заощадження та інвестиції можуть бути поєднані на графіку. Вісь У %, вісь Х маса грошей. Інвестиції (І) ідуть – низхідна пряма зліва направо, заощадження (З)- висхідна. Зміна % ставки одночасно впливає на І та З тільки в протилежних напрямах. Якщо % ставка зростає, посилюється стимулювання З та розміщення їх на ринку. Одночасно послаблюється стимулювання інвестицій, бо зростуть витрати на кожну одиницю інвестицій. Взаємозв’язок І та З повинен враховуватися при реалізації економічної політики держави: 1. Межі приблизно інвестиційної діяльності держави визначаються З, порушення цієї межі – порушення економічної рівноваги та інфляція; 2. Для ефективного формування інвестиційного процесу повинні формуватися З; 3. Взаємозв’язок між І та З повинен враховуватися в бюджетно–фіскальній політиці держави, при розподілі НД, вилучення податків передує формуванню З, тому зміни в оподаткуванні викличуть зрушення З, а отже і на І.