31. Швидкість обігу грошей: поняття, фактори, що впливають на зміну швидкості обігу грошей, вплив її на масу та сталість грошей. Порядок розрахунку швидкості обігу грошей.

Швидкість обігу грошей - це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки разів у середньому за рік (за період) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг.

Швидкість обігу грошей виражається рівнянням: V=Q*P/M, де V – швидкість обігу грошей; Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; P – рівень цін товарів та послуг; M – маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистичне показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів однойменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту. На швидкість обігу грошей впливають такі фактори: • обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва; • величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну; • рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення; • збалансованість попиту і пропозиції на ринку; • рівень розвитку маркетингу; • рівень інфляції; • рівень розвитку економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

33. Механізм поповнення маси грошей в обігу. Первинна та вторинна емісія грошей. Грошовий мультиплікатор.

Випуск в обіг грошових знаків у всіх формах називається емісією. Розрізняють первинну емісію грошей, яку здійснюють центральні банки, і вторинну емісію депозитних грошей комерційних банків.

Центральним банкам належить виняткове право здійснення банкнотної емісії. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" НБУ є емісійним центром і йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Банкнотна емісія має кредитний характер. Це означає, що кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - чи то кредит уряду, чи комерційному банку, чи зарубіжні активи.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обороті є система обслуговування бюджетного боргу. Вона ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов'язань.

Продаючи цінні папери, держава позичає гроші у суб'єктів фінансового ринку й оформляє ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов'язання, центральний банк створює "базу" для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ж цінні папери держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. У цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

Центральний банк здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Емітентами грошової маси, безпосередніми суб'єктами емісійного процесу є також комерційні банки.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, грошова маса зростає, коли ж отримана позика повертається - зменшується.

Такий ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов'язання перетворюються в платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти.

І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки комерційні банки зобов'язуються повернути з виплатою певного відсотка клієнтам їх внески в певні строки. Деяку частку, від загальної суми КБ повинні берігати в ЦБ як обв’зкові резерви(норма резервування) Решта коштів, загальної суми залучених коштів, становитимуть кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви — це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавства чи у відповідності до діючих нормативних актів має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має за мету: • забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків; • підтримання ліквідності банків; • регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької - стимулювати.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язаний зберігати.

Видаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми, надходячи в міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання грошової маси.

Ланцюгова реакція охоплює інші банки і, таким чином, у банківській системі виникають нові й нові кредити та депозити.

Зв'язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор - це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Визначається: m=(1/M*R)*100%, де m – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) наднормативних резервів з даною величиною МR.

Щоб визначити максимальну суму нових грошей (∆М), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (т). Отримаємо формулу: ∆М=E*m, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.